2. 3. Одяг як специфічна деталь характеристики персонажів.

Питання про функціонування одягу і його елементів у житті окремої людини і в літературному творі зокрема, порушували у своїх дослідженнях літературознавці, культурологи та мистецтвознавці, історики костюма. Багато дослідників підкреслюють, що костюм людини – це, в певному сенсі, її образ, життєвий стиль, а національний, історичний костюм - це образ народу, образ епохи.

Одяг у романі Ю. Мушкетика становить зі своїм власником єдине ціле, висловлюючи його смаки, бажання, настрої. Одяг у художній системі твору, у низці інших деталей портрета, виконує не лише констатуючу й образотворчу функцію, а й формує підтекст. Його функції багато в чому визначаються утилітарним призначенням, але й безпосередньо пов'язані з авторським задумом. Костюм, вказуючи на національну та класову приналежність персонажа, стать, вік тощо, дає уявлення не стільки про його зовнішній вигляд, скільки про внутрішній світ, про авторське ставлення до нього.

У романі деталізований опис одягу персонажів є багатофункціональним, але, передовсім, створює особливу атмосферу епохи, виконуючи культурологічну функцію.

Під час прочитання роману одразу зрозуміло до якої соціальної верстви належить персонаж, адже автор велику увагу надає деталям одягу, звертаючи увагу читача не лише на матеріал, який було використано кравцями, а й на інші подробиці: колір, оздоблення, відповідність етикету.

Переважно в романі «Гетьманський скарб» зустрічаємо назви військового одягу. Це опанча, бурка, жупан, кунтуш, кирея, у які одягнені найзаможніші воїни: гетьмани, полковники, отамани, воєводи, старшини. Тож, заможні воєначальники шили костюми здебільшого з найдорожчих та закордонних тканин: парчі, оксамиту: «гетьман у оксамитовій киреї стоїть на ґанкові своєї хати» [43, с. 146], «Полуботок зодягнув … турецької парчі кунтуш», «Була (Оленка) в сірій вовняній хустці» [43, с. 283].

Тимчасом як бідні люди носили сірий полотняний простий одяг без оздоблення й личаківське взуття: «Всі троє (отагас і підпасічники) в просмолених полотняних сорочках, у постолах, за собою волокли довгі канчуки» [43, с. 195], «Біля воріт стояв дід у солом'яному брилі, в полотняній сорочці, в новеньких личаках» [43, с. 248], «дзьобоносий чоловічок зі шрамом на щоці, зодягнений в короткий жупанок», заможні селяни були одягнені у вишиті білі сорочки з кольоровим поясом: «На ґанку сидить чоловік … у вишитій сорочці» [43, с. 269], «староста Шарудило … з ціпком у руках, підперезаний жовтим поясом» [43, с. 284].

Також у очі впадає знеособлення персонажа, де замість людини на перший план висуваються матеріальні статки, що уособлює дорогий матеріал одягу: «шанобливо кланявся широкій спині в оксамиті» [43, с. 86].

Поза увагою не залишає письменник й оздоблення одягу. Таким чином, ми дізнаємося з роману, що заможні люди костюм здебільшого прикрашали коштовним камінням: «Полуботок … підперезався набірним, з камінням, поясом» [43, с. 283], використовували золоту фурнітуру: «Скоропадський, у малиновому кунтуші з золотими ґудзиками» [43, с. 283], «Полуботок підперезався … поясом, на якому висіла шабля з золотим руків'ям» [43, с. 94], і хутра, які й тоді були ознакою заможності: «На бильці ліжка — халат бухарський рожевий, підбитий зайцем» [43, с. 348].

Особливого значення Ю. Мушкетик надає кольору одягу. Характерно, що переважно використовували блакитний, зелений, синій, малиновий кольори: «Полуботок зодягнув рудо-жовтий, турецької парчі кунтуш», «Скоропадський, у малиновому кунтуші» [43, с. 283], «Петро … одягав простий каптан темного кольору» [43, с. 327], «Петро приходив у … зеленому каптані з червоними відворотами, зелених панчохах» [43, с. 369], «біля саней топчуться візники в киреях і синіх жупанах» [43, с. 175], «дід у чорній шапці» [43, с. 283].

Здебільшого автор використовує деталі одягу у зображенні групового портрета як метод контрасту для підкреслення соціальної нерівності: «сині та зелені жупани перемішалися з бугасовими свитами» [43, с. 329], «а там — справжнє стовписько, людський вир, у якому мелькали сіряки, кучерські каптани, купецькі кожухи й навіть боярські шуби, триухи, гостроверхі горностаєві шапки й облізлі овечі» [43, с. 317].

