ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ

світу. У цьому аспекті політика як практично-духовна сфера має зосереджуватися на балансуванні, регуляції, оптимізації інтересів, спонукати всі види людської активності. Політика, укорінена в при- роді людини як суспільної істоти, повинна здійснюватися шляхом упорядкування (координації і субординації) соціальних взаємодій через урахування всіх інтересів.

Культура має важливе значення в духовному відтворенні інди- відом власної сутності. Особливу роль при цьому відіграє філосо- фія. Інтерпретуючи духовний досвід попередніх поколінь, з’ясову- ючи й осмислюючи проблеми, які продукує культура в цілому, філософія своїми творчими узагальненнями надає можливість усвідомлення сьогодення, спрямовує людину на формування себе як особистості.

Культурна компонента філософії — це діяльність щодо створення всезагальних ідеальних зразків (парадигм) предметної діяльності, норм і принципів людського співжиття та спілкування. Сама філо- софія є специфічним відгалуженням культури, яке виросло з її більш давніх коренів (міфології, релігії, мистецтва тощо). Завдяки культурі здійснюється виокремлення ідеального як сфери мораль- но-духовного. Ідеальні за формою результати й види діяльності історично одиничні, конкретні, оскільки вони створюються непов- торними особистостями. Такі результати з’являються в специфічні історичні епохи й контексті життя певних країн і націй. Однак за своїм змістом ідеальні, духовно-моральні надбання культури можуть бути внутрішньою потребою будь-якого індивіда й народу, які їх осмислили, освоїли, використали, перетворили для подальших

предметних дій або для морального збага- чення, естетичної насолоди. Безцінність культури полягає і в тому, що вона міс- тить немовби спресований, вільний від спроб і помилок досвід людства. У духовній єдності з філософією культура забезпечує для цивілізації темпи, динаміку перетво- рень. Вона створює можливості узгоджу- вати й пов’язувати в загальнолюдське ціле розвиток індивідів, поколінь і народів.

Особливе значення має вирішення проблем взаємозв’язку філософії та еконо- міки. Людська цивілізація іде шляхом усе більш складного розподілу та інтеграції праці, створення сукупного матеріального та духовного виробництва, спрямованого

Ж ФІЛОСОФСЬКА

9 Мудрість

Рефлексія — це набута сві­домістю здатність зосереди­тися на самій собі й оволоді­ти собою як предметом, який має свою специфічну стій­кість і своє специфічне зна­чення, — здатність уже не просто пізнавати, а пізнавати самого себе, не просто знати, а знати, що знаєш.

П. Тейярдє Шарден

16

ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ

і іа поступальний розвиток товарного виробництва й обміну. Товарно- грошові відносини, як і всі винаходи цивілізації, мають суперечності. ()днак містять і стимули для плідної взаємодії людей, для високо- кваліфікованої праці, підвищення її ефективності, якості, для роз- гортання ініціативи, творчості людей. Не можна забувати, що злет культури в Стародавній Греції значною мірою був підготовлений існуванням товарного ринку в країнах Середземномор’я та інтен- сивною торгівлею між ними. Нині прикладом такого злету є Японія,

11. і вденна Корея, Австралія тощо.

Проте коли в певні історичні періоди дискредитована ідеологією філософія (наприклад, марксизм) руйнує історичні корені циві- лізаційного ринку, починається деформація економічних відносин, а разом із ними політики, духовно-культурної сфери у формах, що суперечать їх сутності. Чим більше філософія звільнена від ідеологічної заангажованості, з властивим для неї поліфонізмом, діалогічністю, гуманістичною спрямованістю, тим більше вона звільняє людину від догм, робить її мислення здатним до продуктив- ної, творчої діяльності. Як наслідок, економіка отримує всі можли- вості для свого інтенсивного розвитку, а разом із цим для розвитку і іивілізації, цивілізованості та культури.

