- •Isbn 978- 966-1647-70-0
- •Isbn 978- 966-1647-70-0 Кривоконь н.І., 2012
- •Сучасні підходи до визначення поняття «соціальна робота»
- •1.2. Актуальність проблем соціальної роботи на сучасному етапі розвитку українського суспільства
- •1.3. Проблеми формування понятійно-категоріального апарату соціальної роботи
- •Категорія змін в аспекті соціальної роботи
- •1.5. Теоретико-праксеологічні засади соціальної роботи
- •1.6. Особливості об'єктів, предметів і суб'єктів соціальної роботи
- •1.7. Сутність та класифікація основних моделей соціальної роботи
- •1.8. Особливості та проблеми застосування інтегрованого (системного) підходу в сучасній соціальній роботі
- •1.9. Соціальна робота в Україні: проблеми становлення та перспективи розвитку
- •2.1. Україна як соціальна держава. Поняття «держава загального добробуту»
- •2.2. Завдання та чинники реалізації соціальної політики в державі
- •3. Проблеми визначення змісту соціальної політики соціальної держави
- •2.4. Характеристика суб’єктів соціальної політики держави в умовах сьогодення
- •2.5. Методи аналізу соціальної політики держави
- •2.6. Основні напрямки вдосконалення та реформування соціальної сфери держави. Програма реформ по підвищенню стандартів життя
- •Розвиток культури, національно-мовного культурного простору.
- •Етап (до кінця 2010 р.):
- •Етап (до кінця 2012 р.):
- •Етап (до кінця 2014 р.):
- •I етап (до кінця 2010 р.):
- •Етап (до кінця 2012 р.):
- •Етап (до кінця 2014 р.):
- •Проблеми діяльності соціальних працівників по реалізації соціальної політики держави в умовах фінансово-економічної кризи
- •3.1. Поняття про соціальну безпеку громадян
- •3.2. Сучасні уявлення про соціальний захист та соціальне забезпечення населення
- •3.3. Принципи, функції та складові соціального захисту в державі
- •3.4. Соціальна допомога та соціальні послуги як складові соціального захисту населення
- •3.5. Проблеми оцінки та вимірювання соціальних послуг
- •І сторичний та міжнародний досвід організації соціального страхування
- •3.7. Особливості соціального страхування в Україні
- •Проблеми безробіття та шляхи їх вирішення в аспекті соціальної роботи
- •3.9. Характеристика бідності як соціальної проблеми
- •3.10. Стисла характеристика основних понять, що виступають індикаторами бідності
- •3.11. Особливості підходів до вирішення проблем бідності в Україні
- •3.12. Проблеми соціальної роботи з людьми похилого віку
- •3.13. Соціальний захист людей з функціональними обмеженнями
- •3.14. Зміст та проблеми соціальної роботи з учасниками бойових дій
- •4.1. Теоретичні основи та проблеми соціальної педагогіки в Україні
- •4.2. Значення соціально-педагогічної діяльності у вирішенні демографічних проблем суспільства
- •4.3. Завдання та особливості соціально-педагогічної роботи з сім'єю в державі
- •4.4. Соціальний захист дітей в Україні
- •4.5. Молодь в аспекті соціально-педагогічної діяльності
- •4.6. Девіантна поведінка дітей і молоді як соціально-педагогічна проблема
- •4.7. Проблеми соціальної роботи з людьми, що перебувають у місцях позбавлення волі. Ресоціалізація засуджених осіб
- •Концептуальні основи розвитку соціальних служб на підприємствах
- •5.1. Професійна модель, функції та вимоги до особистості соціального працівника
- •5.2. Особливості професійної “я-концепції”фахівців системи соціального захисту населення
- •5.3. Проблеми «професійного вигорання» соціальних працівників
- •Значення професійної інтеракції у формуванні професійної компетентності соціальних працівників
- •5.5. Проблема наснаження в контексті соціальної роботи
- •5.6. Підготовка фахівців із соціальної роботи для системи соціального захисту населення
- •5.7. Оцінка персоналу організацій, що надають соціальні послуги в Україні
- •5.8. Значення практики та волонтерської діяльності у формуванні професійної самосвідомості соціальних працівників
Проблеми безробіття та шляхи їх вирішення в аспекті соціальної роботи
умовах становлення ринкових стосунків в будь-якому суспільстві виникають проблеми соціально-трудової сфери, неефективне вирішення або ігнорування яких в результаті породжує проблеми соціальної незахищеності населення. Йдеться, передусім, про питання зайнятості та безробіття.
