Нормативно-правова база України в сфері інтелектуальної власності.
Сучасну законодавчу базу України у сфері IB складають:
1. Конституція України (ст. 41, 42, 46, 54).
2. Кодекси України:
- Цивільний кодекс (книга IV „Право інтелектуальної власності“, книга V „Зобов’язувальне право“) та Цивільний процесуальний кодекс;
- Господарський кодекс та Господарський процесуальний кодекс;
- Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс;
- Кодекс про адміністративні правопорушення;
- Митний кодекс;
- Кодекс законів про працю.
3. Спеціальні закони України (12 законів):
- Про охорону прав на винаходи і корисні моделі;
- Про охорону прав на промислові зразки;
- Про охорону прав на знаки для товарів і послуг;
- Про охорону прав на зазначення походження товарів;
- Про охорону прав на сорти рослин;
- Про племінну справу в тваринництві;
- Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем;
- Про авторське право і суміжні права;
- Про захист від недобросовісної конкуренції;
- Про захист економічної конкуренції;
- Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм;
- Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів гос- подарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування.
Окремі норми, що стосуються IB, містяться в багатьох інших законах України. Наприклад, Закон України „Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні“, який набрав чинності у 2002 році, передбачає оцінку вартості прав на ОПІВ. До речі, єдиний у Східній Європі навчальний заклад, який готує професійних оцінювачів з вищою економічною освітою – Соломонів університет, а Інститут інтелектуальної власності і права готує професійних оцінювачів прав на ОПІВ за умови на- явності вищої освіти та досвіду роботи оцінювачем.
4. Укази та розпорядження Президента, постанови Кабінету Міністрів України, відомчі підзаконні акти тощо. Загалом - 37 законів та 100 підзаконних актів.
Структура, функції та основні напрямки діяльності Всесвітньої організації інтелектуальної власності (воів).
ВОІВ здійснює управління 24 угодами, які охоплюють основні аспек- ти інтелектуальної власності. Двома ключовими угодами є Паризька конвенція про охорону промислової власності (1883) та Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів (1886).
Мета ВОІВ – поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між державами в сфері ІВ та заохочення до творчої діяльності. ВОІВ реєструє всі міжнародні заявки, керує патентними фондами, займається оновленням класифікаційних систем, готує регіональні огляди в галузі ІВ, здійснює програмну діяльність з оновлення міжнародних угод, гармонізації національних законодавств тощо.
Паризька конвенція.
Паризька конвенція про охорону промислової власності Чинна з 01.07.1884 р. На 01.01.2010 р. до Конвенції приєдналися 173 країни, які утворюють Паризький Союз. Має адміністративні органи: Асамблею з представників всіх країн, що збирається на сесію один раз на 3 роки; виконавчий комітет (25 % країн-членів), який збирається щорічно; постійне діюче Міжнародне бюро, очолюване Генеральним директором, яке виконує функції секретаріату.
Мета: забезпечити охорону об’єктів промислової власності за єдиними нормами для всіх країн-учасниць за умови максимального спрощення процедури встановлення міжнародної охорони на їхній території.
Держави-члени Союзу зобов’язані:
- внести необхідні зміни в національне законодавство;
- створити спеціальний заклад у справах промислової власності та ін- формаційну службу для ознайомлення загалу;
- видавати офіційний періодичний бюлетень з інформацією про видані патенти та свідоцтва.
Конвенція розповсюдила поняття промислової власності, окрім промисловості і торгівлі, на сільськогосподарське виробництво, видобувну промисловість, всі продукти промислового та природного походження (вино, зерно, фрукти, худобу, квіти, борошно тощо) та визначила об’єкти охорони, зокрема віднесла до них припинення недобросовісної конкуренції.
Конвенція містить загальні положення, що є обов’язковими для національного законодавства всіх країн Союзу. Зокрема це:
1) право винахідника на згадування його імені у патенті на винахід;
2) умови подання заявки та видачі патенту або здійснення реєстрації визначаються національним законодавством;
3) обмеження прав патентовласника з метою запобігання зловживанням виключними правами у разі перешкоджання використанню винаходу та монополізації ввозу запатентованих об’єктів з боку патентовласника), а також у суспільних інтересах (видача примусової ліцензії);
4) право тимчасової охорони для об’єктів промислової власності, які експонуються на офіційних міжнародних виставках на території країн Союзу (виставковий пріоритет).