2. Теситурні умови, співвідношення теситурних умов у різних партіях.

Теситура – це висотне положення звуків у музичному творі по відношенню до діапазону співочого голосу.

Теситурні умови мають великий вплив на формування хорового звучання. Людські голоси володіють динамічними можливостями, прямо-пропорційними теситурним умовам.

Проаналізувавши твір «Дніпро реве» можна пересвідчитись, що в основному теситурні умови вигідні для всіх хорових партій. В партії сопрано використана середня теситура, тільки в деяких місцях близька до високої.

Партія альтів звучить в середній теситурі, яка є найзручнішою для виконання і не викликає у співаків особливих труднощів.

Те ж саме можна сказати про партію тенорів. За винятком п'ятого такту заключного епізоду, де партія тенорів звучить у високій теситурі.

В теситурному відношенні басова партія не є важка. Тут використана в

основному середня і низька теситура. Лише в одному місці з'являється нота «ре» першої октави, але до неї бас рухається поступово.

Партія соліста звучить переважно у середній теситурі. Однак зустрічаються місця, де є звуки у високій теситурі.

Музичні теми твору – це ті його частини, які виділяються своїм структурним оформленням і володіють найбільшою характерністю закладених в них музичних думок.

Музична тема твору «Дніпро реве» полягає у змальовуванні величі та могутності Дніпра. Відображення туги, журби за вільним козацьким життям.

2. Ритмічні особливості твору та пов’язані з ними виконавські труднощі.

У творі присутні найрізноманітніші ритмічні проведення: тут і пунктирні ритми, що є необхідним для передачі активного, вольового начала – бурхливої течії Дніпра, шуму його порогів; і синкопа, і чергування дрібних і довгих тривалостей, і тріоль (супровід), показ та виконання яких потрібно відтворювати, щоб виконавцям хору був зрозумілий момент проведення. Всі ці ритмічні особливості підкреслюють характер твору та його зміст.

3. Виконавський аналіз

1. Трактування темпу та агогіки в зв’язку з образно – емоційною палітрою хорового твору.

Структура кантати, з її різнохарактерними частинами, вимагає і темпових контрастів між ними. Автором визначаються темпи та вказівки щодо характеру виконання. А саме, темп першої частини – Allegro moderato (помірно швидко), другої - Andantino (помірно, спокійно), третьої - Andante grave religioso (повільно, важко, одухотворено, смиренно), заключного розділу - Piu mosso (з рухом) та Adagio (повільно).

Основним темпом у творі можна визначити помірний з різноманітними відхиленнями від нього, та нюансами характеру виконання. Агогічні зміни позначені автором у відповідності з його задумом та особливостями розвитку художнього образу.

2. Фразування. Виділення місцевих та загальних кульмінацій.

Фраза – це більш розгорнута синтаксична побудова.

Речення – це розгорнута музична побудова, що закінчується кадансом.

Фразування – логічне осмислення виконання музичної фрази. Фразування – це прояв виконавської творчості.

Музична мова, по аналогії з розмовною мовою, підлягає певним законам розчленування та об’єднання. З ними пов’язані поняття музичного мотиву, фрази, речення. В хоровій музиці співзвуччя не сприймають ізольовано, а в злитті їх в інтонації та речення, або ж фрази. Фраза, звичайно, утримує в собі декілька мотивів. Фразування повинно бути стійким, точно передаючи образ. У кожній фразі мелодія рухається хвилеподібно – досягає певної вершини і знову спадає, тому у кожній фразі відчувається місцева кульмінація. Заключна фраза сприймається як послаблення енергії, спад динаміки, що вказує на сповільнення темпу, яке не визначене композитором, а відноситься до виконавської інтерпретації.

При виконанні хорового твору питання фразування залишається одним із головних, тому диригенту необхідно на це звертати увагу та донести свої ідеї до виконавців.

Кульмінація – пік музичного розвитку та емоційного напруження музичного твору або його завершеної частини. Уявлення про кульмінацію ґрунтується на закономірностях європейського музичного мислення і є важливим елементом музичної драматургії.

Основна кульмінація твору знаходяться в заключному епізоді, яка являє

собою одну лінію розвитку — наростання до кульмінації, що знаходиться на

словах «навік тепер кудись» і її спад.

Оскільки хоровий твір «Дніпро реве» складається із кількох частин, то місцезнаходження місцевих кульмінацій необхідно визначати у кожній із частин.

У першому розділі місцева кульмінація знаходиться у 16 такті, що зумовлено динамічним зростанням та рухом мелодії до вершини.

У другому розділі місцева кульмінація спостерігається з 27 по 29 такти, що пов’язане літературним текстом, високим теситурним розташуванням, посиленням динаміки та загальним емоційним напруженням.

Третій розділ характеризується спокійним вступом хорових партій, проте місцева кульмінація присутня в 44 – 45 тактах, оскільки відбувається хроматичний рух мелодії у висхідному русі до високої теситури.

У четвертому – завершальному розділі хорового твору місцева кульмінація знаходиться у 54 – 56 тактах, де партія фортепіано підкреслює звучання арпеджованими акордами, а у хорових партіях кульмінація відбувається за допомогою акцентів, які надають ще більшого напруження та цілісності звучання.

Кульмінація здійснюється збільшенням амплітуди диригентського жесту та перенесенням рук з середньої диригентської позиції у більш вищу,оскільки відбувається зміна динамічних відтінків forte (голосно) та голоси знаходяться у високій теситурі.