63. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв язку із закінченням строків давності.

Досягнення мети кари і виправлення особи, яка вчинила злочин, загального і спеціального попередження іноді стає або взагалі неможливим (наприклад, внаслідок закінчення тривалого строку після вчинення злочину), або просто зайвим. Тому недоцільним е і притягнення особи до кримінальної відповідальності, оскільки відпадає або істотно зменшується суспільна небезпечність особи, яка вчинила злочин. До того ж можуть бути втрачені речові та інші докази у справі.

Внаслідок цього ст. 49 КК встановлює строки давності, тобто строки, після закінчення яких особа не може бути піддана кримінальній відповідальності за раніше вчинений злочин. Закінчення цих строків є підставою обов'язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-114-1, проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частині першій статті 442 цього Кодексу.

64. Поняття покарання. Мета покарання.

Поняття. Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Ознаки покарання. 1. визнання покарання заходом державного примусу, що застосовується до осіб, які вчинили злочинне посягання. Покарання примушує особу до законослухняної поведінки.

2. особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

3. покарання може бути застосовано лише за вироком суду від імені держави, що надає йому публічного характеру.

4. покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

5. в ньому знаходять своє вираження засудження, негативна оцінка з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця.

6. призначення кримінального покарання і його виконання можливі тільки стосовно самого винного.

7. будь-яке покарання тягне за собою судимість.

Мета покарання - це кінцевий результат, якого прагне досягнути держава засобами кримінально-правового впливу.

Мету покарання можна розглядати в чотирьох площинах, в яких вона проявляється:

1. кара засудженого;

2. виправлення засудженого;

3. спеціальне попередження;

4. загальне попередження.

Кара засудженого становить зміст покарання — позбавлення або обмеження прав і свобод особи, засудженої за вчинення злочину. Це обумовлено суспільством. При вчиненні злочину особою, вона завдає шкоди суспільству, тому це викликає справедливе обурення. Держава, захищаючи суспільство і виправдовуючи його сподівання, карає винного. Щодо самої кари, то важливо, щоб вона відповідала принципові справедливості. Тобто винний повинен зрозуміти, що він відплачує за вчинені ним протиправні дії і відплачує справедливо, відповідно до шкоди, яку він своїми діями завдав суспільству. Обмеження прав та свобод засудженого повинно бути належно обґрунтованим.

Перевиховання (виправлення) засудженого — це певні зміни в його особистості. Такі зміни перетворюють його з небезпечного на безпечного члена суспільства, схиляють до правомірної поведінки, поваги до правил і традицій людського співжиття. Якщо засуджений стане на шлях виправлення, то можливе пом'якшення покарання, яке є йому вигідним. З моральної точки зору виправлення засудженого і є метою покарання.

Спеціальне попередження злочину не зводиться тільки до запобігання вчинення нових злочинів зі сторони засудженого. Велике значення мають виховні заходи відносно засуджених.

Запобігання вчиненню злочинів іншими особами — це так зване загальне попередження злочинів. Застосовуючи покарання до засудженого, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними і всі особи зобов'язані уникати їхнього вчинення. З точки зору безпеки та нормальної життєдіяльності суспільства, саме запобігання вчиненню злочинів іншими особами є провідною метою покарань. Страх перед відповідальністю за свої протиправні дії виступає засобом стримування осіб від їхнього вчинення.