18.Сутність понять "регіональна економіка", "територіальний поділ праці

Регіональна економіка — це галузь економічної науки, яка вивчає територіальну організацію виробництва. Вона описує економічні процеси та явища, які пов'язані з ринковим розвитком господарства різних регіонів та їх включення у єдиний економічний простір. Регіональна економіка виникла в Сполучених Штатах Америки в 50-х роках 20-го сторіччя на межі поєднання економіки та економічної географії. Засновником цієї науки вважеється Уолтер Айзард. На території колишнього СРСР регіональна економіка почала розвиватися вже в 60-х роках, де її вважали підгалуззю економічної науки, яка вивчає економічний розвиток регіонів для кращого регіонального розміщення народного господарства.

Головним завданням регіональної економіки є наукове обгрунтування раціонального розміщення підприємств народного господарства.

Територіальний поділ праці — це об'єктивний необротний процес розвитку продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих виробничих одиниць, обмін між ними продуктами своєї діяльності. Ця просторова форма поділу праці означає закріплення певних видів виробництва за територіями (районами, країнами), що має на меті досягнення економічних вигод шляхом найефективнішого використання природних, трудових і економічних ресурсів. Процес територіального поділу праці проходить на основі розвитку спеціалізації господарських регіонів і взаємозв'язків між ними через обмін. Різні економічні регіони стають все більш взаємопов'язаними і взаємозалежними в процесі розвитку їхніх продуктивних сил, коли усуспільнення виробництва досягає такого високого рівня розвитку, що окремі з них виступають як спеціалізовані частини народного господарства країни.

19. Густота розселення населення. Міське, сільське населення

Густота́ насе́лення — рівень заселеності певної території; кількість постійного населення, що проживає на одиниці площі (як правило, в розрахунку на один квадратний кілометр

Середня густота населення в Україні становила на початок 2000 року 82,4 осіб на 1 км кв, що більше, ніж; середня у світі, але менше, ніж у більшості європейських країн. Зумовлена вона переважно демографічними процесами. На території України населення розміщене нерівномірно. Найбільша середня його густота у східних (Донецька — 202, Луганська — 108 осіб на км кв) та західних областях (Львівська — 127, Чернівецька —116 осіб на км кв). Високу густоту мають Київська (з містом Києвом) та Дніпропетровська області. Причини, що зумовили її у цих регіонах різні. На Донбасі, у Дніпропетровській області висока середня густота населення пов'язана з великою кількістю міст, зокрема дуже великих, що утворилися у процесі швидкої індустріалізації цих регіонів. У західних областях висока густота пов'язана з високою середньою густотою сільського населення, що склалося історично. Найнижча середня густота населення в поліських (Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Волинська) та степових (Херсонська, Кіровоградська) областях. У них низька і густота сільського населення. Зумовлена така ситуація природними умовами

На початок 2000 року 68% населення в Україні проживало в містах. Тобто рівень урбанізації порівняно з 1940 роком (34%) зріс удвічі (рис. 5). Збільшення міського населення супроводжувалося як зростанням його чисельності у вже існуючих містах, так і виникненням нових міст, перетворенням у міські сільських населених пунктів, включенням останніх до території швидко зростаючих міст. Загальна чисельність міст в Україні на сьогодні становить 447 (у 1940 році їх було 255), а селищ міського типу — 904. Зростання рівня урбанізації відбувається в основному за рахунок міграції жителів з сільської місцевості, а також вищого, ніж у селах, природного приросту. Останнє пов'язане з тим, що мігрує із сіл у міста населення переважно молодого й зокрема дітородного віку.