- •Архівна та бібліотечна справа України у діп. 1
- •Сутність, об’єкт та функції державної інформаційної політики (діп).
- •Функції
- •Класифікація різновидів інформації та форм захисту інформації в українському та міжнародному законодавстві. Класифікація різновидів інформації
- •Форми захисту інформації
- •Форми захисту інформації в українському та міжнародному законодавстві
- •Правове регулювання обігу відкритої, таємної та конфіденційної інформації.
- •Закони України:
- •Постанови кму:
- •Галузеві стандарти:
- •Архівна та бібліотечна справа України у діп.
- •Право громадян на інформацію як міжнародно-правова норма.
- •Видавнича та музейна справи у діп.
- •Музейна справа
- •Чинники, пріоритети, напрями реалізації діп. Чинники
- •Пріоритети
- •Напрями реалізації
- •Відкритість інформації.
- •Доктрини , стратегії і концепції інформаційної безпеки України .
- •Доктрини, стратегії і концепції інформаційної безпеки (кібербезпеки) сша як інформаційного лідера сучасного світу.
- •Доктрини , стратегії і концепції інформаційної безпеки єс.
- •Основні положення Окінавської Хартії глобального інформаційного суспільства
- •Міжнародні стратегії інформаційної безпеки та реальна практика модернізації відносин інформаційної безпеки України у сфері внутрішньої політики та у системі сучасних міжнародних відносин.
- •Діяльність Міжвідомчої комісії з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки[ред. • ред. Код]
- •Укази Президента України[ред. • ред. Код]
- •Концепція інформаційної безпеки України (2015р.).
- •V. Прикінцеві положення
- •Стратегічні документи щодо формування інформаційного суспільства в Україні.
- •Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки
- •Основні засади розвитку інформаційного суспільства в україні на 2007-2015 роки
- •I. Загальні положення
- •II. Завдання, цілі та напрями розвитку інформаційного суспільства в україні
- •III. Національна політика розвитку інформаційного суспільства в україні
- •IV. Організаційно-правові основи розвитку інформаційного суспільства в україні
- •V. Очікувані результати
- •Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні Загальна частина
- •Сучасний стан розвитку інформаційного суспільства в Україні
- •Мета, принципи та завдання
- •Етапи та основні напрями реалізації
- •Загрози, виклики, вразливості й ризики як основні категорії в теорії та практиці інформаційної безпеки.
- •3.Класифікація видів та загроз інформаційної безпеки.
- •Державна політика у сфері змі.
- •Особа, суспільство та держава як суб’єкти інформаційних відносин.
- •Архівна та бібліотечна справа України у діп.
- •Діп щодо рекламно-виставкової діяльності.
- •Розділ VIII. Рекламна та виставково-ярмаркова діяльність
- •Входження України до європейського інформаційного простору: проблеми та перспективи.
- •Закон України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення в Україні».
- •Закон України « Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки».
- •Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки
- •Основні засади розвитку інформаційного суспільства в україні на 2007-2015 роки
- •I. Загальні положення
- •II. Завдання, цілі та напрями розвитку інформаційного суспільства в україні
- •III. Національна політика розвитку інформаційного суспільства в україні
- •IV. Організаційно-правові основи розвитку інформаційного суспільства в україні
- •V. Очікувані результати
- •Закон України «Про інформацію».
- •Конвенція про кіберзлочинність.
- •Закон України « Про доступ до публічної інформації».
- •Про доступ до публічної інформації (Відомості Верховної Ради України (ввр), 2011, № 32, ст. 314)
- •Розділ I загальні положення
- •Розділ II порядок доступу до інформації
- •Розділ III суб'єкти відносин у сфері доступу до публічної інформації
- •Розділ IV реалізація права на доступ до інформації за інформаційним запитом
- •Розділ V оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації
- •Розділ VI прикінцеві положення
- •Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні.
