§ 4. Предмет філософії, її' функції та призначення

І Іа думку німецького мислителя М. Гайдеггера, філософія є від­повіддю на поклик Буття. Як найвище розумове зусилля, вона є «інтелектуальним героїзмом», який заперечує вузькоутилітарний підхід щодо оцінки її корисності, необхідність якої відносна й існує лише стосовно до мети. Арістотель говорив: «Усі науки необхідні, проте кращої від філософії, більш необхідної для людини не існує».

І Ілатон у період найвищого розквіту своєї творчості визначає філо­софію як «науку людей вільних».

Філософування — це пошук цілісної картини світу, перетворення його в Універсум, надання йому завершеності й створення з частини і іілого. Філософія навчає мислити й пізнавати навколишній світ і себе самого, умінню розкривати сутність.

Як форма певного ставлення до дійсності, філософія допомагає долати духовну порожнечу, стає важливим фактором об’єднання людства зі світом природи.

Становлення філософського знання — це завжди внутрішній духовний акт, який опосередковує інші дії, унаслідок чого з'явля­ється нова реальність. Творення — завжди відточена «інтелектуальна мужність».

Предмет і специфіку філософії неможливо достатньо повно роз­крити без з’ясування питання щодо її функцій. їх різноманітність падає культурі мислення життєву глибину, внутрішню зосередже­ність, що дає можливість філософському знанню бути засобом вироблення ціннісних орієнтацій, об’єднання глобальних і кінце­вих цілей, які спонукають людину. Те, що дає змогу філософії бути явищем, яке завжди витримує багатоманітні соціальні, інтелек­туальні випробування й навантаження, полягає в належності до простору, де абсолютне «як повинно бути» виявляється раніше визначеною метою й тому дійсною цінністю.

Специфічна роль філософії, її принципово плідний, творчий ха­рактер щодо компонентів культури виявляється в евристичних <1>ункціях.

Свого часу Діоген дорікав Платанові за його

З ГЛИБИНИ ^{теорію ідей: <<}^^{тіл я} бачу, чашу я бачу, але ні ідеї

“стільності”, ні ідеї “чашності” не бачу». Платан

СТОЛІТЬ відповів йому: «Щоб бачити стіл і чашу, у тебе

є очі, а щоб бачити “стільність” і “чашність”, у те­бе немає розуму».

Аналітична функція виявляє помежові основи (змістовні обґрун­тування), які створюють умови можливості всіх видів теоретичного і практичного досвіду.

Рефлексивна функція — перетворення прихованих допущень у предмет спеціалізованого дослідження; пояснення загальних ідей, прагнень, ініціатив, які обумовлюють унікальні (культурні) або уні­версальні (цивілізаційні) принципи, форми організації й реалізації суспільно-історичної діяльності.

Буттєва, або онтологічна, функція — уведення фундаментальних гіпотез існування, визначення схем побудови дійсності, тобто «переведення» формалізму теорії в дійсність. Іншими словами — розкривати сутність буття людини і світу.

Пізнавальна, або гносеологічна, функція — розроблення, оцінюван­ня припущень пізнавального процесу. Чи є знання систематизацією суб’єктивного досвіду, чи фіксує закономірні зв’язки світу? Аналізу­ванням цих проблем змушують займатися вчених труднощі їхньої науки.

Узагальнююча, або інтегративна, функція — системне узагаль­нення й понятійна реконструкція різноманітності соціальної прак­тики, багатства культури. Фокусуючи конкретні цінності з наступним розгортанням із них проектів світу (центрування «космосу» виокремлює космізм, «Бога» — теїзм, «людини» — гуманізм, «волі» — волюнтаризм і т. д.), філософія узгоджує в межах цих проектів усі типи відношення людини до дійсності: теоретичні й практичні, пізнавальні та ціннісні, соціальні й екзистенціальні. Подібне узгод­ження — не еклектика, а єдина умова створення універсальних сценаріїв життя, варіантів світорозуміння і світоперетворення, що мають усезагальні значення й цінності.

Світоглядна функція пов’язана з абстрактно-теоретичним, поня­тійним поясненням світу на відміну від усіх інших типів і рівнів сві­тогляду.

Методологічна функція полягає в тому, що філософія виступає як загальне вчення про метод і як сукупність найбільш загальних методів пізнання й освоєння дійсності людиною.