Потрібно зазначити, що вбрання в романі є водночас маркером успішності й соціально-майнового статусу персонажів. Лексика на його позначення виконує не лише номінативну функцію, а й допомагає реалізовувати естетичну. Крім того, мова одягу є засобом характеристики зовнішності, характеру кожного героя. Наприклад, знайомлячи читача із зовнішнім виглядом полковника Полуботка, автор акцентує увагу на тому, що він «зодягнений у білу полотняну, підшиту на плечах шовком сорочку та голубі шаровари» [43, с. 85], тобто в традиційному українському козацькому стилі. Неодхідно зупинитися на художньому означенні «полотняна», адже матеріал сорочки також важлива подробиця. Заможні люди того часу зазвичай носили одяг з шовку, бархату, тонкої шерсті, що поставляли з Польщі, Угорщини, Туреччини, Росії, а полотяний – бідні селяни, звичайні робітники, - тож, автор підкреслює простоту й буденність його одягу, небажання виділятися, розпорошуватися на дрібниці, стриманість. Деталь «підшиту на плечах шовком сорочку» говорить про тягу до комфорту, але незаскорузлість, бажання розвиватись, відкритість до нового, не надмірну педантичність.

Описуючи деталі одягу царя Петра автор підкреслює їх надзвичайну екстравагантність для того часу, зазначаючи, що «цар дивував іноземців і наших старшин»: «Петро приходив у … зеленому каптані з червоними відворотами, зелених панчохах, старому капелюсі, з списом у руці» [43, с. 369], «в посоюжених ботфортах, здебільшого він одягався в мундир полковника Преображенського полку або одягав простий каптан темного кольору» [43, с. 263].

Таким чином, деталь «зелені панчохи» свідчить про незвичність смаків царя й характеризує його, як першовідкривача та законодавця нових порядків, традицій. Тим паче, як відомо, появу самого поняття моди в Росії історики пов'язують саме з ім'ям Петра, вбачаючи в подібних реформах позитивний вплив на державу, де найважливішим було наближення до європейських установ. Проте в романі чітко простежуємо негативне авторське ставлення до такої ексцентричної поведінки, адже це руйнує споконвічні традиції.

Жіночий одяг також вирізняється особливою виразністю. Яскраво змальовано вбрання Уляни, яка на початку роману постає гордовитою красунею, що має особисті принципи й переконання: «Ступала впевнено, аж величаво, несла свою вроду усім напоказ, і майже всі оглядалися на неї, на її дорогі намиста, на її шитий золотом короткий жупанок, на парчеву плахту з ушитими перлами» [43, с. 197]. Дочка гетьмана одягалася в найдорожчі шати, але все ж таки в традиційному українському стилі, на чому необхідно закцентувати увагу, адже ці деталі одягу, відіграючи досить важливу ідейну функцію, ілюструють занепад патріотичного духу й нехтування усталеними традиціями. Адже після життєвих випробувань (розлучення з коханим, нещасливе подружнє життя, смерть батька, тяжка хвороба), спровокованих рішенням царя Петра (наказ одружити Уляну з Долгоруким), пригнічена нещасливою долею дівчина, як і багато її співвітчизників, вже починає забувати про українське народне вбрання та мріє про Московію, закордонні строї: «Побенкетую… Поїду в Пітер…Накуплю строїв французьких та німецьких… Намист дорогих…» [43, с. 375].

Ю. Мушкетик в історичному романі використовує деталі одягу для простеження еволюції характеру персонажів. Так, використовуючи метод контрасту, з допомогою яскравої аксесуарної деталі «червона хустка» автор ілюструє зміни, що відбулися з Уляною після протиправного одруження. На початку роману очима героя-оповідача Івана автор відзначає, як личить дівчині червоне з чорним: «В чорному строї, з червоною стрічкою довкола, голови, з червоною шовковою хусткою на шиї — ці два кольори надзвичайно пасували їй, робили схожою на заморську царицю» [43, с.176]. Але коли парубок побачив змарнілу Уляну в церкві, те саме вбрання лише підкреслювало сіре обличчя дівчини: «Уляна стояла в уборі, який так личив їй, — червоне з чорним, — червона хустка і кожушок з опушкою…, лице їй змарніло й видовжилося, під очима залягли тіні … вона була схожа на черницю й чорніша за будь-яку з них» [43, с. 286]. Таким чином, використовуючи одну й ту ж саму деталь одягу протягом усієї фабули, автор на її фоні простежує зовнішні зміни, що віддзеркалюють внутрішній стан героїні.

Деталі одягу Ю. Мушкетик використовує й у змалюванні еволюції характеру Івана, адже разом зі зміною вдачі змінюється й вбрання героя. На початку роману парубок постає перед читачем богобоязливим хлопчиком, який не надто піклується про матеріальне, зовнішнє: «Одягни й ти, Іване, козацького кунтуша, скинь цю халамиду» [43, с. 95], «А я й справді був чудом: … у батьковому жупані, котрий завеликий на мене і висів на моїх плечах, неначе на кілку» [43, с. 139].