Слід зазначити, що в науковій літературі поняття «зайнятість» найчастіше використовують у зв’язку з характеристикою суспільних відносин з приводу залучення працівника у певну «кооперацію праці» на певному робочому місці [29, с.290]. Причому, поняття «зайнятість» не завжди співпадає з категоріями трудової діяльності та праці, але характеризує прив'язаність особи до певного робочого місця. Безробіття – це незайнятість працездатного населення в суспільному виробництві, однак яке бажає мати роботу для задоволення особистих і суспільних потреб, це явище, за якого частина економічно активного населення не може використати свою робочу силу [136, с.30].
До категорії безробітних за визначенням Міжнародної організації праці (МОП) відносяться індивіди, які:
1) не мають роботи на даний момент;
2) здійснюють конкретні та активні спроби знайти роботу;
3) в даний момент готові приступити до роботи.
Явище безробіття найчастіше має негативні наслідки як на суспільному (державному) рівні, так і на рівні конкретної особистості. З соціально-економічної точки зору, ріст безробіття свідчить про загальні негаразди в економіці, помилки в економічному курсі уряду, затримки в економічному розвиткові держави, її дестабілізації. Для окремої людини безробіття перш за все означає втрату постійного та регулярного доходу, що різко знижує можливості задоволення основних потреб, виникнення цілої низки економічних та соціально-психологічних проблем.
Зауважимо, що проблеми зайнятості та безробіття визнаються проблемами
глобального масштабу на міжнародному рівні. Зокрема, згідно з опублікованою
109
щорічною доповіддю Міжнародного бюро праці «Глобальні тенденції у сфері зайнятості», у 2009 році чисельність безробітних у глобальному масштабі залишалась на безпрецедентно високому рівні, незважаючи на стрімке економічне зростання [34]. Щоб стримати або знизити рівень безробіття, необхідно посилити взаємозв'язок між економічним зростанням і створенням робочих місць, підкреслюється в доповіді. Створення саме гідних і продуктивних робочих місць, а не просто робочих місць – запорука зниження безробіття і скорочення чисельності сімей, що працюють, але живуть у бідності. Це, у свою чергу, створить передумови для майбутнього розвитку та економічного зростання.
Крім того, у доповіді представлені також дані, що характеризують безробіття з демографічної, гендерної та інших точок зору. Так, за останнє десятиріччя економічне зростання більшою мірою привело до підвищення продуктивності праці і меншою – до зростання зайнятості. Продуктивність праці у світовому масштабі збільшилася на 26 %, а чисельність працюючих у світі виросла лише на 16,6 %. Безробіття вдарило перш за все по молодих людях (віком від 15 до 24 років). У 2006 році у світі налічувалося 86,3 млн. безробітних молодих людей – 44 % загальної чисельності безробітних у світі. Розрив у рівні зайнятості чоловіків і жінок залишається значним. У 2006 році частка працюючих жінок, старших за 15 років, склала лише 48,9 відсотка (порівняно з 49,6 відсотка у 1996 році). Рівень зайнятості чоловіків становив 75,7 відсотка в 1996 році і 74 відсотки в 2006 році.
Важливим механізмом подолання проблеми безробіття є, передусім, формування та регулювання ринку праці в державі – системи відносин, котра регламентує попит і пропозицію робочої сили. Чільне місце в цій діяльності посідає Державна служба зайнятості України, головою метою якої є розвиток активних програм зайнятості, підвищення співробітництва з роботодавцями. Особливу увагу працівники служби приділяють спонуканню активності на ринку праці самих безробітних. Служба реалізовує заходи щодо стимулювання й підвищення мотивації безробітних до трудової діяльності, сприяє працевлаштуванню соціально незахищених верств населення на заброньовані робочі місця, допомагає відкрити власну справу.
Державні центри зайнятості безоплатно надають соціальні послуги при сприянні у підборі підходящої роботи та працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки й освіти з урахуванням суспільних потреб.