Прогностична функція — у ній формуються гіпотези про загальні тенденції розвитку буття і свідомості, людини і суспільства. Ступінь вірогідності прогнозу буде тим вищим, чим більше філософія спи­рається на науку.

Критична функція поширюється не тільки на інші дисципліни, але й на саму філософію. Античний принцип «піддавай усе сумні­ву» свідчить про важливість критичного підходу, наявність певної частки скепсису стосовно існуючого знання та соціокультурних

32

цінностей. Позитивне значення та антидогматичну роль виконує конструктивна критика. Вона ґрунтується на діалектичному за- переченні, а не на абстрактному нігілізмі.

Аксіологічна (від грецьк. ахіов — цінний) функція дає можливість визначити соціальні, моральні, ідеологічні, естетичні цінності, особливо в перехідні періоди суспільного розвитку, коли виникає проблема вибору шляхів розвитку і постає питання, що відкинути, а що зберегти зі старих цінностей.

Соціальна функція є досить багатоплановою й охоплює різні аспекти суспільного життя: філософія покликана пояснити соціаль- не буття й сприяти його матеріальній та духовній зміні. Саме філо- софії належить прерогатива в розробці всеохоплюючих концепцій інтеграції і консолідації людського суспільства. Її завдання — допо- могти усвідомити та сформувати суспільну мету й спрямувати зу- силля на організацію колективних дій щодо їх досягнення. При цьому ступінь життєвості філософської концепції визначається тим, наскільки кожний індивід може її зрозуміти й прийняти.

Гуманістична функція полягає в адаптаційній та життєствер- джуючій ролі філософії для кожного індивіда, у сприянні формування гуманістичних цінностей та ідеалів, ствердженні позитивного сенсу і мети життя. Вона покликана здійснювати функцію інтелектуальної

терапії, яка є особливо важливою в періоди нестабільності в суспільстві, коли людське існування знаходиться в «пограничній ситуації», на межі буття та небуття, і кож- ний повинен зробити свій нелегкий вибір.

Усі функції філософії діалектично взає- мопов’язані, кожна з них передбачає інші, так чи інакше включаючи їх.

Важливе значення має практично діяль- на функція філософії, яка забезпечує їй активно-перетворювальну роль, наприклад у постановці та визначенні цілей життє- діяльності. Змінити світ, вважає Б. Рассел, можна краще й правильніше всього шляхом духовно-морального удосконалення й само- удосконалення. Наука не займається питан- нями добра або зла, вона не може пояснити цілей, яких ми прагнемо, або виправдати етичні принципи, яких дотримуємося.

Тільки філософія може, повинна й здатна

це зробити. Цінність принципів відносна О. Герцен

ФІЛОСОФСЬКА МУДРІСТЬ

Істина цікавила філософію в усі часи; її розглядали з різних боків, висловлюва­ли по-різному, і кожний такий розгляд перетворю­вався на школу, систему. Істина шляхом різнобічних визначень вимальовуєть­ся все виразніше; щоразу після розглядання з різних кутів зору відпадає полови­на, яка приховує образи, уявлення, і думка потроху знаходить точні, влучні по-

З Філософія, 11 кл.

33

Микола Бердяєв

• Російський філо­соф, представник персоналізму, від­стоював пріори­тет духовності.

й залежить від світогляду людини. У суспільстві відчуження людина часто не знає точно, чого вона хоче, хоча вірить, що знає, що таке добро і зло, істина й хибна думка. Тому для особис- тості краще всього діяти, спираючись на свою думку і волю, які формує філософія. Тут одна умова для всіх: не зазіхай на свободу інших. Отже, свобода думки — найвеличніше досягнення «історичних справ філософії».

М. Бердяєв визначав роль філософії як праг- нення не тільки пізнати світ, а й змінити його, удосконалити. «Інакше й бути не може, якщо філософія є насамперед ученням про сенс люд- ського існування, про людську долю. Філософія завжди претендувала бути не тільки любов’ю до мудрості, але й мудрістю. І відмова від мудрості є відмовою від філософії, заміною її наукою. Філо-

софом є насамперед той, хто пізнає, але його пізнання цілісне, воно охоплює всі сторони людської сутності й людського існування, воно неминуче вказує на шляхи реалізації сенсу життя», — писав мислитель.