- •Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні
- •Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні Загальна частина
- •Сучасний стан розвитку інформаційного суспільства в Україні
- •Мета, принципи та завдання
- •Етапи та основні напрями реалізації
- •Основний механізм впровадження Стратегії
- •Фінансове забезпечення реалізації Стратегії
- •Поширення ідей розвитку інформаційного суспільства та суспільства знань
- •Оціночні (контрольні) показники та індикатори розвитку інформаційного суспільства в Україні
- •Очікувані результати
- •Європейська конвенція про транскордонне телебачення.
- •Глава I
- •Глава II
- •Глава III
- •Глава IV
- •Глава iVа
- •Глава V
- •Глава VI
- •Глава VII
- •Глава VIII
- •Глава IX
- •Глава X
- •Глава XI
- •Проблема правового забезпечення функціонування інтернет-ресурсів в Україні.
- •Концепція інформаційної політики України.
- •Аналітичні питання:
- •Основні способи протидії загрозам, реагування на виклики та керування ризиками в сфері інформаційних відносин.
- •Зарубіжний досвід вироблення та реалізації діп. Японія
- •Європейський союз
- •Велика Британія
- •Німеччина
- •Естонія
- •Хорватія
- •Франція
- •Упровадження новітніх інформаційних технологій і розвиток телерадіоінформаційної інфраструктури. Впровадження новітніх інформаційних технологій і розвиток телерадіоінформаційної інфраструктури
- •5. Пріоритетні завдання держави з формування телерадіоінформаційної інфраструктури.
- •6. Особливості структури мовлення державних, недержавних (приватних) телерадіоорганізацій на загальнонаціональних каналах.
- •7. Діяльність телерадіокомпаній в умовах особливого періоду
- •8. Вимоги до національної інформаційної інфраструктури
- •9. Принципи розвитку телерадіоінформаційної інфраструктури
- •10. Розвиток новітніх систем і технологій
- •11. Державна політика у сфері комп'ютерних технологій і систем телекомунікацій
- •12. Розвиток науково-технічної, технологічної та виробничої бази інформаційної сфери
- •13. Формування комп'ютерно-технологічної інфраструктури національних інформаційних ресурсів
- •14. Формування інтегрованого телекомунікаційного середовища інформаційної сфери
- •Національна безпека та національні інтереси перед викликом інформаційних війн як “продовження політики іншими засобами”.
- •Сучасна інформаційна революція та війни “четвертого покоління”.
- •Інформаційна безпека як оборонна інформаційна війна.
- •Інформаційна безпека за сферою застосування
- •Суттєві (з позицій іб) властивості інформації
- •Забезпечення іб держави
- •Інтернет та інші “високі технології” як знаряддя інформаційних війн.
- •Світові інформаційні війни та міжнародні аспекти інформаційної безпеки.
- •Інформаційна зброя: міфи та реальність.
- •Інформаційні війни у вимірах загроз та викликів національній й міжнародній безпеці.
- •Інформаційно-культурна експансія та “культурні війни” сучасності.
- •Україна як об'єкт експансії[ред. • ред. Код]
- •Україна як суб'єкт експансії[ред. • ред. Код]
- •Інформаційні війни у контексті сучасної боротьби з тероризмом на національному й міжнародному рівнях.
- •Спеціальні інформаційні операції (сіо) у сфері міжнародних відносин.
- •Інформаційна політика держави під час місцевих виборів 2015 в Україні.
- •Механізми запобігання маніпулятивному впливу на суспільну свідомість.
- •1. Зміни в ситуаціях взаємодії:
- •Знаково-символьна інфраструктура країни як сфера інформаційного протиборства (приклад України та Росії).
- •Мова та мовна політика як сфера інформаційного протиборства (приклад України).
- •Відродження національної пам’яті та “переписування історії” у контексті інформаційно-психологічних війн.
- •1. Голодомор знову став геноцидом.
- •2. Велика Вітчизняна війна знову стала радянсько-німецькою.
- •3. Кримських татар знову депортують, а не примусово виселяють.
- •4. Знову говоритимемо про оун.
- •5. Реабілітація жертв сталінських репресій тепер часткова.
- •Інформаційні технології й глобальна антитерористична війна.
