2.5. Грунтово-рослиний покрив

Мале Полісся відповідно до агрогрунтового районування України входить до складу Західної (Західно-Поліської) провінції Поліської аг­рогрунтової зони і Західної провінції агрогрунтової зони Лісостепу.

Ґрунтовий покрив Західної провінції Поліської агрогрунтової зони неоднорідний. Вологий клімат з промивним водним режимом, водно- льодовикові піски і супіски та елювій верхньокрейдових відкладів як ґрунтоутворюючі породи, майже суцільна (в минулому) лісова і лучна рослинність сприяли формуванню в межах провінції дерново-підзолистих, дерново-карбонатних, лучних, дернових і болотних ґрунтів. Добре розвинений мезо- і мікрорельєф зумовив часту зміну провідних факторів ґрунтоутворення. Залежно від цих факторів змінювались і елементарні ґрунтові процеси, внаслідок чого і формувалася дуже складна, мозаїчна структура ґрунтового покриву.

Ґрунти Західного Полісся утворюють певні структурні комплекси, які характеризуються різним поєднанням дерново-підзолистих, дерново-карбонатних, дернових, лучних, болотних та ін. ґрунтів і їхніх відмін]

Територія досліджень знаходиться в межах Малополісько-Побузького (Радивилівський) агрогрунтового району.

Малополіський-Побузький агрогрунтовий район займає західну, центральну і східну частини Малого Полісся.

Дерново-підзолисті ґрунти складають основу ґрунтового покриву Малополісько-Побузького агрогрунтового району, рівномірно поширені по всій його території.

Дерново-підзолисті ґрунти легкого гранулометричного складу характе­ризуються незадовільними фізичними і водно-фізичними властивостями. Значні площі дерново-підзолистих ґрунтів зазнали впливу вітрової ерозії.

Дерново-прихованопідзолисті ґрунти менш поширені. Приурочені до вершин добре дренованих піщаних горбів, гряд, дюн, зайнятих сухими борами.

Підзолисто-дернові мають незначне поширення серед дерново-підзолистих ґрунтів, переважно в центральній і західній частинах Малополісько-Побузького агрогрунтового району. Приурочені до понижених ділянок рельєфу. На відміну від дерново-підзолистих мають інтенсивніше розвинений гумусово-елювіальний горизонт, більший вміст гумусу.

Лучні ґрунти здебільшого поширені в західній і центральній частинах Малополісько-Побузького. Утворилися внаслідок дернового процесу ґрунтоутворення в гідроморфних умовах під лучною рослинністю на водно-льодовикових, алювіальних і елювіальних відкладах. Приурочені до знижених ділянок рівнин, річкових терас, заплав, периферій боліт.

У понижених частинах рельєфу сформувалися чорноземи карбонатні.

До знижених, слабостічних ділянок рельєфу, заплав річок приурочені лучно-болотні і болотні ґрунти.

 У долині Рати переважають торфо-болотні та лучні ґрунти. Тут торфовища займають частину заплави, утворюючи ґрунтові комплекси з іншими ґрунтами. Такі торфовища не є постійно затопленими, а їх заливають річкові води в час повеней і паводків. Особливо небезпечним явищем є пірогенна деградація. Пожежі на торфовищах Малого Полісся останніми десятиріччями трапляються щороку.

Згідно з геоботанічним районуванням України територія досліджень входить до складу Європейської широколистяно-лісової області Східноєвропейської провінції Поліської підпровінції Малополіського

геоботанічного округу дубово-соснових, соснових лісів і евтрофних боліт [

В доагрокультурний період більша частина Малого Полісся була вкрита лісами. В теперішній час розораність території в середньому становить від 37-ми до 50-ти %, у південно-західній, південній, північно-східній частинах - 60-65%. Ліси займають близько 30-ти % території, в окремих частинах Малого Полісся цей показник становить 20-39%. Під луками зайнято від 17-ти до 30-ти % території, під болотами — до 5,3%, з них неосушені 0,1-0,3% [

Основні сільськогосподарські угіддя розміщені на місці соснових і дубово-соснових лісів, поєднаних з луками, на дерново-підзолистих, дерново-карбонатних, дернових і лучних ґрунтах

Тут найбільше поширені заплавні, менше - материкові луки. Незважаючи на те, що луками зайнято значні площі, пиродна лучна рослинність унаслідок осушувальних меліорацій і сільськогосподарського освоєння знищена і збереглася фрагментарно у долинах рік, окраїнах боліт.

Серед заплавних переважають справжні різнотравно-злакові луки на алювіальних лучних та дернових ґрунтах з формаціями костриці лучної (Festuca pratensis Huds.), мітлиці білої (Agrostis alba L.), тонконога лучного (Роа pratensis L.). Меншого поширення набули торф’янисті щучникові, молінієві, дрібноосокові луки з осокою просоподібною (Carex panicea L.), осокою жовтою (Carex flava L.) та болотисті злаково-осокові та осокові луки здебільшого з осокою стрункою (Carex acutaL).

Болота торфові, майже виключно евтрофні. В природному стані вкриті осоковими, осоково-гіпновими, зрідка соково-сфагновими формаціями. Менше поширені злаково-осокові, різнотравні і осоково-тростинові болота.

Зрідка трапляються перехідні сосново-березово-сфагнові і верхові сосново-сфагнові болота. Під болотною рослинністю сформувалися болотні мінеральні ґрунти і торфовища. Майже всі болота в долині Рати осушені і перетворені в орні землі або сіяні луки. Частково використовуються для видобутку торфу.