3.Психолого- педагогічні основи навчання школярів образотворчого мистецтва.

Образотворча діяльність дітей вивчається педагогами та психологами з

різних сторін: як відбувається вікова еволюція дитячого малюнка,

проводиться психологічний аналіз процесу малювання, аналіз зв'язку

розумового розвитку і малювання, а також зв'язку між особистістю дитини і малюнком. Але, незважаючи на всі ці різноманітні підходи, дитячий Але, незважаючи на всі ці різноманітні підходи, дитячий малюнок з погляду його психологічної значимості вивчений ще недостатньо.

З цим зв'язане велике число суперечливих теорій, що пояснюють

психологічну природу дитячих малюнків.

В перші роки життя дитини особливо важливий розвиток зору і моторики, а

також сенсомоторної координації. Від хаотичного сприйняття простору

дитина переходить до засвоєння таких понять, як вертикаль і горизонталь.

І перші дитячі малюнки, що з'являються в цю пору, природно, лінійні.Малювання бере участь у формуванні зорових образів, допомагаючи опановувати формами, координувати перцептивні та моторні акти.

Що стосується характерних рис дитячого малюнка, то вони чітко відбивають на етапи розвитку зорово-просторово-рухового досвіду дитини, на який вона

спирається в процесі малювання. Так, діти приблизно до 6 років не визнають просторового зображення, вони малюють тільки вигляд спереду чизверху. Навчання при цьому вкрай малоефективне: навіть учачи малюванню в кружках, діти в неформальній обстановці воліють виконувати ті зображення, що відповідають їх рівню розвитку і які відповідають їх рівню розвитку і які вони самі вважають більш правильними.

Образотворча діяльність вимагає поєднаної участі багатьох психічних

функцій. На думку ряду фахівців, дитяче малювання сприяє також

погодженості міжпівкульової взаємодії. У процесі малювання координується

конкретно-образне мислення, зв'язане в основному з роботою правої

півкулі головного мозку, а також абстрактно-логічне, за яке відповідально ліва півкуля.

Особливо важливий зв'язок малювання з мисленням дитини. Усвідомлення

навколишнього відбувається в дитини швидше, ніж нагромадження слів і

асоціацій, і малювання надає йому можливість найбільше легко в образній

формі виразити те, що він знає і переживає, незважаючи на недостачу

слів. Більшість фахівців сходиться в думці, що дитяче малювання - це

один з видів аналітико-синтетичного мислення. Будучи прямо зв'язаним з

найважливішими психічними функціями - зоровим сприйняттям, моторною

координацією, мовою і мисленням, малювання не просте сприяє розвитку

кожної з цих функцій, але і зв'язує їх між собою, допомагаючи дитині

упорядкувати бурхливо засвоювані знання, оформити і зафіксувати модель

усе більш складного представлення про світ.

Чим спостережливіша дитина, тим вона допитливіша, тим переконливішим

буде її малюнок, навіть при технічній безпорадності автора. Малюючи,

дитина не просто зображує інші предмети чи явища, але і виражає

посильними їй засобами своє відношення до зображуваного. Тому процес

малювання в дитини зв'язаний з оцінкою того, що він зображує, і в цій

оцінці завжди велику роль грають почуття дитини, у тому числі естетичні. дати це відношення” дитина шукає засоби вираження,

опановуючи олівцем і фарбами.

Дорослі, які стикаються з образотворчою діяльністю дитини і хочуть

допомогти їй, насамперед необхідно розуміти, як малює дитина і чому вона

так малює. Захоплюючись малюванням, навіть самі непосиди здатні годину чи дві

просидіти за малюнком із зосередженим видом, іноді щось, бурмочучи собі

під ніс, швидко заповнюючи зображеннями людей, тварин, будинків, машин,

дерев великі аркуші паперу. Малюють діти звичайно по представленню, спираючи на наявний у них запас знань про навколишні їхні предмети і явищах, ще дуже неточних і

схематичних.

Характерна риса образотворчої творчості дітей на першому його етапі -

велика сміливість. Дитина змалку зображує самі розмаїтості події зі

свого життя і відтворює особливо захопливі його літературні образи і

сюжети з прочитаних книг. Серед дітей, що малюють, можна зустріти два типи малювальників:спостерігача і мрійника.

Для творчості спостерігача характерні образи і сюжети, побачені в житті,

для мрійника - образи казок, образи уяви. Одні малюють машини, будинку,

події зі свого життя, інші - пальми, жирафів, крижані гори і північних

оленів, космічні польоти і казкові сценки.

Дитина, малюючи, часто думкою діє серед зображуваних їм предметів, він

тільки поступово стає стосовно свого малюнка стороннім глядачем, що

знаходиться поза малюнком і дивиться на нього з визначеної точки зору,

як дивимося ми.

Початківець малювати дитина з працею мислить і передає в малюнку

горизонтальну площину столу у виді більш-менш вузької смуги, як вона

видна в перспективі. Він знає, що на столі можна розставити багато

предметів і тому малює площина без відповідного скорочення. Точно також

малюючи дорогу, діти проводять її чергу весь лист” спираючи на свій

досвід - на відчуття довжини дороги, по якій йдеш.

Малюють діти з захопленням, і здається, що усяке втручання тут досконале

зайво, що ніякої допомоги з боку дорослих маленьким художникам не

потрібно. Розуміється це не так. Прояв інтересу дорослих до малюнка

дитини і деякі судження про нього не тільки заохочують його до подальшої

роботи, але і допомагають йому зрозуміти, у якому напрямку він повинний

і може удосконалитися в роботі над малюнком