Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відповіді+задачі.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
944 Кб
Скачать
☆

62.Послідовність операцій при виконанні вертикального пропилу барової каменерізною машиною

Мал. 7.12. Послідовність операцій при виконанні вертикального пропила барової каменерізною машиною без попередньої проходки траншей:

а — карб бару; б — робоча подача машини з виконанням вертикального пропила; в — закінчення ходу машини; г — розворот бару за годинниковою стрілкою з карбом (напрям руху ріжучого ланцюга міняється): д — робоча подача машини у зворотному напрямі із завершенням виконання вертикального пропила

В технологічному відношенні барові машини переважно, ніж каменерізні машини з кільцевими фрізами, оскільки вони можуть виконувати вертикальні (поперечні і подовжні) пропили без проходки західної і вихідний траншей для введення і висновку барової пили. На мал. 7.12 представлена послідовність виконання вертикального пропила барової машиною.

Випилювання блоків з масиву барової каменерізною машиною проводиться в наступному порядку:

а) Спочатку виконуються поперечні вертикальні пропили по всій довжині фронту робіт уступу, відстані між якими відповідають заданій довжині блоків, з урахуванням наявності тріщин в масиві і порід із змістом кварцу більше 5 % (тріщиноватість порід різко знижує продуктивність машини через заклинювання бару, що пояснюється відсутністю води для охолоджування бару, що подається, і невидаленням відходів пилення з пропила; наявність високоміцних порід підвищує знос різців, тому виїмку цих порід необхідно здійснювати із застосуванням буроклинового механізованого способу або буропідривним способом з вибухом ДШ в шпурах до роботи барових машин);

б) Після поперечних вертикальних пропилів виконують горизонтальний пропив по довжині фронту робіт уступу з установкою розклинюваних прокладок в утворюваний проріз. Глибина заставляння горизонтального пропила повинна бути рівна висоті вирізуваного блоку або висоті уступу, яка визначається можливою глибиною вертикального різа, рівною 1,35— 2,25 м при коефіцієнті використовування довжини бару 90 %. Якщо природні горизонтальні і малонахилені тріщини в масиві сприяють формуванню постійних уступів, по висоті рівних проміжним значенням глибини вертикального різання, то цю можливість слід використовувати, оскільки відпадає необхідність в проведенні горизонтального пропила;

в) Відділення блоків від масиву здійснюється проведенням подовжнього вертикального (затиловочного) пропила. Відстань між затиловочними пропилами рівна можливій глибині горизонтального різа (1,28—2,12 м при коефіцієнті використовування довжини бару 85 %), що відповідає ширині блоку.

61. Спосіб відділення монолітів від масиву за допомогою

детонуючого шнура

Найважливішим параметром, що впливає на вихід блоків при розробці родовища з використанням буропідривного способу здобичі, є раціональна відстань між шпурами, яка визначає об'єм бурівих робіт і якість площини розколу. При виборі раціональних параметрів буропідривних робіт необхідно дотримувати наступні умови: правильно поєднувати тріщиноватість і анізотропія масиву, що розробляється, які визначають можливу блоковість каменя і його вихід; проводити роботи за наявності трьох голих площин. Глибина шпурів повинна відповідати висоті моноліту, рівній відстані між постільними тріщинами за вирахуванням недобура 0,2—0,3 м до тріщини в його підставі.

Відстань між шпурами в монолітних і малотріщіноватих породах звичайно підбирається досвідченим шляхом, починаючи з 0,3—0,4 м. На здобичі гранітних блоків відстань між шпурами коливається від 0,5 до 1 м, а діаметр шпура змінюється в межах від 30 до 55 мм

Маса заряду пороху для відділення моноліту від масиву визначається (в кг) по виразу:

Q = qV (7.6)

де q — питома витрата ВВ, кг/м3; V— об'єм відколюваного моноліту, м3.

Особливості будови родовищ природного облицювального каменя вельми різноманітні, тому питома витрата чорного пороху повинна визначатися експериментальним шляхом, починаючи з 0,3 — 0,4 кг/м3, і остаточно уточнюватися в процесі робіт. Слід зазначити, що завишена питома витрата пороху приводить до утворення додаткових тріщин і значного зсуву вибухом моноліту від масиву при нормальному зсуві до 0,2—0,5 м. Більш точним контролем впливу питомої витрати пороху на якість відокремлюваного моноліту є безпосереднє розпилювання блоків на плити у виробничих умовах з урахуванням виходу плит (в м2) на 1 м3 блоку.

Звичайно величину заряду пороху в окремих шпурах визначають розподілом маси загального заряду ВВ на число шпурів і уточнюють її досвідченими вибухами. Довжину гатки рекомендується приймати не менше 22—25 діаметрів шпура, а при висоті монолітів до 1,8 м — не менше 1/3 глибини шпура. Вибух порохових зарядів здійснюється за допомогою вогнепровідного, детонуючого шнура або електрозапальника.

Довжина, ширина і висота (об'єм V) первинного моноліту визначається існуючою природною системою тріщин і напрямами полегшеного розколу каменя. Довжина відокремлюваного від масиву моноліту приймається залежно від відстані між вертикальними тріщинами і досягає 15—20 м, ширина звичайно складає 2,5—6 м, а висота — 2—6 м (залежить від відстаней між постільними тріщинами).

Порохові заряди (діаметр свердловин 100—105 мм) свердловин для відділення монолітів від масиву застосовуються у виняткових випадках, оскільки приводять до утворення мікротріщин в породі, зайвого її дроблення і зменшення виходу блоків(в %). Метод зарядів свердловин використовується при обмежених розмірах кар'єрного поля в плані (недостатня довжина фронту робіт для шпурового методу), незначному виході блоків (до 10—15 %) і виробництві виробів для дорожнього будівництва (бортові і брусчатие каміння).

Для буріння вибухових свердловин і для тріщіноутворення при відділенні монолітів використовуються буріві верстати з погружними пневмоударниками БМК-4М, СБМК-5 і СБУ-100Г-35. Верстати БМК-4М і СБМК-5 зняті з виробництва, але продовжують ще експлуатуватися на кар'єрах. Технічна характеристика бурівих верстатів приведена в табл. 7.13.

Спосіб відділення монолітів від масиву за допомогою детонуючого шнура (ДШ) був запропонований Г.А. Бершивили і Р.В. Міхельсоном. Він заснований на вибуху однієї або декількох ниток ДШ, що поміщаються в шпур. Переваги — можливість вживання способу в будь-яких погодних умовах, високий ступінь безпеки робіт. Недолік — не гарантована якість блоків через відсутність обгрунтованих рекомендацій по вибору раціональних параметрів вибухового відділення монолітів в різних гірсько-геологічних умовах.