34. Основні поняття про ліцензування

ліцензування, тобто надання власником об’єкта інтелектуальної влас- ності іншій фізичній або юридичній особі дозволу на здійснення на певній те- риторії (зазвичай на території певної держави) протягом певного часу дій, на які має права власник цього об’єкта;

Передача прав на об’єкти інтелектуальної власності, реалізована у формі купівлі-продажу ліцензій, на сьогодні є однією з найпоширеніших форм пере- дачі технологій майже в будь-якій державі світу. Зазвичай під ліцензійним договором (ліцензійною угодою) прийнято ро- зуміти договір, відповідно до якого надається ліцензія – право на використання об’єкта інтелектуальної власності. Сторонами ліцензійного договору є ліцензіар (продавець) і ліцензіат (покупець). Предметом ліцензійного договору може бути як запатентоване, так і не запатентоване технічне рішення. Отже, за своєю юридичною формою ліцензії можуть бути патентними й безпатентними. Патентна ліцензія – це ліцензія на використання об’єкта інтелектуальної власності, захищеного охоронним доку- ментом (залежно від типу об’єкта патентні ліцензії поділяють на ліцензії на винаходи, на промислові зразки, на знаки для товарів і послуг тощо). Безпате- нтна же ліцензія – це ліцензія на використання науково-технічних рішень, що не мають правової охорони (непатентоздатні рішення або рішення, термін пра- вової охорони яких закінчився, ноу-хау тощо). За обсягом прав, що передаються згідно з ліцензійним договором, ліцен- зії поділяють на повні, виключні й невиключні (прості). Повна ліцензія надає ліцензіату всіх прав на використання об’єкта інте- лектуальної власності без обмеження території на весь строк його дії. Але, на відміну від передачі прав власності, якщо надають повну ліцензію, власник об’єкта залишається тим самим. Виключна ліцензія надає ліцензіату право на узгоджених умовах і тери- торії протягом обумовленого строку використовувати предмет ліценції на мо- нопольних засадах. При цьому ліцензіар не має права використовувати пред- мет ліцензії на відповідній території протягом обумовленого строку, а також надавати ліцензії іншим особам. Невиключна ліцензія надає ліцензіату право на узгоджених умовах і те- риторії протягом обумовленого строку використовувати предмет ліцензії. При цьому за ліцензіаром зберігається право використовувати предмет ліцензії, а також надавати ліцензії іншим особам. У практиці ліцензійної торгівлі зустрічають і перехресні ліцензії (крос- ліцензії), згідно з якими обидві сторони обмінюються ліцензіями, особливо в тих випадках, якщо власники різних патентів не можуть здійснювати виробни- чу або комерційну діяльність, не порушуючи прав один одного. Часто мають місце і так звані супровідні ліцензії, які передбачають пере- дачу прав на використання об’єктів інтелектуальної власності у складі інших комерційних угод, наприклад, на поставку комплектного обладнання, інжині-93 ринг, надання технічної допомоги тощо. У цих випадках предмети ліцензії ві- діграють допоміжну, супровідну роль, а їх передачу здійснюють у рамках лі- цензійних договорів, що є доповненнями до основних угод, або у вигляді окремих розділів контрактів за цими угодами. За передані згідно з ліцензійним договором права на предмет цього до- говору ліцензіат виплачує ліцензіару певну суму (так звану ліцензійну винаго- роду). Ціна (вартість) ліцензії залежить від значної кількості чинників, але за- звичай вона становить третину від величини очікуваного прибутку ліцензіата. У ліцензійних договорах використовують дві основні форми платежів: паушальні платежі (внески) і роялті. Паушальний платіж – це одноразовий внесок за придбання ліцензії, який найчастіше сплачують у початковий період дії ліцензійного договору, а роялті – це періодичні відрахування ліцензіата на користь ліцензіара, здійснювані протягом усього терміну дії ліцензії; їх найча- стіше встановлюють або у формі визначених відрахувань, або залежно від вар- тості виробленої за ліцензією продукції (розмір роялті зазвичай становить 15– 20 % прибутку, одержаного ліцензіатом завдяки використанню предмета ліце- нзії). Вибір форми платежу залежить від конкретних умов. Так, наприклад, паушальні платежі часто встановлюють тоді, коли ліцензіар не впевнений, що предмет ліцензії ефективно використовуватиметься ліцензіатом. Ліцензійний договір найчастіше містить преамбулу із зазначенням сто- рін, що уклали договір; тлумачення використовуваних термінів; опис предмета договору; наміри й відповідальності сторін; надані права, зону їх поширення й обмеження; процес передачі предмета договору; обставини й гарантії; вид, су- му й валюту платежів; обмін удосконаленнями предмета договору під час дії договору; методи вирішення суперечок й захисту від претензій третіх осіб; умови надання субліцензій∗ ; наслідки виконання договору; форс-мажорні об- ставини; процедуру набрання чинності договору, термін його дії та умови ро- зірвання договору сторонами; наслідки закінчення терміну дії договору; форми сплати податків; мову договору; автентичність текстів і юридичні адреси сто- рін, що уклали договір. Відповідно до законодавства України щодо охорони прав на об’єкти промислової власності: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, топографії інтегральних мікросхем і сорти рослин – ліце- нзійний договір вважається дійсним, якщо його складено в письмовій формі й підписано всіма сторонами. При цьому договір набуває чинності стосовно тре- ∗ Субліцензія – це надання ліцензіатом права на використання об’єкта інтелектуаль- ної власності третім особам за згодою ліцензіара й на умовах, які оговорюють переважно в основному ліцензійному договорі між ліцензіаром і ліцензіатом.94 тіх осіб лише після його реєстрації у відповідному патентному відомстві. Не- подання же ліцензійного договору для зазначеної реєстрації може призвести до визнання цього договору недійсним. Це робиться для того, щоб ліцензійні договори не накладали невиправданих обмежень на ліцензіата, у результаті яких договір у цілому може виявитися економічно недоцільним для держави- одержувача технології.