Частина III пізнавальні процеси особистості Розділ V///. Відчуття

Загальне поняття про відчуття

Ви в туристичному поході. Рано-вранці прокинулись у наме­ті, на узліссі біля великого озера. Сонячне проміння проникає в щілини намету, чути щебетання птахів, шум лісу, сплески води, ви відчуваєте підбадьорливу свіжість літнього ранку, повітря на­повнене запахом лісу, води й різнотрав'я.

Ранній ранок у лісі викликає у вас найрізноманітніші відчут­тя:- зорові, слухові, нюхові, температурні тощо.

Відчуття — це відображення в корі головного мозку окремих . властивостей предметів та явищ навколишнього світу, що діють; у даний момент на органи чуття людини.

В. І. Ленін відзначав: «Матерія, діючи на наші органи чуттів, спричиняє відчуття» '. «Інакше, як через відчуття, ми ні про які форми речовини і ні про які форми руху нічого дізнатися не мо­жемо...» ². Це означає, що відчуття — результат діяння довко­лишнього нас матеріального світу на наш мозок, за допомогою спеціальних нервових апаратів. Внаслідок цього діяння мозок відображує навколишній світ, дістає відомості про ті чи інші властивості довколишніх предметів. Відчуття є джерелом наших знань про навколишній світ.

У процесі розглядання та обмацування якого-небудь предме­та у свідомості поступово формується образ цього предмета. Та­кий образ В. І. Ленін називав суб'єктивним образом об'єктивного світу. Суб'єктивним цей образ називається тому, що він сформо­ваний певною особистістю (суб'єктом) з усім її досвідом, своєрід­ністю, знаннями та вміннями. Однак суб'єктивний образ пред­мета завжди є відбиттям якогось предмета, що об'єктивно (реально) існує.

Високорозвинутий мозок людини правильно відображує дій­сність, і це підтверджується практикою. В процесі відчуття ми відображаємо властивості предметів та явищ, які реально існу­ють в об'єктивній дійсності. '

Органи відчуттів (аналізатори]

Фізіологічним механізмом відчуття є складна діяльність на­шої нервової системи, мозку. І. П. Павлов створив учення про цю діяльність, назвавши її аналізаторною.

Під аналізатором І. П. Павлов розумів складний нервовий апарат, що здійснює тонкий аналіз навколишньої дійсності.

Аналізатор складається з трьох відділів: 1) периферичного, або рецепторного (рецептор у перекладі українською мовою означає «приймач»), 2) провідникового і 3) мозкового, або цент­рального, відділу, представленого в корі головного мозку.

До периферичного відділу аналізаторів належать усі органи чуттів (око, вухо, ніс, язик, шкіра) і спеціальні рецепторні апа­рати, закладені у внутрішніх органах та м'язах тіла. Перифе­ричний відділ аналізатора реагує на певний вид фізичної енергії і переробляє її в певне нервове збудження. Око реагує на коливання електромагнітних хвиль, вухо — на коливання повітряних хвиль і т. д. Рецептори являють собою ніби спеціалізовані влов­лювачі певних подразнень. Рецептори реагують на подразнення, , що. виходять із зовнішнього чи внутрішнього середовища (орга­нізму). В нормальних умовах різними за своєю природою по­дразниками є тепло, холод, звук, світло, механічне подразнення, хімічне подразнення тощо.

Провідниковий відділ як показує сама його назва, проводить нервове збудження від рецепторного апарата до центрів голов­ного мозку.

Мозковий, або кірковий, відділ є вищим відділом аналізатора. Саме тут виникають відчуття. Тут відбувається той найтонший аналіз, нерозривно пов'язаний із синтезом, який і визначає у кін­цевому результаті здійснену взаємодію організму з зовнішнім Середовищем.

Аналізатор не тільки реагує на специфічний подразник, він і перебудовується від дії подразника. При слабких чи дуже силь­них слухових або зорових подразниках людина змінює позу, по­вертає голову, примружується і т. д., пристосовуючись до найкра­щого бачення або слухання.

Діяльність аналізаторів і рухова діяльність живого організму становлять нерозривну єдність. Організм сприймає відомості про стан чи зміну в навколишньому середовищі, і на основі цих відо­мостей формується біологічно доцільна діяльність організму. Ді­яльність організму — ось те, чому в кінцевому підсумку служать аналізатори.

