Концепція превентивного (запобігаючого) навчання дітей з мовленнєвими порушеннями в Україні.

Розробка концепції належить вітчизняній дослідниці, професору Тарасун В. В. На думку дослідниці, проблема навчальної діяльності дітей з мовленнєвими порушеннями не знаходить достатньої дидактичної та методичної реалізації. Певним чином, це пояснюється тим, що дослідження у галузі логопедії, в основному спираються на виявлення характерних вад мовлення, з’ясування природи та структури цих порушень, виявлення особливостей психічного розвитку дітей-логопатів тощо.

Сутність концепції полягає у розвитку в дітей базового об’єму інваріантних дій та операцій, спільних для різних видів учбової діяльності (моторної, графічної, обчислювальної, читацької), розвиток у них спеціальних здібностей - тільки на цій основі – формування знань, умінь і навичок. До базових інваріантних дій та операцій належать:

• логічні прийоми (їх послідовність, закріпленість за окремими прийомами);

• прийоми організації самостійної діяльності тощо.

Наприклад: експериментально встановлено, що нейродинаміка мовленнєвої системи у своєму розвитку випереджає нейродинаміку рухової сфери, завдяки чому стає можливим використання промовляння для регуляції рухових функцій.

У дослідженні розумово відсталих дітей з вадами мовлення було встановлено, що однією з найхарактерніших рис їх ВНД є інертність нервових процесів, а також те, що формування регулюючої функції словесної системи у них значно відстає, мовленнєві функції виявляються більш інертними, ніж рухові, тому прийом промовляння не сприяє регуляції рухових реакцій.

У дітей з церебральною астенією нейродинаміка мовленнєвої системи була більш збереженою, ніж нейродинаміка рухових функцій, що дозволяло використовувати промовляння як компенсаторний прийом (с. 100).

До теми №2

Поняття умовнонормативного та порушеного розвитку (онтогенезу/дизонтогенезу) у сучасній психолого-педагогічній науці.

Психічний розвиток - це закономірна зміна психічних процесів у часі, яка проявляється у кількісних, якісних та структурних перетвореннях.

Які критерії визначають умовнонормативний розвиток?

- відповідність рівня розвитку дитини рівню більшості дітей її віку або старшого віку, з урахуванням розвитку суспільства, членом якого вона є;

- відповідність розвитку дитини її власному загальному тренду, що визначає розвиток її індивідуальних властивостей, здібностей та можливостей; прагнення до подальшого їх розвитку та інтеграції;

- подолання можливих негативних впливів з боку власного організму та довкілля;

- відповідність розвитку вимогам суспільства, які визначають як актуальні форми поведінки дитини, так і подальші перспективи її адекватного творчого соціального функціонування у період зрілості [Пожар Л.].

Найбільш точне визначення сутності порушеного розвитку у сучасній науці належить Н. Я. Семаго та М. М. Семаго. Автори звертаються до поняття «соціально-психологічного нормативу» (СПН), яке визначається як система вимог, яку суспільство висуває до психічного та особистісного розвитку кожного з його членів. Вимоги, які складають зміст СПН вважаються ідеальною моделлю вимог соціальної спільноти до особистості. Такі вимоги закріплені у вигляді правил, норм тощо. Вони входять до освітніх програм, професійних та кваліфікаційних характеристик, суспільної думки вчителів, вихователів, батьків. Такі нормативи історичні, вони змінюються разом з розвитком суспільства (за К. М. Гуревичем).

На думку авторів, будь-яке відхилення окремої функції або системи психічних функцій від програми розвитку (незалежно чи це випередження, чи відставання), що виходить за межі СПН, необхідно розглядати як відхилення розвитку цієї функції або системи психічних функцій. Дитина, яка демонструє подібні феномени повинна бути віднесена до категорії дітей з відхиленнями у розвитку.

Особливостями розвитку психіки є незворотність змін, їх спрямованість та закономірний характер.

Як зазначає С. Я. Рубінштейн, психіка розвивається навіть у випадках глибокого інтелектуального недорозвинення. Навіть у випадках важких прогресуючих захворювань ЦНС, які зумовлюють розпад психіки (деменція), розпад ніби переплітається з розвитком. Розвиток психіки як специфіка дитячого віку, пробивається навіть через найважчу патологію організму.

Основою для організації навчання дітей з мовленнєвими порушеннями слугує положення Л. С. Виготського про те, що розвиток психіки дітей з різними порушеннями зумовлюється тими ж закономірностями, які спостерігаються у розвитку дітей в нормі. До таких загальних закономірностей відносять:

1. Циклічність психічного розвитку, яка показує, що розвиток має складну організацію у часі.

2. Нерівномірність психічного розвитку, яка зумовлена активним дозріванням мозку в певні періоди життя дитини, а також розвитком окремих психічних функцій на основі раніше сформованих. На кожному віковому етапі відбувається перебудова зв’язків психічних функцій, а розвиток кожної функції залежить від того, до якої міжфункціональної системи він включений. У процесі розвитку психіки відбувається об’єднання окремих її компонентів. Т. ч. розвиток - не кількісні зміни, а якісні та структурні перетворення.

3. Пластичність нервової системи і здатність до компенсації. Надмірна вразливість психіки дитини раннього віку, разом з тим, передбачає великі резерви пластичності, отже - компенсаторні можливості. Це, у свою чергу, приводить до того, що у процесі психічного розвитку дитини поєднуються процеси еволюції та інволюції - те, що розвивалось на попередньому етапі, відмирає або перетворюється.

4. Співвідношення біологічних та соціальних чинників, їх єдність та взаємодія у процесі психічного розвитку. Згідно з положеннями Л. С. Виготського, зазначена єдність має дві особливості:

- вона змінюється у процесі розвитку;

- кожен з чинників має різну питому вагу у становленні різних психічних функцій (у розвитку більш простих психічних функцій велика роль біологічних, спадкових факторів, у розвитку більш складних - соціокультурних).

Таке виділення загальних закономірностей психічного розвитку має велике значення для науки та практики, оскільки порушення психічного розвитку м. б. викликані як біологічними, так і соціальними чинниками.

Поряд із закономірностями загальними для нормального та порушеного розвитку, виділяють закономірності загальні для різних порушень розвитку (модально-неспецифічні) :

1. Зниження здатності до прийому, переробки, збереження та використання інформації. Ця особливість може спостерігатись тривалий час або бути характерною тільки для певного періоду онтогенезу.

2. Труднощі словесного опосередкування. Наприклад, діти з інтелектуальним недорозвиненням з великими труднощами налагоджують та зберігають у пам’яті опосередковані зв’язки, пригадування за асоціацією здійснюється ними з величезними труднощами.

3. Сповільнення процесу формування понять. Так, дошкільники з інтелектуальним недорозвиненням не можуть групувати геометричні фігури за формою та кольором, що підкреслює відсутність у них здатності до найпростіших узагальнень. Ще складніше таким дітям класифікувати предмети, оскільки вони підвладні одиничним наочним образам, не розуміють прихованого за ними загального, суттєвого.

Зрештою, виділяють закономірності, які характерні тільки для даного виду порушень психічного розвитку (модально-специфічні).