5. Кочовики раннього залізного віку в Північному Причорномор’ї.

Ранній залізний вік - період (I тис. до н. е. - початок I тис до н. е.), коли люди почали використовувати залізо для виготовлення знарядь праці. У цей період на території України виникли досить могутні об'єднання землеробських племен у лісостеповій зоні, які вели осілий спосіб життя (чорноліська культура).

Унаслідок Великого переселення народів у степовій зоні перебували племена, які вели кочовий спосіб життя. Основними заняттями кочовиків були скотарство, землеробство, ремісництво (виплавка заліза, виготовлення зброї), торгівля.

Кочові племена на території України в період раннього залізного віку:

Кіммерійці (IX - VII ст. до н. е.)

• Перші мешканці степів Північного Причорномор'я

• Згадуються в ассирійському літописі VIII ст. до н. е., у працях Геродота і поемах Гомера.

• Першими на території України перейшли до кочового скотарства.

• Джерело з історії та культури кіммерійців - їхні поховання.

• Основна зброя - луки, у ближньому бою - мечі.

• Мистецтво кіммерійців мало в основному прикладний характер: вони оздоблювали геометричними візерунками посуд, зброю, елементи кінської збруї.

• Після скіфської навали частина кіммерійців відійшла до Криму і оселилася на Керченському півострові.

Скіфи (VII - III ст. до н. е.) - загальна назва іраномовних народів, що з VI ст. до н. е. населяли територію басейнів Дністра, Дніпра, Дону і Дунаю.

Перші згадки про скіфів є в ассирійському літописі VII ст. до н. е. (змальовують напад цих кочовиків на Малу Азію).

Скіфію оспівали грецькі поети Гесіод і Гомер.

На річці Буг, біля грецької колонії Ольвія жили елліни-скіфи; у межиріччі Дністра і Бугу мешкали алазони, вище за течією - скіфи-орачі. У низов'ї Дніпра жили скіфи-землероби. На Лівобережжі Дніпра і далі на схід розкинулись землі скіфів-кочовиків. На сході і півдні вони межували з царськими скіфами (їх володіння доходили до Дону).

Скіфське суспільство було архаїчним і довго зберігало риси патріархату. Його основу складали вільні кінні стрілки з луку. Жили вони великими сім'ями, у яких влада належала їхнім головам. Бідняки і безправні раби жили поза такими сім'ями. Також існувала знать, найвпливовішими з якої були старійшини (мали велику владу, з царем приймали рішення і могли його скинути).

В Північному Причорномор'ї наприкінці VI ст. до н. е. виникла держава Велика Скіфія зі столицею Кам'янське городище (неподалік від сучасного Нікополя), яка за царя Атея в середині IV ст. до н. е. перетворилася на централізовану державу.

Занепад Великої Скіфії почався у IV ст. до н. е., причинами якого були погіршення природних умов та занепад господарського життя. У III ст. до н. е. після загибелі Великої Скіфії утворилася Мала Скіфія столицею якої був Неаполь Скіфський (неподалік сучасного Сімферополя).

Царські могили-кургани: Чортомлик і Товста Могила (Дніпропетровщина), Солоха і Гайманова Могила (Запоріжжя), де знайшли пам'ятки скіфського мистецтва із золота (пектораль із кургану Товста Могила, гребінь із кургану Солоха).

Сармати (III до н. е. - III ст. н. е.)

• "Оперезані мечем".

• Кочовий народ

• Кочували у VI - IV ст. до н. е. на території Поволжя та Приуралля, а в III ст. до н. е. почали переселення до Придніпров'я і поступово зайняли територію від сучасного Казахстану до Дунаю.

• Нащадки амазонок та скіфів (у сарматів зберігалися залишки давнього матріархату).

• Не єдиний народ: сармати - назва ряду племен (роксоланів, язигів, аланів, аорсів та ін.), що увійшли до сарматського племінного союзу.

• Основне заняття: скотарство, шкірне ремесло, ковальство, ювеліри.

• Основа сарматського війська - кінні лучники.

• Сармати спочатку були союзниками скіфів у боротьбі з грецькими колоніями. Але потім між ними почались чвари і сармати перейшли на бік понтійського царя Мітрідата VI Євпатора. До східних кордонів Римської імперії сармати підійшли наприкінці I ст. до н. е.

Пануванню сарматів у Придніпров'ї поклали кінець у III ст. н. е. готські племена, а гунська навала остаточно підірвала їхню міць.