1.2. Історія написання хорового твору. Співвідношення між літературним першоджерелом і використаних композитором текстом.

Дніпро - не просто велика ріка, що несе свої води територією України. Дніпро - це символ славної історії, що матеріально поєднує різні епохи, починаючи з найдавніших часів.

Народ з повагою і великою шаною ставився до свого історичного символу, це відбилося навіть у його назвах: батько — Дніпро, Славута, Славутич. Інколи цю ріку ще називають тією назвою, яка зафіксована в древніх східних літописах, — Борисфен або Бористен. Бо це є нетлінна історична пам'ять, що пов'язує в єдине ціле життя українців на цій землі. В усній народній творчості зафіксовано безліч пісень, де Дніпро ніби жива особа, де оспівується його велич, краса, де він зображений грізним і нещадним до ворогів української землі. Особливо це стосується періоду козаччини.

Віднині й сумну сторінку вписав Дніпро в історичну пам'ять народу: його рідна Прип'ять стала рікою, про яку в Біблії сказано, що «згіркнуть води в ріці, і багато людей потруяться тими водами». Але споглядаючи, як мирно і тихо, але разом з тим вперто він котить води свої, доходиш думки, що і це нещастя народ переживе, переборе, залікує рани, аби й далі відродитися й жити заради майбутнього.

Для мене Дніпро — це щось минуле й сучасне водночас. Дивишся на нього і думаєш про те, що він був свідком багатьох подій: тут відбувалося хрещення Русі, здійснювалися козацькі походи, відбувалися битви з великими перемогами і трагічними поразками. Коли спостерігаєш за плином вод Славутича, охоплює бентежне почуття захоплення й водночас якогось благоговіння перед його величчю і неповторністю. Мабуть, це — єдина велика ріка в Україні, яка попри всю зовнішню буденність (пляжі, рибалки, човни) може викликати бажання подумати про час, призначення людини на цій землі.

Літературна діяльність поета кінця XIX століття характеризує тяжке становище українського народу.

Народ обурюється проти насильства з боку поневолювачів польської шляхти та турецько-татарських набігів, змушений був оборонятся. Його кращі сини збиралися на Запорізькій Січі навчалися військової служби для захисту своєї землі та народу.

Свідком цієї події був наш славний Дніпро, по якому на своїх чайках-байдаках не раз відправляли ся в похід визволяти з неволі своїх побратимів козаки. Він безмежно обурений знищенням Січі. Дніпро показано непекірливим, своїми могутніми хвилями, які зливаються 2 сльозами народними, він реве, стогне, плаче. Автор в своїй поезії зображує це так:

„Дніпро реве, тремтить підмита круча,

Дніпро реве і плаче, і квилить.

Я плачу з ним слеза моя пекуча

У хвилі йде , і хвилі солонить..."

Кантата «Дніпро реве» написана в 1892 році. Разом з «В'язанкою народних Пісень» вона є підсумком трьохлітніх занять Січинського в Львівській консерваторії. Незважаючи на те, що твір відноситься до раннього періоду творчості композитора, він відзначається високою майстерністю.

Кантата написана для мішаного хору з баритоновим соло в супроводі повного складу симфонічного оркестру, вона виконувалася найчастіше з фортепіано,

оскільки оркестрів в Галичині майже не було. Не зважаючи на те, що

Січинський за своє життя не чув жодного свого твору у виконанні справжнього симфонічного оркестру і дуже рідко мав нагоду слухати

симфонічні твори композиторів, кантата завдяки своїй драматичній

глибині, простоті і доступності музичної мови, користувалася і користується великим успіхом.

Кантату «Дніпро реве» Д. Січинський присвятив Львівському музичному

товариству «Боян», для заснування якого доклав багато зусиль.

Цей твір міцно ввійшов в концертний репертуар хорів товариства. В 1892

році «Бояном» було оголошено конкурс на кращі твори західноукраїнських

композиторів. Умови конкурсу вимагали написання таких творів, які б

розвивали народну музику і були придатними дня виконання в концертах.

Жюрі в складі композиторів А Вахнянина, Г. Топольницького, О.

Нижанківського та інших, присудило першу премію за кантату «Дніпро реве»

Денису Січинському.

За задумом композитора цей твір близький до кантати «Б'ють пороги» М.В. Лисенка. В обох творах Дніпро виступає як символ могутності українського народу.

Та коли поема Шевченка, на слова якої написана кантата «Б'ють

пороги» відзначається могутністю і героїчним пафосом, то текст Чайченка,

що лежить в основі кантати «Дніпро реве», пройнятий упадницьким

песимізмом. Вибір його Січинським можна пояснити ще не сформованими на

той час соціально-філософськими поглядами композитора. Але в музиці

кантати «Дніпро реве» знаходить свій вираз глибока любов композитора

до знедоленого рідного народу. Музика Січинського піднялась порівняно

вище від тексту. Не пасивний смуток і жаль, а дійовий протест, глибока

схвильованість і драматична насиченість відчуваються в ній.

Ідейно-художня сутність твору - змальовування величі та могутності Дніпра. Відображення туги, журби за вільним козацъким життям.