Перетворення героя почалося, коли юнак перейнявся почуттями кохання: «став охайніше вдягатися, ковнір вишитої сорочки зав'язував кольоровою стрічкою, шапку одягав так, що мій темно-русий, трішки кучерявий чуб виглядав з-під неї, і купив у волоха гарний жупанок, мовби на мене шитий» [43, с. 152]. Як бачимо, раніше богобоязливий Іван, який мріяв лише про духовне, починає звертати увагу й на матеріальне та фізичне («оголюючи білі смужки ніжок над чобітьми» [43, с. 110], «груденята несла так, що кожен, навіть я, розуміли, що то таки цінність» [43, с. 117], «голова на довгій красивій шиї… але то вже приплелася гріховна думка, і я прогнав її» [43, с. 139]), що спочатку навіть здивувало та спантеличило його.

Одяг віддзеркалює психологічну еволюцію героя, якій сприяв хронотоп дороги, а також служба в полковника Полуботка: «Жупан на мені лежав, немов улитий, шкіряний пояс міцно перетягував стан, на поясі — шабля та турецький ніж у чохлику, а також пістоль з ольстри» [43, с. 349]. З ніжного парубка Іван перетворюється у твердого характером, вольового, мужнього чоловіка, який невідступно йде до своєї мети, на що звертає увагу й Уляна: «Тоді ти був, наче дитина. Смішний… І… милий. А зараз — козак… Дівчата, мабуть, сохнуть…» [43, с. 365].

Особливу увагу необхідно звернути на деталь «жупан», адже зі зміною внутрішнього стану хлопця з’являвся і новий верхній одяг. Таким чином, ми можемо простежити, так би мовити, удосконалення кунтуша, проводячи паралелі з внутрішнім станом Івана: «у батьковому жупані, котрий завеликий на мене» - «купив у волоха гарний жупанок, мовби на мене шитий» - «Жупан на мені лежав, немов улитий».

Автор дає змогу уявити читачукожну, навіть незначну, особу, яка трапляється на шляху головного героя, використовуючи сатирично загострені гіперболізовані деталі й улюблений метод контрасту: «Чоботи були великі, а той, хто в них взутий (дячок), маленький, з розтріпаною борідкою та сльозливими очима» [43, с. 263]. Як відомо, велике, громіздке чоловіче взуття зазвичай асоціюється з мужністю, силою, витримкою, але у визначеному контексті, використовуючи кричущу невідповідність між деталлю костюму «чоботи були великі» і деталями портрету «маленький, з розтріпаною борідкою та сльозливими очима», автор з іронією виказує неповагу до слабкої натури.

Не можна не відзначити майстерність передачі автором за допомогою художніх деталей одягу почуття трагічності в епізоді, коли Іван дізнається про одруження Уляни і Петра Толстого: «Анастасія Марківна стояла обіч столу в довгім темнім строї, в чорній хустці, схожа на черницю, сувора, строга, владна» [43, с. 226]. Безперечно, виконуючи ідейно - естетичну функцію, такі деталі створюють відповідний емоційний тон і налаштовують на сприйняття деталі «в довгім темнім строї» та «в чорній хустці». Такі описи відразу неначе віщують щось недобре, вони асоціюються із похоронним вбранням, несуть у собі мотив жалоби, відображають безнадійний стан, страхітливий кінець. Такі деталі вбрання в зазначеному контексті повною мірою можна вважати символічними, адже, проводячи паралелі, бачимо, що в момент, коли стосунки закоханих були обірвані (у переносному значенні можна сказати, що вони вмерли) в епізоді досить чітко простежуються похоронні мотиви. Таким чином, можна зробити висновок, що кохання Уляни та Івана трагічно померло й поховане навіки.

Отже, єдність людини й одягу в романі визначає поетику костюмного образу, структура якого - нерозривна сполука предметного символу з його деталями і властивими йому ознаками - кольором, розміром, матеріалом тощо. Костюм у романі Ю. Мушкетика становить зі своїм власником єдине ціле, висловлюючи його смаки, бажання, настрої. Одяг у художній системі твору, у низці інших деталей портрета, виконує не лише констатуючу й образотворчу функцію, а й формує підтекст. Його функції багато в чому визначаються утилітарним призначенням, але й безпосередньо пов'язані з авторським задумом. Костюм, вказуючи на національну та класову приналежність персонажа, стать, вік тощо, дає уявлення не стільки про його зовнішній вигляд, скільки про внутрішній світ, про авторське ставлення до нього. Отже, деталізований опис одягу персонажів є багатофункціональним, але, передовсім, створює особливу атмосферу епохи, виконуючи культурологічну функцію.