Реєстрацію та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, проводить державна служба зайнятості за місцем постійного
110
проживання (постійної або тимчасової реєстрації) за умови пред’явлення паспорта і трудової книжки, а за потреби – військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.
Зареєстрованій особі протягом наступних семи днів співробітниками центру зайнятості підбирається підходяща робота. Зареєстрована особа знімається з обліку, якщо вона двічі відмовилась від запропонованої їй роботи. Наступні шість місяців після зняття з обліку така людина може отримувати лише консультаційні послуги, а потім повторно зареєструватись як така, що шукає роботу. При цьому, безробітні мають у погоджений час відвідувати центр зайнятості, брати участь у семінарах та інших масових заходах, які організовують співробітники служби зайнятості.
Якщо упродовж семи календарних днів з дня реєстрації людини їй не було запропоновано відповідної роботи, вона за власною заявою може отримати статус безробітного та допомогу по безробіттю. Допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю для застрахованих осіб не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб передпенсійного віку, за два роки до настання права на пенсію, тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів [11].
Діяльність соціальних служб та інших підприємств, установ та закладів, що впроваджують політику сприяння зайнятості та боротьби з безробіттям регламентується законами України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та іншими нормативними актами.
Серед важливих напрямків діяльності щодо стабілізації ринку праці та боротьби
безробіттям, сформульованих Президентом України є [12]:
вживати заходів щодо створення щороку не менше ніж 1 млн. робочих місць, насамперед у сфері інноваційного та високотехнологічного виробництва, у сільському господарстві, соціальній сфері у сільській місцевості, у сфері послуг та туризму, а також у монофункціональних містах шляхом надання населенню державної підтримки для організації підприємницької діяльності, перетворення самозайнятості населення у високоефективний малий і середній бізнес, забезпечувати щоквартальний моніторинг виконання цього завдання та інформування громадськості;
зосередити увагу під час розроблення і реалізації заходів у сфері зайнятості населення на першочерговому вирішенні питань професійної
111
реабілітації та працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями;
забезпечити запровадження єдиних прозорих правил щодо надання послуг на ринку праці, в тому числі працевлаштування громадян за кордоном, з метою унеможливлення порушення законодавства у цій сфері;
сприяти залученню всіх суб'єктів ринку праці до виконання завдань державної та регіональних програм зайнятості населення;
підвищувати роль координаційних комітетів сприяння зайнятості у підготовці пропозицій щодо реалізації політики зайнятості населення на державному та регіональному рівнях, зокрема встановлення квот робочих місць для громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; включати до складу зазначених комітетів підприємців, які надають послуги, пов'язані з посередництвом у працевлаштуванні громадян;
створити ефективну систему підтримки підприємницької ініціативи населення, в тому числі шляхом поширення позитивного досвіду регіонів щодо діяльності інноваційних центрів та бізнес-інкубаторів, проведення маркетингових досліджень та складання переліку перспективних бізнес-планів для конкретних населених пунктів, доступності кредитних ресурсів, надання виробничих площ, приміщень для створення нових робочих місць;
вживати разом з організаціями роботодавців та їх об'єднаннями заходів щодо створення умов для розвитку трудового потенціалу шляхом удосконалення освітньої та професійної підготовки населення відповідно до потреб економіки та ринку праці, впровадження сучасних технологій навчання, які даватимуть можливість працівникам підвищувати кваліфікацію (навчання без відриву від виробництва, дистанційне навчання, післядипломна освіта тощо);
забезпечити під час підготовки державної та регіональних програм зайнятості населення розроблення спеціальних заходів мотивації до праці економічно неактивних груп населення працездатного віку, поширювати позитивний досвід із реалізації таких програм;
забезпечувати проведення періодичних обстежень домогосподарств з питань економічної активності та трудової міграції населення.
Таким чином, заходи, що проводяться на усіх рівнях суспільного життя з метою подолання проблем безробіття та регулювання ринку зайнятості, носять правовий та організаційний характер і покликані забезпечити з одного боку, стимулювання
112
зайнятості, активності у пошуку роботи громадян, а з іншого, створити соціально безпечні умови та сформувати надійну систему соціального захисту в разі втрати роботи.
