2. 5. Особливості авторського змалювання природи.

Пейзаж, як образ природного оточення персонажів та їх дій, опис картин природи в творі, має велике значення в його загальній змістовій організації. У романі він виконує не тільки фонову функцію, але й має смислове навантаження. Залежно від задуму автора, пейзажний опис може позначати місце дії, створювати певну атмосферу або розкривати характер героя. 

Неповторний український колорит Ю. Мушкетик передає в тексті за допомогою  такого художнього засобу, як сільський пейзаж, адже кожна його деталь відображає національний колорит, асоціюється з неповторною українською природою: «Світило сонце, дикі голуби купалися в його променях, туркотіли у вільхах, луг зеленів, надив очі жовтизною квітів, скошені трави пахли водянисто-п'янко, накликали спомини оддалеку-далеку, десь із дитинства. Одинадцять косарів махали косами, й змигувало на косах проміння, здавалося, вони косили його, а не трави: одворітні покоси з сонячного проміння» [43, с. 236].

Автор ілюструє картину досить реалістичну, створюючи ефект присутності. Такий результат досягається завдяки використанню автором не лише статичних зорових художніх деталей, а й динамічних, а також звукових і запахових.

Серед пейзажних деталей виокремлюємо:

• запахові деталі: «скошені трави пахли водянисто-п'янко» [43, с. 46], «в отаві голубіли та жовтіли квіти… вони пахли медяно, п'янко, їх запах поглинав усі інші, вони мені пахли навіть уві сні» [43, с. 75];

• звукові деталі: «…там схлюпувала риба. Десь у гущавині п'янко виспівувала сопілка» [43, с. 127], «Щиглі посвистували на ще холодному вітті. З лугових озерець парами зривалися качки. Десь ґелґотіли гуси й трубили лебеді» [43, с. 175];

• колористичні співвідношення: «луг зеленів, надив очі жовтизною квітів» [43, с. 199], «На леваді росла отава, густа, яро-зелена, в отаві голубіли та жовтіли квіти» [43, с. 263], «малинові хащі, густі, поплутані, … то зелена колюча ріка, окроплена червоним» [43, с. 321];

• передні та дальні плани: «Унизу піді мною порозчепірювалися великі густі кущі аґрусу, за ними росли якісь деревця з густими підстриженими кронами» [43, с. 147], «Левада лежала … над ставом, став обмежовував леваду з одного боку, з другого боку левада була обкопана канавою, … понад канавою росли молоді верби, з двох інших сторін — од дороги та пастівника — вона була відгороджена новенькою огорожею в дві тичини» [43, с. 179];

• світлотіньові співвідношення: «Світило сонце... Одинадцять косарів махали косами, й змигувало на косах проміння, здавалося, вони косили його, а не трави: одворітні покоси з сонячного проміння» [43, с. 180].

Таким чином, Ю. Мушкетик досягає особливої виразності художнього твору послуговуючись пластичним пейзажем, у якому бачимо посилену концентрацію формотворчих засобів образотворчого мистецтва, трансльована у вербальну форму. Автор подає чіткий візуальний образ, допомагаючи реципієнту видобразити яскраву повну картину.

Використовуючи прийом паралелізму, автор порівнює розгортання хуртовини з початком холодної війни між Україною та Росією, між Полуботком і Петром: «Вечір вже не синій, а чорний. Великі чорні тучі козацькими шапками стоять на овиді й сунуть на нас. Знову буде сніговиця» [43, с. 348]. Кольорова деталь «чорний» ілюструє біду, що насувається, віщує щось недобре, несе мотив жалобний, похоронний.

Використовуючи деталь пейзажу «чорні хмари» автор ілюструє  протистояння Генеральної канцелярії та Малоросійськї колегії: «Хуртовини котилися над містом одна за одною. А в місті дві важкі хмари повисли одна супроти одної. Перша на радному майдані, друга на Веригіні. Генеральна канцелярія та Малоросійська колегія. Яка яку скурає» [43, с. 349].

Також у романі зображення навколишнього світу служить для розкриття внутрішніх тривог та переживань героя. Наприклад, у сцені, коли померла мати Івана, прекрасна природа слугує контрастом до душевного болю героя: «Цвіли в місячному сяйві мертвим цвітом сливи, шуміли млинові колеса на греблі, витьохкував у березі соловей, і десь співали дівчата. І пронизав серце той спів, стислося воно з болю й туги» [43, с. 138].

Отже, пейзаж у романі виконує не лише фонову функцію, але й має смислове навантаження. В залежності від намірів автора, пейзажний опис може позначати місце дії, створювати певну атмосферу або розкривати характер героя.