13Анатомо-фізіологічні механізми мовлення

Мова є продуктом психічної діяльності людини і результатом складної взаємодії різних мозкових структур. Реалізація мовлення відбувається завдяки координованої роботи периферичного рухового апарату, яка забезпечується центральною нервовою системою.

У речепроізводства беруть участь дихальний, фонаторний і артикуляційний відділи периферичного мовного апарату.

Дихальний відділ периферичного мовного апарату становить енергетичну основу мови, забезпечуючи так зване мовне дихання. Анатомічно цей відділ представлений грудною кліткою, легкими, міжреберних м'язів і м'язами діафрагми. Легкі забезпечують певний Подсвязочное тиск повітря. Воно необхідне для роботи голосових складок, модуляцій голосу і змін його тональності.

При фізіологічному диханні (т. Е. Поза мови) вдих відбувається активно за рахунок скорочення дихальних м'язів, а видих - щодо пасивно за рахунок опускання стінок грудної клітки, еластичності легенів. Фази вдиху і видиху в спокої мало відрізняються за тривалістю. За способом переважного розширення грудної порожнини фізіологічне дихання підрозділяється на різні типи: 1) реберне (грудне); 2) черевне; 3) змішане (грудо-черевний). У свою чергу, реберний подих буває трьох різновидів: а) ключичное; б) верхнереберний; в) ніжнереберное. Ключичне і верхнереберний дихання відноситься до нераціональних способів дихання, так як розширення грудної клітки обмежена внаслідок малої рухливості ребрових стінок. При черевному диханні дихальний обсяг істотно не відрізняється від такого при ніжнереберном диханні, однак дихальні рухи при цьому пластичнее. Більш раціональним є грудо-черевний подих, яке нерідко в практиці називають діафрагмовим. При цьому типі дихання забезпечується не тільки достатній обсяг повітря, але і оптимальна пластичність дихальних рухів. Цей тип дихання найбільш адекватний і для фонації.

У процесі мовлення істотно збільшується функціональне значення фази видиху. Перед початком мовлення зазвичай робиться швидкий і глибший, ніж в спокої, вдих. Мовний вдих здійснюється через ніс і рот, а в процесі мовного видиху потік повітря йде тільки через рот. "Мовний" вдих характеризується наявністю певного об'єму повітря, здатного забезпечити підтримку під зв'язкового тиску. Велике значення для озвучування висловлювання має раціональний спосіб витрачання повітряного струменя. Час видиху подовжується настільки, наскільки необхідно звучання голосу при безперервному проголошенні інтонаційно-логічно завершеного відрізка висловлювання (т. Е. Синтагми).

Фонаторний відділ периферичного мовного апарату анатомічно представлений гортанню і її голосовими складками. Поза мови складки розсунуті. При фонації голосові складки напружуються, змикаються і виробляють коливальні рухи. Саме коливальні рухи голосових складок і породжують звукові хвилі.

Частотна і силова характеристики людського голосу є відображенням амплітуди і частоти коливання голосових складок.

Основний і додатковий тони голосу модулюються системою резонаторів. Основними резонаторами людського голосу є глотка, ротова порожнина і порожнина носа з його підрядними пазухами, а також лобова порожнину. Крім того, певний тембр голосу надають порожнини трахеї і бронхів, грудної клітки в цілому, порожнини гортані. Резонатори відрізняються у окремих людей за формою, розмірами, особливостям їх використання під час промови, що надає голосу індивідуальну темброве забарвлення.

В ефекті резонансу приймає особливе участь м'яке піднебіння і ті м'язи, які перекривають простір між носоглоткою і ротоглотки.

Резонатори, які утворюються кістками черепа, а саме: носова порожнина, лобова порожнину, не змінюють свого об'єму, тому генерують звуки на дуже вузький діапазон.

Частотний діапазон голосу людини вимірюється в герцах. Частотний діапазон розмовного голосу становить лише 1/10 від загального діапазону голосу. У чоловіків частотний діапазон голосу становить 80-150 Гц, у жінок - 120-400 Гц, у дітей він значно вище. Так як людський слух неоднаково чутливий до звуків різної частоти, то сприймається гучність голосу залежить не тільки від абсолютної сили, а й від його частотних характеристик. Високі голоси відчуваються, як більш гучні.

