Розділ 2 ідейно – естетична функція художньої деталі в романі ю. Мушкетика «гетьманський скарб»

Літературний твір - це художній світ, створюваний письменником і є образним втіленням його задуму. Л. Чернець художній світ визначає ще як предметний і називає його «метасловесним виміром літературного твору» [73, с. 51]. Головною категорією дослідниця вважає образ, «тобто відтворення речей (у широкому значенні слова) в їх цілісності, індивідуальності [73, с. 59]. Літературний твір, як предмет творчості й результат пізнання певною особистістю навколишньої дійсності, має унікальну культурологічну цінність. Зовнішній (пейзаж, побут, портрети та ін.) і внутрішній світ персонажів (світогляд, психіка, переживання тощо) постають перед читачами як певна концепція, ідея і позиція, властива для автора твору.

2. 1. Особливості функціонування портретних деталей.

Для характеристики головних героїв Ю. Мушкетик вдається до комплексного використання майже всіх видів художніх деталей: портретних, пейзажних, речових, інтер’єрних, деталей – вчинків, рідше – мовленнєвих і кольорових.

Особливої уваги заслуговує портретна деталь «очі», адже вона виконує не лише описову функцію, а й характеротворчу та психологічну.

Знайомлячи читача з полковником Полуботком автор акцентує увагу на тому, що в гетьмана «були особливі очі, в них світився ясний, одначе суворий вогник» [43, с. 37]. Метафора «світився ясний вогник» вказує на те, що гетьман є далекоглядним і бачить ситуацію в країні досить ясно, без прикрас. Також ясний вогонь асоціюється з чистотою помислів, мудрістю, з поводирем, котрий усім освітлює дорогу смолоскипом, мужньо прокладаючи дорогу. Уточнення «суворий вогник» свідчить про непохитність, твердість характеру, впевненість. Таке поєднання наводить на думку, що автор не випадково виокремлює саме ці два вогники в очах Полуботка. Такі деталі підтверджують прагнення полковника твердо йти до осяяного безхмарного майбутнього.

Негативне ставлення до колоніальної кампанії Петра й глибокі внутрішні переживання пов’язані з долею України автор передає за допомогою психологічного портрету, де особливу роль відведено промовистій деталі «очі»: «Розмовляв, а в очах печаль і холодок зимовий», «дивився у вогонь нездвижним поглядом» [43, с. 374]. Деталь «в очах печаль» ще раз підкреслює той невимовний смуток та переживання за долю України й своїх побратимів, адже велика відповідальність лягла на плечі наказного гетьмана. А от деталь «в очах холодок зимовий» досить неоднозначна й трактувати її можна по-різному. Можливо, той «холодок» означає передчуття недоброго присуду, або страх перед рішенням Петра, адже від його постанови залежала доля цілого народу. Можливо, це ще й розчарування у своїх, колись таких мужніх, побратимах, які вирішили залишитися осторонь аби не наражатися на небезпеку, адже відомо було всім наскільки лютим і охочим до катувань був цар.

Якщо у портретних деталях, що характеризують Полуботка чітко відчуваємо позитивне авторське ставлення, то очі царя Петра говорять про протилежне і є певною антитезою: «очі булькаті, вилуплені» [43, с. 108], «булькаті, напіввирячені рачачі очі» [43, с. 296]. Деталі такого характеру змушують відчути читача вороже ставлення автора до героя твору, адже через очі відчуваємо не лише божевілля царя, а й злобу та жорстокість характеру.

Очі Якова, вибиваючись із загального позитивно конотованого малюнку, заздалегідь насторожують і віщують щось недобре ще на початку роману: «Очі у Якова великі, імлисті, либонь тільки в очах і відбилася порода Маркевичів» [43, с. 79]. Очі здавна вважали дзеркалом людської душі, а така промовиста деталь, як «імлисті очі» має негативну конотацію й асоціюється з недобрими намірами. Якщо деталь «імла» розглядати як «туман», то вона символізуватиме невизначеність, нечіткість, істину, що схована від сторонніх очей. Таким чином, деталь «імлисті очі» демаскує внутрішню суть персонажа, що відчайдушно намагався показати себе з кращого боку, викриваючи нутро покрите мороком, адже імла - пітьма, потемки, чернь, а авторський коментар: «либонь тільки в очах і відбилася порода Маркевичів» [43, с. 79]- лише підкреслює цю думку.

