2.4. Удосконалення обліку поточних зобов'язань підприємства

В сучасних умовах ретельно поставлений облік розрахункових операцій, а також своєчасний оборот грошових коштів чинять значний вплив на фінансові результати підприємства. Чітка організація розрахунків з постачальниками безпосередньо впливає на прискорення оборотності коштів і своєчасне їх надходження.

В процесі функціонування у підприємств виникають відносини з контрагентами, які зумовлюють виникнення зобов’язань, що істотно впливає на фінансовий стан підприємства. Під час своєї діяльності підприємства купують матеріальні цінності, оплачують виконані роботи і надані послуги. На цій стадії виникають розрахункові відносини з постачальниками і підрядниками. Від правильної організації розрахунків з ними значною мірою залежить організація матеріального забезпечення і постачання відповідно до договірних зобов’язань і комерційних угод.

Бухгалтерський облік на фабриці ведеться за журнально-ордерною формою обліку з використанням типових форм журналів-ордерів, затверджених Наказом Держкомлісгоспу від 15.11.2000 року №127.

Для вдосконалення обліку поточних зобов’язань, зокрема розрахунків з постачальниками й підрядчиками необхідно забезпечити своєчасну перевірку даного виду розрахунків, а також попереджувати прострочення кредиторської заборгованості.

Організація обліку розрахунків з бюджетом і з страхування повинна забезпечити правильне, повне і своєчасне нарахування і сплату податків; правильне використання субрахунків; правильне відображення в звітності цих розрахунків.

Щоб уникнути штрафних санкцій в зв’язку з несвоєчасною сплатою або податками розрахунків, необхідно розробити таблицю, в якій містився б перелік податків і платежів, строки подання.

Активи та зобов'язання утворюють основний кістяк бухгалтерського балансу. Залишки активів та зобов'язань на кінець звітного періоду відображаються у балансі і показують їх наявність на звітну дату. Фактично всі наявні цінності та власний і залучений капітал, за рахунок якого вони утворені, зафіксовані в балансі. З цієї причини вибуття активів та погашення зобов'язань протягом звітного періоду розглядаються як списання їх з балансу. Тому логічним є той факт, що вибуття об'єктів в обліку оцінюють так, як вони відображені в балансі. Водночас сучасна система бухгалтерського обліку передбачає диференційований підхід до оцінки об'єктів для відображення операцій їх вибуття, хоча принцип відповідності вартості списання і вартості визнання в балансі в більшості випадків зберігається.

Оцінка в бухгалтерському обліку необхідна в процесі господарювання при надходженні і вибутті активів; при виникненні прав і зобов'язань; при здійсненні таких операцій, як: купівля-продаж, оренда майна, застава, страхування, інвестування. Переоцінка основних засобів, виділення часток у статутному капіталі при створенні підприємств та в процесі діяльності, об'єднанні підприємств, встановленні ціни на акції, ліквідації підприємства, встановленні ціни розміщених емітованих акцій, і т.ін.

Нормативна база з бухгалтерського обліку в Україні щодо оцінки об'єктів бухгалтерського обліку при їх визнанні і відображенні в балансі загалом відповідає міжнародним стандартам фінансової звітності (МСФЗ) та міжнародним стандартам бухгалтерського обліку (МСБО). Це обумовлено тим, що положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО) розроблялися на основі МСБО, тому в них відображено особливості сучасної міжнародної системи бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Питання оцінки належить до таких особливостей. Проте, у МСБО та у П(С)БО не чітко сформульовані положення щодо того, за якою оцінкою об'єкти бухгалтерського обліку мають оцінюватися при визнанні і відображенні в балансі. Щодо МСБО, то це не можна вважати недоліком, оскільки вони є узагальненням світової практики і висвітлюють тільки концептуальні засади обліку та мають рекомендаційний характер. Що ж стосується національних П(С)БО, то варто було б зазначити, що питання оцінки об'єктів обліку повинні бути більш конкретизованими, щоб запобігти неточностям при складанні звітності.