• Філософія завжди виступає в єдності з ідеєю гуманізму. На думку І. Канта, філософія повинна визначити, обґрунтувати, що

потрібно зробити, щоб стати людиною. Кожна філософська система як у минулому, так і нині орієнтована на втілення гуманістичних цінностей у суспільне життя. Досягнути повного втілення гуманізму стосовно забезпечення якихось «сте- рильних» умов буття людини є ідеалом. У су- часних філософських течіях знаходять своє вираження нові гуманістичні ідеї. їх сенс поля- гає у відмові від раціоналістичного способу мислення, яке нав’язувало людині певний універсальний алгоритм буття, змушувало її ставити перед собою завищені вимоги, часто несумісні з позитивно спрямованою перетворю- вальною активністю. Як правило, це концепції екзистенціального спрямування. їх сутність полягає в «суб’єктивному гуманізмі» — у твер- дженні, що людина може стати всім, чим забажає. Оптимістичне звучання цієї ідеї не ви- рішує проблеми. Адже гуманізм полягає не в то- му, щоб робити довільний вибір, орієнтований

Іммануїл Кант

• Засновник німецької класичної філософії, розробник теорії вчен­ня про людину як мету пізнання і діяльності.

2 Філософія, 11 кл.

17

К. Блох. Нагірна проповідь. 1890р.

• На картині зображено, як у хри­стиянських проповідях утілена вища мудрість — любов до людини.

лише на максимальний розвиток творчого потенціалу суб’єкта, а в то- му, щоб більш повно реалізувати творчий потенціал кожної людини в суспільно значимій творчості. Тіль- ки годі можна досягнути вищого сенсу, який протистоїть абсурду.

Ідея гуманізму досить багатогран- на. Без сумніву, гуманізм передбачає турботу про конкретну людину, праг- нення суспільства створити умови для реалізації її можливостей щодо задоволення потреб. Однак перед суспільством завжди поставатимуть складні проблеми практичного й мо- рального характеру, вирішення яких буде пов’язане з власними зусилля- ми людства, а не з турботою про

нього певних суспільних структур. Гуманістична функція філософії полягає в реалізації історично виявлених смислів. Це — гарантії основних прав людини як умова збереження гуманних основ її буття; підтримка всіх можливих уявлень певного суспільства про справедливість; формування соціальних, духовних і моральних якостей, які дають змогу особистості самореалізуватися.

Філософія як специфічний феномен духовної культури виник­ла в УІІ-УІ ст. до н. е. Саме там, в архаїчних структурах стихійного світогляду, формувалися ті характерні моменти та особливості, що згодом стали відмітними рисами філософської форми суспільної свідомості. Отже, філософія своїм походженням і специфікою сво­го існування найтісніше пов’язана зі світоглядом, вона є своєрід­ною формою його існування.

Будь-яка філософська система є світоглядним знанням, але не кожний світогляд є філософією. Поняття «світогляд» ширше від по­няття «філософія». Подібно до того, як поняття «людина» передбачає, наприклад, не тільки українця, а й француза, китайця чи італійця, так і поняття «світогляд» не можна звести тільки до філософії. Воно включає інші види світогляду — міфологічний, релігійний тощо. Ціннісний характер світоглядного знання визначає поєднання в ньому інтелектуально-розумової компоненти з почуттєво-емоційною. Світогляд — це своєрідна цілісність знання і цінностей, розуму й по­чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої недосконалості. Світогляд — це систематизований комплекс уявлень, оцінок, уста-

18

#

ФІЛОСОФСЬКА

МУДРІСТЬ

Відтворюючи себе минулу й створюючи себе майбутню, людина починає глибше й вір­ніше відчувати не тільки своє сьогоднішнє «Я», а й саме життя.

X. Ортега-і-Гассєт

19

ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ

про досягнення людей: отримання вогню, винайдення ремесел, розвиток землеробства. Світопорядок у міфі тлумачився як єдність людини і космосу, вона «розчинялася» у при- роді, зливалася з нею як її невід’ємна скла- дова.

