§ 3. Завдання, особливості та структура курсу «Філософія»

Прагнення стати не тільки освіченою, а й сучасною людиною не може здійснитися без вивчення філософії. Вона завжди була джерелом віковічних запитань людини щодо смислу життя та смерті, таїни людського існування, розгадки секретів пізнання світу й історії. Філософія — це та сфера людського знання, яка є не тільки атрибу­том цивілізації і культури, а й тією духовною силою, своєрідним «інтелектуальним магнітом», до якого прагне кожна особистість. Як у «загальному знаменнику» всіх форм людської діяльності, у ній інтегровано й пізнання людства, і вся його суспільно-історична прак­тика. Один із найвідоміших філософів XX ст. К. Ясперс назвав період виникнення філософії «вісьовим часом історії». Завдяки фі­лософії людський дух зумовив могу тній цивілізаційний та суспіль­ний прогрес, який постійно розширюється і прискорюється.

На рівні буденної свідомості філософію розуміють як абстрактне знання, відірване від реального, «нормального» життя. Таке уявлення занадто далеке від істини, адже філософське знання спрямоване на конкретну людину, з її прагненнями, сподіваннями, настроями, пошуку відповідей на «вічні» запитання про призначення і сенс життя, який потрібно постійно шукати. Сенс означає наше став­лення до явищ оточуючого світу, їх оцінку і значення під кутом зору того, що потрібно людині. У природному, позалюдському світі немає ні сенсу, ні безглуздя, як немає в ньому прогресу і реакції, добра і зла, істини і хибності; він етично й культурно нейтральний. Усе це — людські виміри. Смислоутворюючим ініціатором життя є тільки людина, що максимально актуалізує необхідність входження в запи­тальний потенціал сучасного філософування. Одним з його головних напрямів є людиноцентризм.

Необхідно відрізняти філософію як систему раціонально обґрун­тованих і апробованих «серцем» переконань від поверхових мірку­вань, що претендують на звання філософ- М ФІЛОСОФСЬКА ^ських- У ^св°їй фрагментарній формі вони

мV7ЇРІРТК мають місце в будь-якій галузі науки,

ФЩ ^ художній творчості, повсякденному житті.

Проте тільки входження у світ справжньої Людина народжується філософії, ознайомлення з її інтелектуаль-

двічі: уперше — фізично, ним потенціалом відкриває духовному ба-

удруге — духовно, у про- ченню людини світ в його цілісності. Тим

цесі філософування. самим філософія стає необхідною умовою

Г. В. Ф. Гегель культури мислення.

ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ

У своїй цілісності філософія уособлює мудрість і знання, віру і розум, дух і душу. Цим самим вона покликана стверджувати творчі начала в житті, не взаємовиключення, а їх поєднання через послі­довне подолання всього, що заважає гідному процесу самореалізації особистості. Філософія спрямовує людину до все більшої впоряд­кованості буття, до її взаємопроникливої єдності зі світом у широ­кому антропокосмічному діапазоні. Це передбачає не тільки теоре­тичне осягнення Універсуму, а й залучення до нього, життя в ньому, «інтелектуальну любов» до життя, благоговіння перед ним. Однак життя перед «запитливим розумом» постійно порушує багато проблем:

0. таке світ і як він виник? Чи має він початок у часі? Чи існує пічно? Що таке закономірність? Яке місце у світі займає вииадко- иість?

Ще більшою мірою людину хвилюють проблеми сенсу життя і його кінцевої мети, розуміння вічності людського існування, по­шук меж пізнавальних можливостей людей, споконвічні прагнення до істини, її відмінності від правди й помилок тощо. Перебуваючи її системі суспільних відносин, які постійно ускладнюються, людина має знайти відповідь на деякі морально-етичні питання: Що таке со- иість, обов’язок, честь, відповідальність, справедливість, добро і зло, гідність?

Без таких відповідей неможливе практичне життя людей. Вирі­шуючи проблемні запитання, філософія дає певні відповіді, проте специфічного характеру. Вони мають варіативний вигляд, що спо­лучає різні доповнювальні ситуації можливостей, які передбачають свободу думки та вибору. І хоча філософські системи давали відпо­віді на загальні питання буття, історія філософії, демонструючи множину відповідей, насправді репрезентує панорамну варіацію констанцій усіх можливостей рішень. І це не послаблює, а посилює евристичну здатність філософського бачення життя та дії.

Множинність ідей у процесі розвитку філософії — не заперечення їх істинності, а імпульс до нового творчого пошуку. Тому вивчення філософії дає унікальну можливість для розвитку мислення, акти­візує його процеси. Філософія як форма теоретичного світогляду перетворює буденні проблеми на смисложиттєві, оскільки відкриває в них світоглядні аспекти. Філософське дослідження економіки, на­уково-технічного прогресу, проблем екології, молекулярної генети­ки, кібернетики, ядерної фізики і, звичайно, людини означає розгляд конкретних наукових досягнень у рамках методологічного аналізу історії пізнання й генези суспільства з точки зору сучасного рівня соціального розвитку і перспектив людства.