Дослідити і класифікувати підходи до оцінки зобов'язань, що використовуються у бухгалтерському обліку, за національною нормативною базою неможливо, оскільки в ній відсутній окремий документ подібний до Концептуальної основи складання і подання фінансових звітів, який би висвітлював загальні підходи до оцінювання об'єктів бухгалтерського обліку. Тому звернутися до оцінки зобов'язань відповідно до Концептуальної основи.

Зобов'язання у міжнародній практиці оцінюються за однією з чотирьох видів вартості: історичною, поточною, вартістю реалізації та теперішньою. Однак найчастіше основою оцінки, яку приймають суб'єктами господарювання для складання фінансових звітів, є історична собівартість. Вона, як правило, комбінується з іншими видами оцінки.

Суми, які будуть фактично сплачені при погашенні таких зобов'язань за видами, відображаються у фінансовій звітності в розділі IV пасиву балансу «Поточні зобов'язання».

У П(С)БО 11 «Зобов'язання» виділено підрозділ «Визнання та оцінка зобов'язання», а інформація про види оцінки зобов'язань, в яких випадках вони застосовуються, про критерії визнання зобов'язань, відсутня. Лише в п. 12 зазначено, що поточні зобов'язання відображаються у балансі за сумою погашення, тобто недисконтованою сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка буде сплачена для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства, але ж не до всіх поточних зобов'язань можна застосувати таке твердження. Щоб розібратися з оцінкою поточних зобов'язань, необхідно звертатися до інших П(С)БО. Однак, якщо проаналізувати зміст НП(С)БО 1, то у цьому стандарті зазначається у якому рядку балансу відображається та чи інша стаття поточних зобов'язань, але за якою оцінкою не зазначено. Ці моменти повинні бути передбачені в П(С)БО 11.

Розглянемо підходи до оцінки окремих видів поточних зобов'язань.

Короткострокові кредити банків є сумою заборгованості підприємства перед банківськими установами за отриманими позиками. Погашення короткострокової позики передбачається протягом дванадцяти місяців з дати її отримання. Так, позики, отримані підприємством, Малюга Н.Г. пропонує оцінювати одним з двох способів:

1) з обліком процентів, належних до сплати на кінець звітного періоду за договорами позики;

2) без обліку процентів, належних до сплати на кінець звітного періоду за договорами позики.

Але не слід погоджуватися з такою думкою, адже в сучасних умовах отримання підприємством короткострокової позики приводить до виникнення зобов'язань перед банківською установою за основною сумою боргу та за нарахованими відсотками. Нараховуючи відсотки за кредит, підприємство збільшує не тільки свої поточні зобов'язання, а й фінансові витрати. Отже, доцільно оцінювати зобов'язання за позикою за теперішньою вартістю.

Однак, на практиці окремі підприємства, які мають на поточному рахунку кошти, нараховують відсотки без відображення їх у складі поточних зобов'язань, а прямо відносять на фінансові витрати. Такі дії є методологічно неправильними, бо при складанні балансу, якщо відсотки нараховуються на дату балансу, але не сплачуються, така сума відсотків випадає із загального підсумку валюти балансу. Неправильне відображення нарахування і сплати відсотків у бухгалтерському обліку викривлює реальний фінансовий стан підприємства, зменшує власний капітал та збільшує зобов'язання.