- •Шляхи та напрями вдосконалення антитерористичного законодавства
- •Проблеми попередження інформаційних війн й засадничі принципи міжнародного інформаційного права.
- •Принципи міжнародного інформаційного права
- •Інформаційне суспільство та інформаційна політика як сфера стратегічного партнерства Україна – єс.
- •Співробітництво України з єс у медійному просторі.
- •Безпека Інтернету як сфера співробітництва державних й недержавних організацій України та єс.
- •Міжнародний імідж й державний брендінг України як фактори її національної безпеки.
- •Іміджева стратегія, спрямована на реалізацію стратегічних пріоритетів України.
- •4.1. Забезпечення європейської якості освіти
- •4.2. Наукова і науково-технічна діяльність
- •4.3. Кадрова політика та формування інноваційної культури
- •4.4. Розвиток міжнародних стратегічних партнерств та професійного співтовариства
- •4.5. Навчально-методичне та інформаційне забезпечення
- •4.6. Формування активної громадянської позиції
- •4.7. Формування іміджевої політики
- •4.8. Розвиток матеріально-технічної бази
- •Російське іномовлення як інструмент маніпулювання громадською думкою у трансатлантичному просторі.
- •Українське іномовлення: проблеми і перспективи.
- •Інформаційне забезпечення формування громадянського суспільства в Україні.
- •Політика правового регулювання діяльності засобів масової інформації і комунікації в Україні.
- •Концентрація медіа-бізнесу в Україні.
- •Характеристика сфери мас-медіа України:
- •Практичні завдання:
- •Висвітліть цілі діп
- •Дайте оцінку теоретичним особливостям вироблення та реалізації діп.
- •Дайте оцінку значущості інформаційних пріоритетів в українському державотворенні. Пріоритети
- •Поясніть необхідність сталого розвитку інформаційної сфери держави.
- •Розкрийте сутність сучасних механізмів управління та регулю вання діп.
- •Схарактеризуйте принципи та науково-методичні засади аналізу діп
- •Дайте характеристику внутрішнього стану національної інформаційної політики України.
- •Визначте та оцініть фактори зовнішнього середовища національної інформаційної політики України.
- •Визначте особливості зарубіжного досвіду вироблення та реалізації діп.
- •Європейський союз
- •Велика Британія
- •Німеччина
- •Франція
- •Естонія
- •Хорватія
- •Схарактеризуйте стан нормативно-правової бази діп та шляхи її вдосконалення.
- •Проаналізуйте дієвість політики держави щодо забезпечення захисту стратегічних національних інтересів в інформаційній сфері.
- •Розкрийте значення інформаційно-комунікаційного аспекту в процесі розбудови держави.
- •Розкрийте значення інформаційно-комунікаційного аспекту в процесі консолідації суспільства.
- •Проаналізуйте роль інформаційної політики держави щодо забезпечення європейської та євроатлантичної інтеграції України.
- •Довідка про нато
- •Співробітництво з нато
- •Законодавча база
- •Звіт Держкомархіву про виконання Цільового плану Україна - нато на 2009 рік
- •Проаналізуйте намагання маніпулювати громадською думкою з боку окремих змк, зокрема шляхом поширення недостовірної, неповної та упередженої інформації.
- •Проаналізуйте рівень інтегрованості України у міжнародний інформаційний простір.
- •Проаналізуйте проблему монополізації ринків інформаційного простору, зокрема у сфері телебачення та радіомовлення.
- •.Проаналізуйте рівень використання української мови в аудіовізуальних (електронних) та друкованих засобах масової інформації.
- •Проанадізуйте рівень забезпечення доступу громадян України до українських змі.
- •Заборона трансляції російських телеканалів: виконання, ефективність, наслідки.
- •Заборона російського кінопродукту: виконання, ефективність, наслідки.
- •Проаналізуйте нагальні потреби в сфері інформаційної безпеки: що не зроблено і яких заходів має бути вжито.
- •Проаналізуйте еффективність комунікаційної політики влади.
