Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції з еволюції та еколгії .doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
237 Кб
Скачать
☆

Лекція №14

  1. Екологія як наука . Етапи становлення екології як науки.

  2. Галузі екології та предмети їхнього дослідження.

  3. Головні екологічні закони та правила.

  4. Екологічні фактори, їхня класифікація та загальна характеристика.

  1. Екологія як наука. Етапи становлення екології як науки.

Екологія (від давньо грец. – дім, житло та слово, тобто розмова про дім) – це галузь біології, яка вивчає взаємовідносини між живими організмами та їхніми угуоповуваннями. Дана галузь науки намагається розтлумачити людському суспільству як необхідно поводитися із навколишнім середовищем, як взаємодіяти із им а також намагається пояснити тонкощі взаємовідносин та впливу навколишнього середовища на наша існування.

  1. У розвитку екології як науки можна виділити вісім послідовних етапів. Відображає примітивні знання, що накопичувалися людьми, зокрема первісними, в процесі тісного спілкування з природою та ведення натурального господарства. Розпочався за багато століть до нашої ери і завершився в перші століття до Різдва Христового.

Про те, що різні види тварин пов'язані з певними умовами, що їх чисельність залежить від урожаю насіння і плодів, якими вони харчуються, напевно знали древні мисливці вже 100–150 тис. років тому. Про залежність рослин від зовнішніх умов добре знали і перші землероби за багато століть до Різдва Христового (10-15 тис. років тому). Сівозміну сільськогосподарських культур застосовували в Єгипті, Китаї та Індії 5 тисячоліть тому. Складна і екологічно вивірена система землеробства була в індіанців майя в стародавній Америці. Елементи екології відображені в епічних творах і легендах: в давньоіндійському епосі «Махабхарта» (VI–II ст. до н. е.; відомості про звички і спосіб життя 50 тварин), в рукописних книгах Китаю і Вавілона (терміни посіву та збору диких і культурних рослин, способи обробки землі, види птахів і звірів).

  1. Накопичення фактичного матеріалу, але вже античними вченими, та середньовічний застій. Період: I–III століття до н. е. — XIV століття н. е.Стародавня Греція: Геракліт — 530–470 років до н. е., Гіппократ — 460–370 років до н. е. Аристотель (384–322 років до н. е.) створив Ліцей (школу) і при ньому сад. В «Історії тварин» він описав понад 500 видів тварин, класифікуючи їх за способом життя.Його учень, друг і наступник Теофраст (Парацельс, він же Тіртей, 287–372) описав 500 видів рослин. Найголовнішими роботами різнобічного вченого (його праці: «Про каміння», «Про вогонь», «Про смаки», «Про втому», «Про прикмети погоди», «Характери», «Підручник риторики» та ін.) і філософа стали «Дослідження про ботаніку» в 9 книгах: 1 — про частини і морфологію рослин, 2 — догляд за садовими деревами, 3 — опис лісових дерев, 4 — опис заморських рослин та їх хвороб, 5 — про ліс та його користь, 6 — про чагарники і квіти, 7 — про городні рослини і догляд за ними, 8 — про злаки, бобові і про рільництво, 9 — про лікарські трави. Теофраст зробив ботаніку самостійною наукою, відокремивши її від зоології. Тому його і називають батьком ботаніки. Давньогрецькі філософи багато в чому ототожнювали рослини і тварин, вважали, що рослини можуть радіти і засмучуватися, органи тварин ототожнювали з органами рослин: коріння — рот і голова, стебла — ноги й живіт, і т. д. Мріяли виростити в колбі живу істоту (гомункулус).Але Теофраст був не тільки батьком ботаніки. Велику увагу в своїх працях він приділяв впливу зовнішнього середовища на живі організми, і саме він вперше розділив покритонасінні рослини на життєві форми: дерева, чагарники, напівчагарники і трави, з урахуванням залежності від грунту і клімату. Помер він у віці 83 років, маючи ясний розум і пам'ять. Його останні слова: «Ми вмираємо тоді, коли починаємо жити!».В середні віки в Європі стався відкат людської думки далеко назад, церква на кілька століть стала гальмом розвитку всіх природних наук. Зв'язок будови організмів з середовищем цілком приписувалася волі бога. Наукові відомості містяться в одиничних роботах (багатотомний твір Вінсенті із Бове (XIII століття) «Зерцало великое» (Speculum majus), «Повчання Володимира Мономаха» (XI), «Про повчання і подібність речей» домініканського монаха Іоанна Сієнського (XIV)) і мають прикладний характер; полягають в описі цілющих трав, культивованих рослин і тварин. Відомі вчені цього періоду: Разес (850–923), Авіценна (980–1037). Але вже в пізнє середньовіччя стали з'явилися нові віяння в науці — Зачатки екології. Альберт Великий (Альберт фон Больштедт, ~ 1193–1280 рр.) в працях про рослини надає великого значення умовам зростання, зокрема світловому фактору — «сонячному теплу», розглядає причини «зимового сну». З'явилася інформація про далекі країни (Марко Поло (XIII століття), Афанасій Нікітін (XV століття) і його відоме «Ходіння за три моря»).