• Основний принцип розгляду світогляд- них питань у міфології — генетичний. Тобто проблема початку світу, походження природ- них і суспільних явищ вирішувалася через розповідь про те, хто кого народив. Розповіда- ючи про минуле, пояснюючи сучасне й проро- куючи майбутнє, міф забезпечував духовний зв’язок поколінь. Він був необхідною формою орієнтації (адже завдяки йому світ ставав зро- зумілим), здавався правдивою реальністю, яка заслуговувала абсолютної довіри. Від- повідаючи традиційному (наявному) стану речей, як єдино можливому й тому гармо- нійному «порядку» буття, міфи утверджу-

вали в суспільстві систему цінностей. Вони сформували певні норми поведінки, стабілізували суспільне життя.

Неухильний розвиток суспільного життя приводить до втрати первісною міфологією свого сенсу. Вона ставала вже нездатною світоглядно забезпечити ефективне функціонування нових форм співіснування, що розвинулися на руїнах первісного роду. Міф — «слово», «розповідь» — протиставляють логосу, первісне значення якого також «слово», «мова», а з V1I-VI ст. до н. е. — здатність до мислення, розум. Відбувається процес формування автономних форм суспільної свідомості, що становили колись (у міфології) синкретичну цілісність. Ними є насамперед релігія і філософія.

Релігія (від латин, religio — побожність) на ранніх стадіях розвитку суспільства становить одне ціле з міфологією. Однак щодо змістовної сторони (з точки зору світоглядних конструкцій) є відокремленою, відмінною. Специфіка релігійного світогляду полягає в тому, що він виходить із принципу монізму (від грецьк. monos — один). Основним елементом релігії є культова система, тобто система обрядових дій, спрямованих на встановлення певних відносин із надприродним. Кожний міф стає релігійним тією мірою, у якій входить у культову систему як її змістовна сторона.

• Певною мірою релігія пов’язана з магією, яка поєднує те, що реально не поєднується, — предмет, його зображення чи ім’я. Зв’язок

Юпітер. Рим. І ст.

• Головний бог антично­го Риму, який символізує силу і мудрість влади.

20

ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ

Джаванні ді Паоло. Створення світу та вигнання з раю. Близько 1445 р.

між магічною дією і магічним заклинанням є безпосереднім, тоді як у релігії (між молитвою і релігійним обрядом) він залежить від сили нидуманої, надприродної особистості, яка може як прийняти, так і не прийняти молитву. У релігії магія відіграє допоміжну роль.

У багатьох ситуаціях релігія відіграє позитивну роль. Адже її неповне завдання полягає в тому, щоб допомогти людині подолати Історично мінливі, відносні аспекти її буття й досягти абсолютно­го, вічного в єднанні з ідеальною істотою — Богом. У духовно-мораль- і к іму аспекті релігія здійснює очищення людини від негативних явищ повсякденності. Вона намагається утвердити принципи Добра і Краси людської душі. Отже, релігія надає сенсу, значення й сталості щодському буттю, допомагає перебороти життєві труднощі та йти шляхом постійного вдосконалення.

Успадкувавши від міфології і релігії їх світоглядний характер, а та­кож весь обсяг позитивного знання, філософія разом із тим вирішує спої проблеми під іншими кутом зору, а саме з позицій раціональної оцінки (з позицій розуму). Як теоретично сформований світогляд, система загальних поглядів на світ у цілому, що передбачає існуван­ня різноманітних форм самовизначення людини, філософія є формою апаппя і має впорядкований характер. Це суттєво зближує філосо­фію і науку. Існують принаймні три аспекти щодо інтерпретації питання про співвідношення філософії і науки.

• Перший аспект: не можна заперечувати наукового характеру філософії взагалі як одного з грандіозних проявів людського знання і культури. Якщо розглядати філософію не тільки стосовно кон-

21

кретних концепцій, а й з позицій історії, то можна виявити спадкоємність розвитку філософського знання, його проблематики, спільність категоріального апарату й логіки дослідження. Ще Арістотель виокремив із свого вчення логіку — науку про правильне мислення; психологію — науку про душу; етику — науку про моральне вдосконалення; метафізику — власне філософію. Він ува- жав метафізику (філософію) «царицею всіх наук», що було зумовлено вищим рівнем її розвитку (на той час) порівняно з іншими

науками. Г. Гегель розглядав філософію насамперед із точки зору «науки логіки».