Забарвлення голосу відображає емоційний стан мовця і навіть психічний стан індивідуума в найширшому сенсі слова.

У голосовому діапазоні існують темброві відмінності, які за аналогією з музичними інструментами звуться голосових регістрів. У людському голосі розрізняють три регістру: грудної, головний і середній (змішаний).

Артикуляційний відділ периферичного мовного апарату представлений порожниною pтa, ніжнeй щелепою, язиком, губами, горлом і м'яким небом.

М'яке небо при спокійному диханні розслаблено, частково закриває вхід в ротову порожнину з глотки. Під час глибокого дихання, позіхання й мови піднебінна фіранка піднімається вгору, відкриваючи прохід в порожнину рота і, навпаки, закриваючи прохід в носоглотку. Всі випадки, коли голос набуває носовий відтінок, називаються відкритою назалізація. Якщо носовий відтінок голосу відсутня при проголошенні носових звуків (Н, М), говорять про закриту назализации.

Основну роль в проголошенні мовних звуків грають м'язи язика. Крім нього, в артикуляторном акті беруть участь м'язи губ і щік, м'язи, що піднімають нижню щелепу і м'язи шиї.

Мова являє собою масивну м'яз, яка не має сухожиль. У ньому можна виділити функціонально велику кількість м'язових груп, які анатомічно відокремлені, але здійснюють в процесі мовлення різні завдання. Наприклад, кінчик язика, бічні м'язи, м'язи спинки мови, м'язи кореня і т. Д. Можна виділити функціонально окремі волокна, які виконують свою особливу роль в проголошенні звуку. При проголошенні окремого мовного звуку частина м'язового волокна може бути напружена, а інша частина розслаблена. Напруга артикуляторной м'язи в процесі усного мовлення пов'язано не тільки з конкретною роботою по проголошенню окремого звуку. Воно несе на собі вплив залишкового напруги від проголошенні попереднього звуку, а також підготовче напругу, пов'язану з проголошенням наступного звуку, які входять до складу слова (коартикуляция). Крім цього, емоційний стан, в якому знаходиться мовець, також впливає на ступінь напруги м'язів як мови, так і всього мовного апарату. Таким чином, м'язи язика відчувають комплекс різних впливів. Кожен мовної звук - результат складних м'язових синергій, тобто одночасних скорочень різних м'язових волокон, що відносяться до різних функціональнвм групам. Найбільш складні м'язові синергій необхідні для артикуляції переднеязичних звуків, т. Е. Проривних, щілинних, котрий тремтить "р". Необхідні для цього тонкі руху м'язів кінчика язика здійснюються за умови фіксації кореня язика його зовнішніми м'язами, а також м'язами під'язикової кістки і шиї.

артикуляцією називається робота периферичних органів мови по відтворенню звуків.

Артикуляція приголосних відбувається при розслаблених м'язових стінках резонаторних порожнин, в той час як в ротовій порожнині є локальний фокус довільно скорочених м'язів.

Голосні звуки - це свого роду "озвучений видих". При їх артикуляції відбувається тонічне напруження м'язових стінок резонаторів порожнин при відсутності перешкоди на шляху струменя повітря, що видихається.

Мовна артикуляція - це довільні рухи, яким дитина навчається в дошкільному віці. Для формування мовної артикуляції в процесі мовного онтогенезу необхідні ті найскладніші координаторні механізми центральної нервової системи, які здатні регулювати специфічну точну роботу м'язів артикуляторного апарату, які забезпечують усне мовлення.

Нервова система, забезпечує роботу мовного апарату, складається з центральної і периферичної частин. Периферичні нерви іннервують м'язи мовного апарату.

Центральна частина нервової системи складається з декількох відділів, тісно взаємодіючих між собою.

Ядра, від яких відходять периферичні нерви, що іннервують мовний апарат, розташовані в стовбурі мозку (варолиев міст, довгастий мозок), в шийному і грудному відділі спинного мозку