Виникнення кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги відображає суму грошових коштів, яку має сплатити підприємство своїм кредиторам в результаті її погашення. В умовах фінансової кризи договори між підприємствами укладаються на нетривалий період та передбачають погашення зобов'язань протягом тижня чи місяця, а фактично перерахування коштів затягується до 6-8 місяців. Такі відносини псують стосунки підприємств з кредиторами, підривають довіру партнерів. Тому, доцільно було б при укладанні договорів в одному з пунктів передбачити коригування суми зобов'язання на індекс інфляції. Отже, при виникненні зобов'язання підприємство-боржник буде прагнути якнайшвидше його погасити, щоб уникнути зайвих витрат коштів при швидких темпах інфляції. Своєю чергою, кредитори будуть впевненіше почувати себе на ринку у зв'язку з швидким поверненням оборотних коштів, які знову можна залучити в обіг. Прийняття такої умови, на нашу думку, є вигідним як для покупців, так і для продавців товарів, робіт, послуг. Зокрема, покупець, отримуючи товар, не сплачує за нього відразу, а погашає заборгованість пізніше з коригуванням на індекс інфляції. У цьому випадку йому не потрібно брати позику для купівлі товару, адже можна вважати, що підприємство-продавець позичило кошти підприємству-покупцю, тобто зобов'язання будуть оцінюватися шляхом дисконтування наявної заборгованості. Зі свого боку, покупець, витрати якого пов'язані зі сплатою за отримані товари, може віднести на фінансові витрати, тобто прирівняти непогашену суму боргу до позикового капіталу. Для продавця така умова сприяє насамперед реалізації товарів, розширенню ринку збуту, а запізнілий платіж він отримує з доходом, скоригованим на індекс інфляції. Отже, кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги доцільно оцінювати за поточною вартістю придбання, оскільки вона враховує чинник інфляції і динаміку цін.

Отже, питання методики оцінки поточних зобов'язань та їх відображення в бухгалтерському обліку потребують подальших наукових досліджень. Поточні зобов'язання погашаються за рахунок поточних активів, до яких належать грошові кошти та інші ресурси, щодо яких можна вважати, що вони будуть перетворені на грошові кошти чи використані протягом року з дати складання бухгалтерського балансу або протягом нормального операційного циклу підприємства (із двох термінів обирають триваліший).

Очевидно, що запропоновані шляхи вирішення проблем відображення обліку поточних зобов’язань сприятимуть їх повному та достовірному відображенню на рахунках бухгалтерського обліку. Це, в свою чергу, дозволить врегулювати взаємовідносини між суб’єктами господарювання та іншими учасниками господарських відносин під час здійснення поточних зобов’язань. Прийняття управлінських рішень здійснюється на підставі інформації про поточні зобов’язання, що формується у системі бухгалтерського обліку. Чітка організація і методика обліку надаватимуть можливість забезпечити отримання об'єктивної інформації для аналізу і контролю поточних зобов'язань, проведення якого сприяє ефективному формуванню, підготовці та прийняттю управлінських рішень щодо діяльності підприємства та підтриманню їхньої фінансової стійкості та платоспроможності на високому рівні.

Кожен господарюючий суб’єкт повинен створити систему обліку короткострокових зобов’язань таким чином, щоб вона максимально швидко фіксувала облікову інформацію про наявність та рух поточних зобов’язань на підприємстві. Адже дані про зобов’язання є підставою для прийняття управлінських рішень та проведення подальшого контролю та аналізу стану підприємства. Тому кожен суб’єкт господарювання повинен постійно здійснювати діяльність щодо вдосконалення обліку короткострокових зобов’язань.

Досить спірним питанням в обліку поточних зобов’язань є наявність у їх складі доходів майбутніх періодів. Відомо, що доходи майбутніх періодів є доходами, отриманими у поточному звітному періоді, але які належать до майбутніх звітних періодів. Тут виникає суперечність, оскільки вони не відповідають ні одній з ознак зобов’язань, але належать до них.

Однією з умов визнання доходів майбутніх періодів є те, що за отриманими коштами передбачається виконання зобов’язань тільки в наступних звітних періодах. Це означає, що доходами майбутніх періодів є такі доходи, по яких ще не понесено повною мірою відповідних витрат. Це, в свою чергу, спричиняє виникнення у підприємства непогашеної заборгованості. Безперечно, що в складі суми, яка належить до доходів майбутніх періодів є певна частка заборгованості, але є й певна частка отриманого доходу. Тому головна суперечність полягає в тому, що не можна відносити загальну суму доходів майбутніх періодів до зобов’язань, оскільки в її складі існує частина доходу.