• Висновки, одержані у філософії, слугують не тільки засобом отримання наукового знання, а й самі входять у зміст науки. Не ви- падково багато відомих учених у галузі конкретних наук є видатними представниками філософської думки. Досить назвати імена Піфа- гора, Арістотеля, Бруно, Коперника, Декарта, Паскаля, Лейбніца, Фрейда, Рассела, Ейнштейна, Вернадського і багатьох інших. Філо- софія має свою специфічну мову і свій категоріальний апарат. Вона здійснює науковий пошук і вже завдяки цьому має науковий характер.

• Другий аспект — взаємодія філософії і конкретних наук. Су- часна філософія вже не може претендувати на роль «науки наук», містити всі знання. З XVI ст. наука виокремилася в самостійний соціальний інститут. Відбувається диференціація¹ конкретних наук,

які освоюють окремі аспекти розвитку природи й су- спільства, використовуючи емпіричні методи дослі- дження. Філософія вбачає своє завдання в синтезі людських знань, у формуванні цілісної картини світу. її основним методом виступає теоретичне мислення, що спирається на досягнення конкретних наук. У цьому виявляється її специфіка як форми універсального теоретичного світогляду, оскільки вона має справу з фундаментальними характеристи- ками людського буття.

Великі відкриття в конкретних науках сприяли інтенсивному розвитку філософії. Досить згадати про величезний вплив, який справили успіхи при- родознавства в Новий час або наприкінці XIX —

Арістотель

• Великий дав­ньогрецький філо- соф-енциклопе- дист.

Д ФІЛОСОФСЬКА О* ) МУДРІСТЬ

Я визнаю філософію як пі­знання Універсуму, і необхід­но розуміти під цим цілісну систему розумової діяльності, у якій регулярно проводиться наближення до абсолютного знання.

X. Ортега-і-Гассєт

22

на початку XX ст. на розвиток філософ- < і.кого знання. Разом із тим і філософія ипливає на розвиток конкретних наук, причому як позитивно, так і негативно. Філософський світогляд так чи інакше ипливає на позицію вченого, а отже, на ііого ставлення до необхідності розвитку гісї чи іншої конкретної галузі знання (наприклад, ядерної фізики, євгеніки¹, генетики, кібернетики тощо).

• Третій аспект — філософія і поза- паукове знання, під яким розуміється пара- ноїка (антинаука, «альтернативна наука»), магія тощо. Позиція світоглядного плюра- лізму, нейтральності наукового світогляду щодо псевдонауки веде до інтелектуального анархізму, що може призвести до виник- нення марновірства та забобонів.

Найбільший вплив паранаука має саме в кри­тичні моменти розвитку суспільства та індивіда. І Іе пов’язано з тим, що паранаука дійсно виконує певну психо- та інтелектуально-теоретичну функцію, слугує певним засобом адаптації до життя в період соціальної та індивідуальної нестабільності. Адже у важку хвилину завжди простіше звернутися до астролога, чаклуна, ос­кільки це звільняє від необхідності робити свій ііласний, іноді важкий вибір, від відповідальнос­ті й відносно легко забезпечує душевний ком­форт. індивід боїться залишатися сам на сам із безкомпромісними науковими висновками.

• Загальнокультурне значення й просвіт­ницька функція філософії несумісні з тими псевдонауковими теоріями, з якими стикається сучасна людина. Ігнорування наукового світоро­зуміння може призвести до небезпечних соціаль­них наслідків, особливо коли паранаука вступає в союз із політичною владою.

ФІЛОСОФСЬКА МУДРІСТЬ

Величні інтереси людської культури вимагають утво­рення строго наукової філо­софії; разом з тим, якщо фі­лософський перевороту наш час повинен мати свої права, то він повинен бути одухо­творений прагненням до нового обґрунтування філо­софії в значенні строгої науки. Це прагнення зовсім не чуже для сучасності.

Е. Гуссерль

Міколай Коперник

• Відомий польський учений-мислитель, відкривач геліоцент­ричної системи, здій­снив кардинальний пе­реворот у світогляді.