Розрізняють зовнішні і внутрішні аналізатори. В зовнішніх аналізаторів рецептори винесені на поверхню тіла — рецептори зорові, слухові, шкірні, смакові та нюхові. Внутрішні аналізатори мають рецептори, розміщені у внутрішніх органах і тканинах; вони сигналізують про зміни, які відбуваються всередині організ­му. Проміжне положення займає руховий аналізатор — його ре­цептори розміщені у м'язах та зв'язках і викликають відчуття під час руху, а також обмацування, при дотику до предметів ру­кою. Спільними для всіх аналізаторів є больові відчуття, що сиг­налізують організму про дуже сильні подразники. Засліплююче світло, оглушливий звук дають і больове відчуття.

Види відчуттів

Залежно від характеру подразників, що діють на даний ана­лізатор, і від характеру відчуттів, які виникають при цьому, роз­різняють окремі види відчуттів.

Зорові відчуття. Зорові відчуття мають основне значення у пі­знанні людиною зовнішнього світу. Зорові відчуття виникають внаслідок діяння світлових променів (електромагнітних хвиль) на чутливу частину нашого ока, нашого зорового апарата.

Завдяки зоровим відчуттям ми пізнаємо форму, освітленість і колір предметів, їх розміри, об'єм, віддаленість. Зорові відчуття допомагають людині орієнтуватися у просторі, координувати свої рухи. За допомогою зору людина вчиться читати й писати.

Світлочутливим органом ока є сітківка. В сітківці здійснює­ться дуже важливий етап процесу зору: світло діє на світлочут­ливу речовину нервових закінчень — так звані палички й колбоч­ки — і дає початок нервовим імпульсам, що передаються по нервових волокнах у потиличну частину мозку. Кількість світло­чутливих клітин у сітківці дуже велика — близько 130 мільйонів (приблизно 125 мільйонів паличок та 3—6 мільйонів колбочок).

Паличка значно чутливіша до світла, ніж колбочка, але зате колбочки дають можливість розрізняти все багатство відтінків кольору. При денному освітленні активні колбочки — в резуль­таті ми бачимо кольори (виникає відчуття хроматичних кольорів, тобто всіх кольорів спектра). При слабкому освітленні (присмер­ком) колбочки припиняють свою роботу і зір здійснюється тільки апаратом паличок — людина бачить в основному лише сірі ахро­матичні кольори, тобто всі переходи від білого до чорного. Є за­хворювання («куряча сліпота»), при якому порушується робота паличок і людина дуже погано бачить присмерком та вночі, а вдень її зір залишається відносно нормальним.

Чим менше світла, тим гірше бачить людина. Тому не можна читати в умовах неповного освітлення. Присмерком треба раніше вмикати електричне освітлення, щоб не викликати зайвого напру­ження в роботі ока, яке може бути шкідливим для нього.

Напруження зору в умовах поганого освітлення може спричинити розвиток ко­роткозорості в школярів. Спеціальні дослжідення встановили, що в школах, роз­ташованих на широких вулицях, коротко­зорих менше, ніж у школах, що містяться на вузьких вулицях, забудованих будів­лями. В школах, де відношення площі ві­кон до площі підлоги в класах дорівню­вало 15%, короткозорих виявилося біль­ше, ніж у школах, де це відношення становило 20%.

Звичайно людське око реагує на світло, що характеризуєть­ся довжиною хвилі від 390 до 760 мілімікронів (мільйонних часток міліметра). Довжина хвиль визначає собою відчуття того чи іншого кольору. Світло з довжиною хвилі близько 690 мілі­мікронів дає відчуття червоного, 580 мілімікронів — жовтого, 530 мілімікронів — зеленого, 430 мілімікронів — синього і 400 мілі­мікронів — фіолетового кольору. Око неоднаково чутливе до жов­тих і найменше до синіх променів.

Зрідка можна спостерігати повне зникнення чутливості до хроматичних кольорів: такій людині всі предмети здаються по­фарбованими в сірі кольори. Частіше трапляється часткова ко­льорова сліпота на червоний і зелений кольори — дальтонізм. Дальтонізм — це серйозний недолік зору, який треба враховувати при виборі професії. Дальтоніки не можуть бути допущені до всіх професій водійського типу (шофери, машиністи, льотчики), не можуть бути художниками-живописцями та ін.

