Початок навали

Згідно з офіційною історіографією татаро-монгольська навала прийшла на Русь 1237 року, але вперше на теренах Київської Русі вона почалась 1223 року. Найкращі полководці Темучина, Джебе і Субедей мали намір напасти на половців. Князі Київської Русі Данило Галицький, Мстислав Удатний, Мстислав Чернігівський приєднались аби підтримати половецького князя Яруна Половецького. Їхнє військо досягло до 50-60 тисяч воїнів. У монголів було лише 25 тисяч.

Не маючи плану дій, першими у бій ринулись половці, а Мстислав Чернігівський підтримав їх. Скориставшись цією помилкою Джебе і Субедей атакували легкою кіннотою, заманюючи до себе в табір. Отримавши тактичну перевагу, Монголо-татари контратакували. В розпал бою Данила Романовича поранили, і йому довелось відступати із Мстиславом Удатним разом з військом. Половці під час бою почали втікати. Проте Мстислава Чернігівського в першому бою не перемогли, і його табір почали штурмувати. Три дні йшов штурм. Не перемігши в бою, його здолали хитрістю під час переговорів. Він погодився дати платню за військо і за себе, але монголи його підступно вбили.

Розгром Русі

В історичній літературі час від часу повторюється думка, ніби вторгнення полчищ Монгольської держави в Русь було несподіванкою для її князів. Цим пояснюється неузгодженість дій руських князів перед лицем ворога, розпорошеність сил, непідготовленість до оборони міст і фортець. Та джерела свідчать про інше. У Північно-східних князівствах Русі заздалегідь стало відомо про підготовку монгольських ханів до вторгнення за Волгу.

1237 року монголи дали знати про себе знову, внук покійного Чингізхана, Батий зібравши військо пішов у новий похід.

Того ж 1237 року монгольська кіннота вдерлася в державу болгар волзьких. А вже на початку зими завойовники подолали південний рубіж і зупинилися на річці Онуза. Першим їм потрапило під руку Мурморо-Рязанське князівство. Батий відправив посольство до рязанського князя Юрія Ігоровича з вимогою покори і сплати десятини.

Зібрана князем рада постановила дати відсіч ворогові. Рязанське військо зустрілося з монгольським поблизу південних кордонів князівства. Прекрасна пам'ятка літератури «Повість про розорення Рязані Батиєм» повідомляє, що після запеклої січі ледве здолали рязанців сильні полки татарські. Але все рівно — місто було жорстоко знищене.

По дорозі у Володимиро-Суздальське князівство монголи нищили все що бачили. Мешканці намагались чинити, хоча і малочислений, але опір. Наприклад боярин Євпатій Коловрат зібрав загін в 1700 чоловік, намагавсь розпочати партизанський рух проти монголів. Але його загін потрапив у засідку. Всіх повстанців монголи закидали 160 кг каменями. Про ці всі події також описуються у повісті «Повість про розорення Рязані Батиєм».

Коли Батий добрався до Володимира, він не застав князя Юрія Всеволодича який збирав військо для відсічі. Тому він спочатку знищив місто Москва, і місто Суздаль. Коли ж повернувся до Володимира, то відразу почав штурм міста.

Юрій Всеволодич загинув у жорстокому і нерівному бою. Місто було спалене. Все Владимиро-Суздальське князівство захоплене монголо-татарами.

На своєму шляху монголи нищили все вогнем і мечем. Вони дійшли до міста Козельськ. Перед приходом Батия городяни скликали віче, в якому домовились оборонятись до останнього. Монголи були змушені застосувати найкращі стінопробивні машини. Після того як татари вірвались у місто, вони почали атаку, але не сподівались на такий опір. 5000 ханських воїнів було винищено, але перемога, однак, була за Батиєм. Місто було знищене.

Протягом зими 1237–1238 років монголо-татарське військо завоювало і сплюндрувало Владимиро-Суздальське князівство, Рязанське князівство та всі інші північні князівства Київської Русі.