Зрозумілим є те, що не варто відносити доходи майбутніх періодів й до складу отриманих доходів. До того ж, при надходженні на підприємство коштів, які належать до доходів майбутніх періодів, відразу відбувається нарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість. Тому в наступних періодах до доходів списується тільки чистий дохід. Але це приводить до викривлення інформації про отримані доходи у звітності, оскільки до доходів звітного періоду повинні перераховуватися суми доходів разом з податком на додану вартість. Це знову ж таки підтверджує неможливість віднесення доходів майбутніх періодів до складу доходів. Тому найбільш доречним було б віднести доходи майбутніх періодів до складу власного капіталу.

Досить дискусійним є також питання віднесення забезпечень до зобов’язань. Забезпечення характеризуються невизначеним строком та сумою погашення, тобто вони виступають особливим видом зобов’язань. Останні ж, у свою чергу, мають фіксовану дату погашення та суму, яку необхідно сплатити. МСБО 37 «Забезпечення, умовні зобов’язання та умовні активи» зазначає, що забезпечення варто відрізняти від інших видів зобов’язань, оскільки існує певна невизначеність щодо сум та часу їх по- гашення. Що стосується іншої кредиторської заборгованості, то інформація такого типу, зазвичай, офіційно зафіксована в угоді з постачальниками та іншими кредиторами [14].

У цьому ж нормативному акті зазначено, що забезпечення визнаються як зобов’язання, якщо припустити, що їх можна достовірно оцінити. Але, з самого визначення забезпечень зрозуміло, що їх неможливо раціонально оцінити. Звідси випливає, що забезпечення недоречно визнавати зобов’язаннями, оскільки підприємство не володіє достатньою кількістю інформації про них.

Однією з умов визнання забезпечень є наявність існуючого зобов’язання, що виникло внаслідок минулих подій. У той же час, МСБО 37 стверджує, що в деяких випадках може бути не зрозуміло,чи є існуюче зобов’язання. Тоді припускають, що існуюче зобов’язання буде на кінець звітного періоду (якщо це є більш можливим). Але інформація, заснована тільки на припущеннях, не може бути достовірно відображена в бухгалтерському обліку та звітності, які включають лише фактичні дані. Тому забезпечення не варто відносити до зобов’язань.

Забезпечення більш доцільно було б відображати в балансі у складі власного капіталу, оскільки вони являють собою, певною мірою, резервування коштів підприємства для покриття майбутніх витрат. Більше того, у Плані рахунків забезпечення не відображаються в складі зобов’язань, а включаються до 4 класу «Власний капітал та забезпечення зобов’язань».

Для поліпшення обліку поточних зобов’язань важливим є налагодження системи внутрішнього контролю на підприємстві. З цією метою варто визначити відповідальних осіб за своєчасне погашення зобов’язань, створити таблицю, в якій узагальнювалася б інформація про наявні поточні зобов’язання із зазначенням термінів погашення. Це, в свою чергу, приведе до раціоналізації процесу відслідковування зобов’язань та запобіганню прострочення заборгованості.

Звичайно, для поліпшення обліку поточних зобов’язань необхідним є використання сучасних інформаційних систем, що прискорить роботу бухгалтерських служб, сприятиме зменшенню кількості помилок та дасть можливість для оперативного відслідковування зобов’язань.

Отже, Для поліпшення обліку поточних зобов’язань необхідно вжити таких заходів:

‒ виключити доходи майбутніх періодів зі складу поточних зобов’язань та відобразити їх у складі власного капіталу з метою забезпечення достовірності даних, віднесених на баланс підприємства;

‒ виключити забезпечення зі складу поточних зобов’язань та відобразити їх у складі власного капіталу, що приведе до точнішого відображення інформації про поточні зобов’язання;

‒ запровадити використання сучасних інформаційних систем, що сприяє полегшенню роботи бухгалтерії, зменшенню кількості помилок та прискоренню процесу відслідковування зобов’язань.