В іншому описі - сільського дядька, який був «простакуватий з вигляду, та, мабуть, і за вдачею, з носом-пиптем, обсмоктаними, тоненькими вусами, лупав посоловілими очима» [43, с. 269] і потрапив у сутичку через свою дурнуватість, Ю. Мушкетик використовує деталь «лупав посоловілими очима», що вказує на слабкий характер, виснаженість і кволість чоловіка, який не може протистояти нахабним солдатам.

В епізоді, де «солдат тягнув, неначе скотину, миршавого, з довгою чорною шиєю селянина, який дивився покірними скотинячими очима», автор використовує влучну портретну деталь «покірними скотинячими очима» [43, с. 348], яка вказує на страх і бездіяльність і характеризує цього селянина, як невольового, збідованого, проте обмеженого чоловіка, який не в змозі відстоювати свою думку.

З допомогою деталі «очі» письменник виражає й психологічний стан героїв у конкретний момент їх буття, у певних умовах. Наприклад, в епізоді, коли мачуха брехнею протиправно вигнала Івана з батьківського дому, автор акцентує увагу читача на тому, що «її очі бігали, як дві миші в пастці» [43, с. 227]. Це викривальна деталь, що заздалегідь насторожує, змушуючи читача відчути підступ з боку героїні, адже зазвичай очі, що «бігають» свідчать про страх розкриття своєї брехні.

Іншого значення портретна деталь «очі» набуває в описі Петра: «Петро … спостерігав з розчиненого вікна Юстиць-колегії за муками своїх недавніх помічників, його обличчя спокійне, тільки очі бігали туди-сюди» [43, с. 296]. З контексту розуміємо, що деталь «очі бігали туди-сюди» ілюструє хворобливе божевілля, нелюдську жаготу споглядання безпощадних мордувань, одним словом – маніакальну поведінку, що не дивно, адже Петро був психічно хворий і, як наслідок, мав нечутливість до морально-етичних норм. Хоч багато істориків вбачають позитивний вплив подібних рішень Петра на розвиток Росії і вважають його дії вимушеними для майбутнього благополуччя держави, у романі чітко можна простежити негативне авторське ставлення до поведінки царя, який усе робив заради особистого задоволення.

У романі Ю. Мушкетик акцентує увагу на портретній деталі «очі» для передачі внутрішнього стану героїв, і Петро не є виключенням. Для передачі озлобленого ставлення Петра до протиправних (на думку царя) реплік Полуботка автор використовує ще й влучні порівняння: «— А чия? — грізно запитав Петро й свердлив його вирлуватими очима, здавалося, нанизує на двоє розпечених ратищ», «Скажений вогонь спалахнув у очах царя» [43, с. 296], «Петро крутнув очима — німецькими олив'яними ґудзиками» [43, с. 297]. Деталь «очі-ратища» відображає внутрішню суть Петра – божевільного ката, а «скажений вогонь у очах» у такому контексті відображає нестямну злобу й шалену жагу помсти.

В епізоді, де Іван вперше побачив Уляну, коли вона кружляла у танку з Яковом: «Личко розчервонілося, очі горіли, дві чорні-чорнющі коси літали довкруги неї» [43, с. 53]- автор підкреслює, що очі героїні «горіли». Ця деталь характеризує дівчину, як енергійну пристрасну натуру, здатну на сильні почуття, але є двозначною, оскільки вогонь символізує і тепло, що зігріває, і нищівну силу. Таким чином, вогонь в очах Уляни не лише ілюструє її характер, а й символізує почуття Івана до дівчини, який з одного боку дещо побоювався Уляну, а з іншого прагнув постійно бути поряд.