  2. Продовження збору і перші спроби систематизації колосального фактичного матеріалу, накопиченого з початком великих географічних відкриттів і колонізацією нових країн — в епоху Відродження. Період: з XIV по XVIII століття включно. Карл Лінней М. В. Ломоносов Опис і систематизація колосального фактичного матеріалу після середньовічного застою — почався з великими географічними відкриттями XIV і XVI століть і колонізацією нових країн — з епохою Відродження. Нова географічна та біологічна інформація, отримана в експедиціях, змусила переосмислити багато релігійних догматів та мала колосальний вплив для формування систематичних, морфологічних та загально біологічних знань, проте не зважаючи на це справді екологічних знань ще не має.

  3. Період: кінець XVIII — початок XIX століття. Цей етап пов'язаний з великими ботаніко-географічними дослідженнями, що сприяли подальшому розвитку екологічного мислення. На початку XIX ст. виділяються в самостійні галузі екологія рослин і екологія тварин. Вчені цього часу аналізували закономірності організмів і середовища, взаємовідносини між організмами, призвичаюваність і пристосованність. Величезну роль у розвитку екологічних ідей зіграв німецький вчений О. Гумбольдт (1769–1859), що заклав основи біогеографії. У книзі «Ідеї географії рослин» (1807) він ввів ряд наукових понять, які використовуються екологами і сьогодні (екобіоморфа рослин, асоціація видів, формація рослинності та ін.).З'явилися роботи, в яких автори розуміють місце існування, як сукупність діючих екологічних факторів. У 1832 р. О. Декандоль обгрунтував необхідність виділення нової галузі наук «Епірреалогіі». Він писав: "… Рослини не вибирають умови середовища, вони їх витримують або вмирають. Кожен вид, що живе в певній місцевості, за певних умов представляє як би фізіологічний досвід, демонструє нам спосіб впливу теплоти, світла, вологості і настільки різноманітні модифікації цих факторів … ".

  4. Найважливішою віхою у розвитку екологічних уявлень про природу став вихід в світ знаменитої книги Ч. Дарвіна (1809–1882) про походження видів шляхомприродного добору, жорсткої конкуренції.Це велике відкриття в біології стало потужним поштовхом для розвитку екологічних ідей. У Дарвіна було багато послідовників. Один з них — німецький зоолог Ернст Геккель (1834–1919). «Я доведу!» — девіз Е. Геккеля. У 8 років він прочитав Робінзона Крузо, довго марив дикунами, пригодами. Пробивний, який мріяв і добився світової слави, він домігся відкриття філогенетичного факультету в Йєнському університеті, багато років успішно вивчав радіолярій, прекрасно малював, але міг робити висновки, не підкріплені фактами і тому помилкові. Геккелем було придумано багато різних термінів для класифікації відділів наук; багато років він шукав одноклітинний організм, який дав початок всьому живому; шукав загальний закон, який би пояснив всі явища. Незабаром після виходу в світ вчення Ч. Дарвіна — в 1866 р. він запропонував термін для нової науки — «екологія», який згодом отримав загальне визнання.Саме 1866 рік слід вважати роком народження екології. Наприкінці XIX ст. вона являла собою науку про адаптацію організмів до кліматичних умов, але лише через 100 років перетворилася на цілий світогляд — загальну екологію. У 1895 р. датський вчений Е. Вармінг (1841–1924) ввів термін «екологія» вботаніку для позначення самостійної наукової дисципліни — екології рослин.Таким чином, загальним для періоду наївною екології, що тривав з початку розвитку цивілізації до 1866 р., є накопичення та опис колосального фактичного матеріалу і відсутність системного підходу в його аналізі.