- •Проаналізувати міжнародний імідж й державний брендінг України як фактори її національної безпеки.
- •Запропонувати варіанти створення і просування неповторної ідеологеми країни.
Інформаційна політика держави під час місцевих виборів 2015 в Україні.
Черго́ві місце́ві ви́бори в Украї́ні (вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів) відбулися 25 жовтня 2015року[1][2]. На цих виборах заново сформують органи місцевого самоврядування, обрані на попередніх чергових виборах 2010 року з урахуванням позачергових виборів, що відбулися у 2014 році.
На тимчасово окупованій внаслідок російської агресії території (Автономна Республіка Крим, Севастополь, окремі райони Донецької та Луганської областей) місцеві вибори не відбувалися. Це прямо передбачено ч. 5 ст. 8 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»[3]. Вибори також не відбувалися в окремих підконтрольних українській владі населених пунктах Донбасу, де голосування могло бути небезпечним для життя громадян через наближеність довійськових дій[4].
Вибори депутатів районних у місті Києві рад також призначено на інший день — 27 березня 2016 року[5].
Правовою основою виборів став новий Закон «Про місцеві вибори» від 14 липня 2015 року[6].
У разі повної реалізації Конституційної реформи, повноваження депутатів і голів, обраних на цих виборах, будуть припинені у жовтні 2017року — тоді пройдуть нові місцеві вибори відповідно до нового адміністративно-територіального устрою[7].
У передвиборний період ENEMO відзначила, що українські медіа надзвичайно різноманітні та активні. Телебачення є найбільш популярним засобом масової інформації, хоча інтернет-медіа стають дедалі популярнішими. Як національні, так і регіональні медіа подекуди політично заангажовані, залежні від політичних та бізнес-інтересів власників медіа-холдингів, необ'єктивно висвітлюють хід виборчої кампанії.
Практика профінансованої журналістики отримала широке поширення. Прозорість засобів масової інформації залишається незначною, тому що бізнесмени та політики часто воліють приховувати свій вплив на телемедійні програми. Головний політичний тиск на ЗМІ здійснюється через фінансове забезпечення.
Найбільш заангажованими названі ЗМІ Запоріжжя, Чернігова та Вінниці[33].
Журналістський аналітичний центр «Інститут масової інформації», проаналізувавши розміщення замовниками прихованої політичної реклами в публікаціях ЗМІ («джинса»), виявив їх значну кількість. Найбільше корумпованих журналістських матеріалів за час моніторингу зафіксовано в Дніпропетровській (934), Запорізькій (483), та Миколаївській (160) областях[143].
У день виборів ІМІ зафіксував 5 порушень свободи слова, що менше, ніж у попередні роки. Існували, крім того, системні проблеми з доступом журналістів та спостерігачів до інформації, пов'язані з новим законодавством[144].
КВУ звернув увагу на масовість використання кандидатами технологій чорного PR, особливо під час другого туру[145].
У рішенні 2013 року Конституційний Суд України постановив, що всі чергові вибори депутатів місцевих рад та місцевих голів, обраних на чергових або позачергових виборах, відбуваються одночасно на всій території України в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень, обраних на чергових виборах 31 жовтня 2010 року. Тобто, загальні місцеві вибори на всій території України повинні відбутися 25 жовтня 2015 року[8].
Унаслідок російської окупації АР Крим українська влада перестала контролювати цю територію і, як наслідок, утратила можливість проводити там будь-які плебісцити.
З початком кризи сепаратизму на сході України багато місцевих депутатів перейшли на бік сепаратистів[9], а самі виборні органи геть перестали функціонувати[10]. Після початку відкритої російської агресії на окупованих територіях Донбасу були утворені невизнані Україною і світом формування «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка», які проводили власні «вибори» та «референдуми». Ці голосування також не були визнані жодною країною світу.
Одночасно в суспільстві визріла думка щодо необхідності невідкладної децентралізації влади (передачі значних повноважень та бюджетів від державних органів органам місцевого самоврядування) як обов'язкової складової успішних реформ та умови збереження територіальної цілісності України[11][12]. Децентралізацію також розглядали як розумну альтернативу федералізації, ідея якої проштовхувалася Росією на хвилі військової агресії рубежу 2014—15 років[13][14].
