Зображення – вигляди, розрізи, перерізи Загальні поняття про вигляди.
Для побудови технічних креслень переважно користуються методом прямокутного проекціювання. При цьому предмет вважається між спостерігачем і відповідною площиною проекцій.
За основні площини проекцій беруться шість граней куба. Грані суміщуються з площиною (головний вигляд, вигляд справа, вигляд зліва, вигляд знизу, вигляд зверху, вигляд ззаду).
Найуживанішими з цих шести площин є фронтальна, горизонтальна і профільна. За допомогою цих площин на кресленні можна передати без спотворення розміри предмета в трьох основних напрямках, а саме – висоту, довжину і ширину.
Зображення на фронтальній площині проекцій береться за головне. Предмет розташовують щодо фронтальної площини проекцій так, щоб зображення на ній давало повне уявлення про форму і розміри предмета. Правильний вибір головного вигляду зумовлює і мінімальну кількість потрібних зображень.
Суміщаючи з фронтальною площиною інші площини проекцій, створюють плоский комплексний малюнок.
Кожна проекція показує вигляд предмета з якогось боку, а всі проекції разом створюють повне уявлення про форму і розміри предмета.
Виглядом називають зображення повернутої до спостерігача видимої поверхні предмета. На вигляді інколи показують штриховими лініями (коли це потрібно) невидимі контури предмета.
Зображення окремого, обмеженого місця поверхні предмета називається місцевим виглядом.
Місцевий вигляд може обмежуватись лінією обриву або не обмежуватись.
Види розрізів.
Як уже зазначалось, лінії внутрішнього (невидимого) контуру предмета на кресленнях зображують штриховими лініями. Більшість деталей мають складну внутрішню будову, а отже, на кресленні може бути багато штрихових ліній, які перетинаються між собою і з суцільними основним контурними лініями, що утруднює читання креслень. Через це вдаються до умовного способу виявлення внутрішньої будови деталі за допомогою розрізів і перерізів. Завдяки останнім можна зменшити кількість зображень, полегшити читання креслень складних за формою деталей.
Розрізом називається таке зображення, на якому деталь умовно розрізана січною площиною, причому частина деталі, що розташована перед січною площиною, умовно усунута, а зображена та частина деталі, що міститься в січній площині та поза нею.
При цьому лінії невидимого контуру стануть видимими і зображуватимуться не штриховими, а суцільними основними лініями. Місце розрізу матеріалу деталі покривають штрихуванням, що унаочнює зображення й полегшує читання креслень. Місця, де січна площина проходить по порожнинах, не покривають штрихуванням.
Залежно
від кількості січних площин розрізи
бувають прості – при одній січній
площині (мал.1) та складні – при кількох
січних площинах (мал.2).
Мал.1
Мал. 2.
Залежно від положення січної площини щодо горизонтальної площини проекцій розрізи поділяються на вертикальні (фронтальні і профільні) і горизонтальні.
Горизонтальні (мал. 1), фронтальні (мал. 3) та профільні (мал. 4 ) розрізи найчастіше розташовують на місці відповідних основних виглядів. Це дає змогу зменшити кількість зображень.
Мал.
3.
Мал. 4.
Мал. 4.
Мал. 3.
Положення січної площини на кресленні вказують на кресленні розімкненою лінією. На штрихах ставлять стрілки, які вказують напрям погляду.
Cтрілки слід наносити на відстані 2-3 мм від кінця штриха. На початку і на кінці лінії перерізу ставлять одну й таку саму велику літеру українського алфавіту. Розріз має бути відмічений написом на зразок ”А-А”.
Коли січна площина збігається з площиною симетрії предмета, а відповідні зображення розташовані на одному й тому ж аркуші в безпосередньому проекційному зв’язку і не розділені жодними іншими зображеннями, для горизонтальних, фронтальних і профільних розрізів не відмічають положення січної площини і розріз не супроводжують написом (наприклад, мал. 1, 3,4).
Розріз, який служить для виявлення будови предмета лише в окремому, обмеженому місці, називається місцевим. Його виділяють на вигляді суцільною хвилястою лінією, яка має збігатись із будь-якими іншими лініями зображення.