А, наприклад, Бирковського автор описує, як чоловіка, який «любив розповідати про свої перемоги на терені кохання, тоді приплющував блискучі ласі очі» [43, с. 286]. Деталь «приплющував очі» у визначеному контексті позитивно конотована й ілюструє задоволення, яке персонаж отримує від справ, що стосуються жінок. Підсилюючу функцію має деталь «блискучі очі», що відображає запал і тріумфальне самовідчуття канцеляриста, пов’язане з тими ж-таки «перемогами». А от деталь «ласі очі» характеризує Бирковського, як чоловіка, який має особливу пристрасть до жінок, запопадливого залицяльника.

Очі Рубця «насторожені, зіркі» [43, с. 289], що характеризує його, як чоловіка, який завжди напоготові, внутрішньо зосередженого, мобілізованого перед можливою небезпекою, як суддю, який суворо дотримується встановленого порядку й виконує роботу згідно прийнятих правил, який бачить справжній стан речей у повній відповідності до дійсності, виявляючи напружену увагу та занепокоєння справою.

Деталь «очі» використовує Ю. Мушкетик і в динамічному портреті. Наприклад, «зажурені, в червоних прожилках сльозливі очі» [43, с. 327] сотника є віддзеркаленням нелегкого безрадісного життя, яке змушувало постійно проливати сльози.

Потрібно зазначити, що Ю. Мушкетик вдало використовує деталь «очі» й у змалюванні групових портретів, майстерно зображаючи колективний настрій. Яскравий прикладом є такий епізод: «Тепер уже бачив не сотню облич, а одне, спотворене гримасою гніву, з великими, вибалушеними очима, темною діркою рота, з якої вилітали погрози, прокляття, свист» [43, с. 293]. Деталь «великими, вибалушеними очима» характеризує натовп, як біснувату скажену потвору. Посилює враження портретна деталь «темною діркою рота», що асоціюється з брудом, невіглаством, ницістю і передає всю озлоблену божевільність одурілого натовпу. Таким чином, комплексом портретних деталей автор майстерно передає природу дикунської маси, яка бездумно зносить все на своєму шляху.

У характеристиці героїв автор переважно звертається до портретної деталі «вуса», яка виконує не лише зображальну функцію, а й характеротворчу. Наприклад, в описі сільського дядька, який потрапив у сутичку через свою дурнуватість: «Простакуватий з вигляду, та, мабуть, і за вдачею, з носом-пиптем, обсмоктаними, тоненькими вусами, лупав посоловілими очима» [43, с. 269] - Ю. Мушкетик, використовуючи деталь «обсмоктаними, тоненькими вусами», вказує на слабкий характер і недолугість чоловіка, адже слова «засмоктаний», «обсмоктаний» є синонімами до слова «слабкий».

Так, в описі Якова зустрічаємо «чепурні вусики» [43, с. 69], які характеризують героя, як делікатного чоловіка, а в Рубця - «їжакуваті вуса», що викривають такі риси героя, як неприступність, зарозумілість, похмурість, настороженість. Полуботкові «особливої чепурності додавали охайно підголені вуса» [43, с. 187], які характеризують його як організованого й вимогливого до себе чоловіка.

У портретній характеристиці Ю. Мушкетик особливим значенням наділяє таку портретну деталь, як «брови». Наприклад, Семен Рубець «мав сухе аскетичне обличчя, на якому особливо виділялися гострі, схожі на ножі, брови» [43, с. 298]. Таким чином, характеротворчу деталь «брови-ножі» характеризує його, як чоловіка з різким характером і гострим розумом, а також як дошкульного, в’їдливого суддю, який глибоко проникає в суть справи. Потрібно зазначити, що деталь «брови-ножі» художник слова здебільшого використовує в епізодах, де необхідно проілюструвати фізичну чи моральну витримку, жорсткість характеру.