  5. У 1877 р. німецький гідробіолог К. Мебіус (1825–1908) на основі вивчення вустричних банок в Північному морі розробив учення про біоценози, як угруповання організмів, які через середовище проживання найтіснішим чином пов'язані один з одним. Саме його праця «Вустриці і вустричне господарство» поклала початок біоценологічним — екосистемним, дослідженням, які надалі збагатилися методами обліку кількісних співвідношень організмів. Виключно великі заслуги В. В. Докучаєва (1846–1903), він створив вчення про природні зони і вчення про ґрунт, як особливе біокосне тіло(систему). Особливо широко дослідження надорганізменного рівня стали розвиватися з початку XX століття. Повсюдно стали створюватися різні наукові товариства та школи: ботаніків, фітоценологів, гідробіологів, зоологів і т. д., випускатися журнали.

  • 1916 р. — Ф. Клементс показав адаптивність біоценозів і адаптивний зміст цього,

  • 1925 р. — А. Тінеманн ввів поняття «продукція»,

  • 1927 р. — Ч. Елтон виділив своєрідність біоценотичних процесів, ввів поняття екологічна ніша, сформулював правило екологічних пірамід.До 30-их років XX століття були створені різні системи класифікації рослинності на основі морфологічних, еколого-морфологічних та динамічних характеристик фітоценозів.

Сьомий етап відображає новий підхід до досліджень природних систем — в його основу покладено вивчення процесів матеріально-енергетичного обміну, формування загальної екології, як самостійної науки. Г. Ф. Гаузе на початку 40-х років минулого століття проголосив принцип конкурентного виключення, вказавши на важливість трофічних зв'язків, як основного шляху для потоків енергії через природні системи. Слідом за Гаузе, в 1935 р. англійський ботанік А. Дж. Тенслі ввів поняття екосистеми, і цей рік прийнято вважати роком народження загальної екології як науки, об'єктом якої є не тільки окремі види іпопуляції видів, а й екосистеми, в яких біоценози розглядаються з біотопами, як єдине ціле. У загальній екології з цього часу чітко виділилися два напрямки — аутекологія і синекологія. В фітоценології загальне визнання отримала парадигмадискретності рослинного покриву, що пояснюється прагненням до класифікаційних робіт. Майже одночасно з А. Тенслі, В. М. Сукачов в 1942 р., слідуючи Г. Ф. Морозову, розробив систему понять про лісовий біогеоценоз, як про природну систему, однорідну за всіма параметрами (рослинним покривом, світом тварин і мікроорганізмів, поверхневою гірською породою, гідрологічними, ґрунтовими, мікрокліматичними умовами, за типом взаємодій, обміном речовиною і енергією між його компонентами і між ними та іншими явищами природи).

Восьмий етап «Екологізація» науки; становлення екологічних наук, що враховують діяльність людини, тобто соціальної та політичної спрямованості. Зростання інтересу до вивчення популяцій (демекологія), динаміки формування біогеоценозів в зв'язку з антропогенними порушеннями. Велика увага приділяється стаціонарним дослідженням. Основна методологія — системний аналіз. Один з головних напрямків — тривалий екологічний моніторинг різних рівнів (наземний, регіональний, глобальний і др.). Період: з 80-х років XX століття по теперішній час. Специфіка — відмова від примату конкурентних взаємовідносин в ценозі; в фітоценології зміна парадигми дискретності на парадигму континуальності; розвиток методів і теорії екологічного моніторинга. В останнє десятиліття відбулося об'єднання ряду тенденцій останніх періодів. Вченими визнається як континуальність, так і дискретність рослинного покриву — в природі є і те і це, формується нова парадигма — біологічного різноманіття.