25

Будова атомного ядра

• Учення про атом та йо­го форми терше було роз­роблено давньогрецьким філософом Демокрітом.

Уключаючи в предмет дослідження нові проблеми, філософія постійно розширює свої межі. Цей факт не повинен викликати подив, а тим більше заперечення. Адже філо- софських процесів в об’єктивній реальності не існує. Філософія вже за своєю приро- дою покликана звертатися до різноманітних сфер об’єктивної реальності, до різних га- лузей знання. Проте від інших наук, які досліджують світ у його всебічній цілісності, філософія відрізняється прагненням до універсалізації та узагальнення властивого їй способу пізнання та усвідомлення явищ дійсності. Тим самим вона перетворює будь-які питання науки або особистого життя людини на предмет філософського дослідження.

Життєві проблеми, які аналізують на рівні філософії, сприяють формуванню світоглядних, духовно-моральних, естетичних ідеалів, цінностей, гуманізації буття особистості. Для цього філософія надає індивіду різноманітний фактичний матеріал для аналізу й водночас досить ефективні «інструменти» для інтелектуального мислення. Вивчення філософії — це апробована багатовіковим досвідом людства найкраща школа творчого мислення. Вона дає змогу віль­но оперувати різноманітними ідеями, висувати, обґрунтовувати й критикувати ті чи інші теорії, концепції, виокремлювати суттєве від неістотного, розкривати взаємозв’язок усіх явищ і процесів реаль­ності.

Філософія стала ефективним стимулом самореалізації людини як соціально-історичного суб’єкта, який усвідомлює своє місце у світі. Пізнаючи навколишню дійсність, людина не тільки здобуває знання про її сутність, закони функціонування, специфіку зв’язків окремих її частин тощо, а й пізнає саму себе як невід’ємну складову частину цього цілого, причому частину особливу, специфічну, неповторну у своїй індивідуальності. І саме різноманітні філософські вчення у своїй єдності та відмінності, проникаючи в сутність людського життя, щоразу дають можливість глибше, повніше осягнути його сут­ність, самоцінність, більш чітко визначити шляхи й засоби досягнення доленосних цілей.

Образ нашого століття визначає глобалізація, яка за своїми когнітивними механізмами пов’язана з універсалізацією наукової думки, конструктивно-практичної активності, діяльності та капіталу.

ВСТУП до ФІЛОСОФІЇ

26

ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ

Ці процеси розширюють сфери та потреби Ш| ФІЛОСОФСЬКА філософського осмислення сучасності, МУДРІСТЬ

роблять філософську проблематику спів-

учасницею конкретних рішень в основних _{Серед богів} . _{богинь які на} різновидах духовної і практичної діяльності. _{0лімП( вживають нектар} | _ам. Нині філософія виходить за межі свого _брозію, _{ви бачите богиню}, традиційного застосування як окремої _{яка навіть в оточенн}і таких дисципліни. Адже кібернетика з погляду _{веселощів} і _{радощів завжди} програм штучного інтелекту, технічна лоп- _{одягнена в пащир носить} ка та інформатика, синергетика, ноосферна _шо/юм . _{тримає спис руц}. стратегія соціобіології та глобальної еколо- _{Це богиня мудрості} і ії, структурна лінгвістика та антропологія,

семіотика і психоаналіз, культурологія та Ф- Шлейєрмахер

політологія, космологія та соціологія вирі­шують філософські проблеми поза філософією. Однак це говорить не про «кінець філософії», а про зміну векторів її застосування, оскільки «запити філософських смислів» виникають сьогодні в усіх сферах творчої діяльності.

Філософія необхідна, бо жодна людина не може обійтися без системи ідей, переконань, які передають її уявлення про світ і ставлення до нього. Адже жити — означає спілкуватися зі світом, звертатися до нього в силу духовної, психологічної необхідності. Прагнення мати повне уявлення про світ властиве кожній освіченій людині, яка не повинна бути обмеженою ні в чому. Адже справжнє життя немислиме без високих духовних і душевних спонукань і пошуків, тривог і тур­бот про інших. Без цього воно перетворюється на існування, яке не приносить радості та задоволення навіть самому собі. Якщо забуто про «душу», визначальними стають примхи «тіла».

Філософія — не однорідне явище, а має складну структуру, яка утворює різні стратегії і типи філософування. Кожна філософська система має головне питання. Його розкриття становить її основ­ний зміст і сутність, визначає її специфіку. Наприклад, для антич- пих філософів це питання про першооснову (субстрат) усього існу­ючого. Для Сократа і Г. Сковороди воно пов’язане з принципом «пізнай самого себе»; для філософії Нового часу — чи можливе пізнання; для сучасного позитивізму — у чому полягає «логіка наукового відкриття» тощо.