Дуже яскраво Ю. Мушкетиком описано військовий похід, як у ньому виявляється характер людей, і як він їх змінює. Портретні деталі значною мірою посилили розуміння тих невимовно складних умов, у яких людина гартувала тіло і душу: «Губи йому потріскалися, обличчя стемніло, лущилося, чорні, з крутим зломом брови поруділи, вигострилися й стали як ножі» [43, с. 196]. Особливої суворості в портретному описі додає саме деталь «брови», що порівнюються автором з ножами, - таке порівняння письменник постійно використовує в напружених ситуаціях.

Описуючи головних і другорядних героїв Ю. Мушкетик звертає увагу читача і на саму постать персонажа. Зокрема, знайомлячи читача із зовнішнім виглядом полковника Полуботка, автор використовує такі деталі: «великий, важкий» [43, с. 159]. Від чого складається враження, що Полуботок сильний вольовий чоловік, на якого можна покластися. Наприклад, в описі Якова «невисока міцна постава» [43, с. 59], що характеризує його, як упевненого в собі юнака, який міцно стоїть на ногах, а Василь Биковський - «середнього зросту, тілистий, кругловидий» [43, с. 289] з чого складається враження про спокійного чоловіка, який живе в достатку. Івана Романовича характеризує досить промовиста деталь «міцний» [43, с. 386], адже, дійсно, лише мужній чоловік з міцною силою духу й відвагою зміг би подати царю листа в кульмінаційний момент, ризикуючи своїм життям заради Батьківщини.

Автор яскраво подає психологічний стан Скоропадського, в епізоді, коли цар Петро наказав йому одружити Уляну й Толстого. Ю. Мушкетик з допомогою портретних деталей майстерно передає невимовне спантеличення, безвихідність, шокованість, шалене нервове напруження батька: «вичавив крізь посинілі вуста Скоропадський» [43, с. 214], «сидів блідий, наче вибілене полотно, й на лівій скроні в нього дрібно тіпалася маленька червоненька жилочка» [43, с. 215]. Особливого значення в такому контексті набувають такі деталі, як «посинілі вуста» й «блідий, наче вибілене полотно», що ілюструють і страх за долю своєї дочки, а можуть також символізувати мертвотність, віщуючи недобре, смерть. І дійсно, це рішення спровокувало смерть Скоропадського й занапастило життя Уляни, яка померла в ранньому віці від туги і хвороб.

Негативне ставлення до колоніальної кампанії Петра й глибокі внутрішні переживання Павла Полуботка пов’язані з долею України автор передає за допомогою деталей психологічного портрету. Характерним у зображенні наростання психологічного напруження під час нелегких обставин є динамічний портрет, що виявляється в еволюції зовнішніх характеристик: «стемнів лицем, чоло перерізали глибокі зморшки» [43, с. 346]. Як відомо, нервова напруга, важкі обставини, життєві трагедії, що змушують людину відчувати невимовний душевний біль, залишають відбиток на обличчі.

Отже, у портретному описі персонажів послідовно, з різним ступенем повноти, письменник подає перелік портретних деталей, переважно з узагальнюючим висновком, авторським коментарем щодо характеру того чи того героя, що допомагає виробити стійкі асоціації навіть недосвідченому читачу. Зазвичай автор використовує зображальні й психологічні портрети, рідше зустрічаємо характеротворчі, оцінні, моделюючі, а інколи й ті, що виконують сюжетну функцію. Необхідно зазначити, що Ю. Мушкетик, малюючи зовнішність, надає перевагу «розірваним» портретам перед монолітними, використовуючи кілька зображальних деталей під час знайомства з персонажем і поступово доповнюючи картину характеротворчими й уточнюючими деталями протягом усієї фабули. Автор вдається як до портретного живопису, так і утверджує принципи психологічного портрету, здебільшого звертаючи увагу на сатирично загострені риси. Велику увагу автор приділяє портретній деталі «очі», що слугує як для ілюстрування характеру персонажа, так і для віддзеркалення його психологічного стану в момент найбільшого психологічного напруження.