Мінські угоди, підписані представниками ОБСЄ, України та Росії з метою врегулювання кризи на Донбасі, також стосувалися питань децентралізації та місцевих виборів. Так, заМінським протоколом від 5 вересня 2014 року Україна зобов'язувалася:
…3. здійснити децентралізацію влади, зокрема через ухвалення Закону України «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (Закон про особливий статус);
…7. продовжити інклюзивний загальнонаціональний діалог;
…9. забезпечити проведення дострокових місцевих виборів відповідно до Закону України про особливий статус[15].
Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», ухвалений 16 вересня 2014 року, на три роки запровадив особливий порядок місцевого самоврядування в окремих (окупованих) районах Донецької та Луганської областей. Закон призначав позачергові вибори депутатів районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад, сільських, селищних, міських голів в окремих районах Донецької та Луганської областей на неділю 7 грудня 2014 року. Згідно з Законом, їх повноваження не могли бути достроково припинені[16][17].
Проте, вибори на окупованих територіях 7 грудня не відбулися, оскільки:
проросійські керманичі бойовиків на Донбасі не погодилися проводити голосування за законодавством України, організувавши натомість свої «вибори» в листопаді[18][19];
Верховна Рада України вчасно не визначила перелік районів і населених пунктів, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування (територія, на якій мали б проводитися вибори згідно зі ст. 1 Закону). У цей час у державі загострилася парламентська криза і проводилися позачергові вибори народних депутатів.
На початку 2015 року в окремих підконтрольних українському уряду районах Донеччини та Луганщини були утворені військово-цивільні адміністрації — тимчасові державні органи, які заміняли собою органи місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування. Виходячи з положень відповідного Закону[20], одночасне існування на одній території ВЦА та сформованих на місцевих виборах органів місцевого самоврядування, неможливе.
Наступна Мінська угода від 12 лютого 2015 року передбачала:
…4. у перший день після відводу [важкого озброєння] почати діалог про модальності проведення місцевих виборів відповідно до українського законодавства і Закону України «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», а також про майбутній режим цих районів на підставі зазначеного закону;
…11. проведення конституційної реформи в Україні з набуттям чинності до кінця 2015 року нової конституції, яка передбачає як ключовий елемент децентралізацію (з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів), а також прийняття постійного законодавства про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей;
…12. на підставі Закону України «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» питання, що стосуються місцевих виборів, будуть обговорюватися і узгоджуватися з представниками окремих районів Донецької та Луганської областей в рамках Тристоронньої Контактної групи. Вибори будуть проведені з дотриманням відповідних стандартів ОБСЄ при моніторингу з боку БДІПЛ ОБСЄ[ru][21].
Проект змін до Конституції України (щодо децентралізації влади), пов'язаних з необхідністю виконання Мінських домовленостей, був унесений Президентом Петром Порошенком 1 липня 2015 року і зареєстрований в парламенті під № 2217а[22]. Він значно розширює права місцевого самоврядування і запроваджує новий адміністративно-територіальний устрій[23]. Законопроектом передбачено, що повноваження депутатів і голів, обраних на чергових місцевих виборах 25 жовтня 2015 року, будуть припинені у жовтні 2017 року — тоді пройдуть нові місцеві вибори відповідно до нового адміністративно-територіального устрою[7].
Керівники Донецької та Луганської військово-цивільних адміністрацій наполягали, що вибори 25 жовтня не можна проводити на всій контрольованій Україною території Донбасу[24]. З іншої сторони, вони ж повинні надати Центрвиборчкому перелік окремих підконтрольних українській владі населених пунктів, де місцеві вибори 25 жовтня 2015 року не проводитимуться. У цих місцевостях голосування може бути небезпечним для життя громадян через наближеність до військових дій. Перелік має бути затверджено Верховною Радою[25][4].