• Однак існують загальні питання, які розкривають характер філософського мислення, насамперед це питання про першооснову буття. Потрібно враховувати, що кожна філософська система є ці­лісною концепцією. Її автор не абсолютизує своєї позиції, але в історії філософії виокремилися тенденції матеріалізму та ідеалізму.

27

Людвіг

Фейєрбах

• Видатний пред­ставник німецької класичної філософії. Автор праці «Філо­софія любові».

28

ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ

ВСТУП ДО ФІЛОСОФИ

Рене Декарт

• Французький фі­лософ Нового часу, засновник раціона­лізму і.

фізичного і психічного (Р. Декарт). Плюралізм (під латин, рішаїм — багатоманітний) передбачає декілька вихідних положень. Наприклад, античні мислителі висували як основу всього сущого такі |)і:»ні начала, як земля, вогонь, повітря.

Кожна наука має свій метод, але філософія є найбільш загальним прийомом теоретичного й практичного освоєння дійсності. Вона є способом побудови й обґрунтування системи самого філо- софського знання. Філософський метод задає за- гальні принципи дослідження і є «факелом, який освітлює шлях» (Ф. Бекон). Але різні філософські школи та напрями відповідно до своєї специфіки

іі розуміння предмета філософії формулюють і ви- користовують різні філософські методи.

У сучасному світі самовизначення філософії, тобто розуміння нею свого предмета, завдань і сутності, таке ж багато- манітне, як і в історії філософії. Нині можна визначити три основні підходи до трактування сутності філософії.

• Перший підхід можна назвати доктринальним, який зберігає своє значення і тепер. Згідно з цим підходом, філософія є певною доктриною, тобто системою закінчених, установлених істин, відкри-

тих тем, вивчення яких обумовлено силою «мисля- чого розуму». Завдання його послідовників — вико- ристати цю доктрину для аналізу сучасних проце- сів. Нині доктринальний підхід репрезентований або ортодоксальним марксизмом, або неотомізмом, який до останнього часу вважався офіційною філо- софією католицької церкви. Автор цієї доктрини — видатний мислитель середньовіччя Тома Аквін- ський, сформулював відмінність між теологією і фі- лософією. Вони вивчають одні й ті ж предмети — людину, світ, Бога. Але розум, основа філософії, іде від пізнання наслідків до першопричини, а Одкро- вення — основа теології — від пізнання першопри- чини до наслідків. Тому саме істини Одкровення виступають у ролі критерію істинності суджень, здобутих розумом. Віра орієнтує розум, теологія орієнтує філософію, без елімінації (виключення) останньої.

Френсіс Бекон

• Англійський філо­соф Нового часу, ро­доначальник імпере- ліалгзму та методу індукції.

• Інструментальний підхід з визначення сутності філософії репрезентований в інтелек- туальній культурі XX ст. логічним позитивізмом, прагматизмом, аналітичною філософією. Сутність цієї позиції була визначена Л. Вітгенштейном: «Філософія — це не доктрина, а діяльність» — діяльність щодо прояснення мови, насамперед щодо прояснення мови науки. Мета цієї діяль- ності — вилучити з мови науки всі беззмістовні висловлювання, тобто такі, які не можуть бути зведені до «протокольних речень», котрі фіксу- ють «атомарні факти», або до тавтологій. Напри- клад, судження: «Матеріальний добробут є бла- го» при всій правильності граматичної форми його побудови є беззмістовним висловлюван- ням, істинність або хибність якого не може бути встановлена. Воно містить прихований імпе- ратив — «прагне до матеріального добробуту» і має бути переформульовано для того, щоб мати смисл. Так, ми можемо оцінити істинність

судження: «Більшість людей вважає, що матеріальний добробут є благом». Багато філософських висловлювань, уважають логічні позитивісти, мають приховані імперативи й не стосуються наукового пізнання.

• Третій підхід з визначення сутності філософії — це її екзистен­ціальне самовизначення. Філософія розглядається як «трагічне прояс­нення смислу людського існування» (М. Бердяєв), як спосіб дійсного існування, що виявляє цінність і сенс життя. Цей підхід репрезен­тований персоналізмом, філософією життя, екзистенціалізмом В екзистенціалізмі К. Ясперса філософування є комунікація між абсолютно вільними і рівними індивідами. Мета філософування — стати справжньою людиною завдяки розумінню буття. На відміну від науки у філософії питання про буття ставиться незалежно від філософа, а так, як воно переживається людиною як філософом. Філософування, згідно з М. Гайдеггером, є таким запитанням, котре ставить під сумнів того, хто запитує. Представники цього підходу вважають, що філософія значно ближче до мистецтва, ніж до науки. Проте мистецтво осягає втілене ціле, а філософія — екзи­стенцію або цілісність, що постійно змінюється.

Тома Аквінський

• Італійський ми- слитель-теолог епохи Середньовіччя, захис­ник теорії «подвійної істини».