Як світоглядне знання, філософія починається там, де закінчу- ється наука, і, навпаки, — філософія, яка стала наукою, перестає бути філософією. У цьому, здавалося б, парадоксальному афоризмі є глибокий зміст, який розкриває специфіку філософії. Безсумнів- ною є необхідність філософського знання для самоствердження людини, реалізації її духовно-інтелектуальних сил у пізнанні та перетворенні як об’єктивної дійсності, так і власного «Я».

Призначення філософії обумовлене її змістом. За її допомогою: • осягається істина. Філософська істина «притягує» до себе, бо, як уважав Арістотель, містить щось природне й прекрасне, сто-

сується природи речей, природи духу, самої людини, Бога;

• людина звільняється від невігластва. Цим філософія є ідеалом для людини і дер- жави. «Тільки вона, — писав Декарт, — від- різняє нас від дикунів і варварів, і кожний народ чим більше освічений, тим краще філософує. Для держави не має більшого блага, як мати істинних філософів»;

• долається утилітарний підхід до життя. Філософія необхідна для істинно людського

ФІЛОСОФСЬКА МУДРІСТЬ

Який є світ в його самих загальних рисах — питан­ня, яким жодна наука, крім філософії, не займалася, не займається і не буде займатися.

Б. Рассел

34

ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ

життя, у якому є місце для роботи духу й думки. «Філософія, — умажас французький мислитель Ж. Марітен, — змушує згадати иІ><> нищу користь тих речей, які стосуються не засобів, а мети. Адже люди живуть не лише хлібом, вітамінами й технічними від­криттями. Вони живуть цінностями й реаліями, які підносять над часом і гідні визнання».

Філософія є засобом виховання духовності, мислення. «Справж­ні призначення філософії, — говорив Сократ, — пробуджувати в /иодей духовні інтереси, допомагати їхнім духовним шуканням і ду- хоипому піднесенню». З цим пов’язаний увесь історичний розви- гок філософії, під час якого втілювалася ідея — велич людини полягає в мисленні.

Філософія вчить розуміти сутність буття, у результаті чого і юдина отримує радість від життя. Г. Сковорода писав: «Філософія, чи любомудрість, скеровує все коло діл своїх на той кінець, щоб да­ні життя духу нашому, благородство — серцю, світлість — думкам, як голові усього». У цьому мета будь-якої діяльності і, врешті- Iм ін і , філософії. Вона робить людину Людиною.

1. Як відрізнити мудрість від філософії і філософію від мудрості? Яка між ними відмінність?

2. У чому полягає особливість філософського знання від знання інших наук? Чи можна назвати філософію наукою?

3. Чому визначати предмет філософії складніше, ніж будь-який інший вид духовної діяльності? Обґрунтуйте свою відповідь.

4. У чому полягає роль філософії в індивідуальному розвитку люди­ни та формуванні її світоглядних орієнтацій? Наведіть приклади з художньої літератури.

5. Що таке світогляд , які його основні історичні типи та в чому їх спе­цифіка?

6. Обґрунтуйте, чому геліоцентрична система М. Коперника здійс­нила такий визначальний вплив на формування нового світо­гляду.

7. Яка з названих у тексті функцій філософії є для вас найбільш визначальною?

8. У чому полягає головне призначення філософії і яке вона може мати значення у вашому житті?

и

35

і апам ятайте

Софія, логос, філософія, світогляд, наука, функції, міфологія, релігія, особистість, світ.

Філософія — це світ понять та ідей, проблем, питань, сумнівів, вірувань. Вона є концептуальним виразом світоглядних проблем, визначає основні тенденції духовно-практичного осягнення світу людиною. Шукаючи відповіді на сенс люд­ського буття, філософія озброює людину поглядами «вищого порядку», допомагає зрозуміти сутність світу й суспільства, у якому вона живе. Призначення філософії — зробити з людини особистість.

Радимо прочитати:

Аббаньяно Н. Мудрость философии. — СПб., 1998.

Бичко І. В. Людиновимірність предмета філософії: філософія. — К., 2001. ДелезЖ. Что такое философия? — СПб., 1998.

Лосев А. Ф. Дерзание духа. — М., 1998.

Лопатин Л. Аксиомы философии. — М., 1996.

Мармадашвили М. К. Как я понимаю философию? — М., 1990. Хофмайстер X. Что значит мыслить философски. — СПб., 2000.

ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ

36