Кольори відрізняються за своєю світлістю, що залежить від кількості світла, яке відбивається або поглинається поверхнею пофарбованих предметів. Поверхні, пофарбовані в блакитний і світло-жовтий кольори, краще відбивають світлові промені, а поверхні, пофарбовані в зелений або червоний колір, відбивають лише незначну частину всього падаючого на них світла. Чорний оксамит відбиває лише 0,03% світла, тоді як білий папір — 85% падаючого світла. Не випадково влітку і у жарких місцевостях люди віддають перевагу світлому одягу: в ньому не так жарко.

Англійський фізик І. Ньютон одного разу провів такий дослід. Він пофарбував сектори круга в сім основних кольорів спектра. При швидкому обертанні круга всі кольори злились і коло зда­валося білим. Це відбувається тому, що образ окремих кольоро­вих секторів, який виникає в зоровому аналізаторі, не відразу зникає після припинення дії подразника. Він продовжує зберіга­тися у вигляді так званого послідовного образу. При цьому зни­кає відчуття мигтіння окремих подразників і відбувається злиття їх в один образ. Час збереження послідовного образу дорівнює приблизно 1/3—1/5 секунди, він не зовсім однаковий у різних лю­дей і при сприйманні різних об'єктів. На цій особливості роботи нашого ока грунтується демонстрування кінофільмів, де швид­кість 24 кадри в секунду сприймається як рухомий, ожилий ма­люнок.

Поле зору ока велике, але ясність бачення в різних частинах цього поля неоднакова: дуже погане бачення по краях поля зору й найкраще — посередині. Найбільш чітко бачить людина в тому випадку, коли зображення зовнішніх предметів попадає на цент­ральну ямку сітківки ока. Таким чином, більша частина сітківки служить лише для загального орієнтування, а для доброго ба­чення сітківка забезпечує нам дуже невелике поле зору.

Однак ми бачимо і в більшому полі зору, хоч не завжди дуже чітко. Це пояснюється великою рухливістю ока, яке при розгляді різноманітних предметів немов «обмацує» їх.

Людина здатна бачити предмети, що перебувають на різній відстані від ока. Оптичні властивості ока змінюються при пере­ході від вільного глядіння вдалину до розглядання близьких предметів.

Ця здатність ока пристосовуватися до чіткого бачення пред­метів, різновіддалених, називається акомодацією ока.

Слухові відчуття. За допомогою слуху ми контролюємо свою і чужу мову і в разі необхідності виправляємо вимову. З втратою слуху люди звичайно втрачають і здатність говорити. Мову мож­на відновити, але вже на основі м'язового контролю, який може замінити слуховий контроль. Це здійснюється шляхом спеціаль­ного навчання.

Так, сліпоглуха О. І. Скороходова, науковий працівник, в ре­зультаті навчання не тільки володіє доброю розмовною мовою, а й виступає з публічними доповідями.

Подразником для слухового аналізатора є звукові хвилі — поздовжні коливання частинок повітря, що поширюються на всі боки від джерела звуку. Орган слуху людини реагує на звуки в межах від 16 до 20 000 коливань на секунду. Найчутливіше вухо до звуків близько 1000 коливань на секунду.

Серед слухових відчуттів розрізняють відчуття музичних зву­ків і відчуття шумів. Музичні звуки — звуки співу й більшості музичних інструментів. Приклади шумів — шум мотора, шум по­їзда, що йде, і т. д. В звуках мови є музичні звуки (головним чи­ном у голосних) і шуми (в приголосних).

Сильний і тривалий звук викликає в людей значні втрати нервової енергії, що шкодить здоров'ю,— з'являється неуваж­ність, знижується слух, працездатність, спостерігається навіть нервовий розлад. Особливо впливає шум на розумову діяльність, він легко може порушити природний хід думок.

У нас в країні вживають спеціальних заходів щодо боротьби з шумом.

Зокрема, в ряді міст заборонено подавати без потреби авто­мобільні сигнали, заборонено порушувати тишу після 11 години вечора.

Слухові відчуття відображують висоту звука, яка є наслідком частоти коливань звукових хвиль: гучність — відображення ам­плітуди їх коливань і тембр — відображення коливань звукових хвиль. Тембр звука — це якість, що відрізняє звуки, рівні за ви­сотою і гучністю, але різні за складом додаткових коливань. Різ­ними тембрами характеризуються голоси людей, звуки окремих інструментів.

Нюхові відчуття. Органами нюху є нюхові клітини, розміщені у верхній частині носової порожнини.

Подразниками для нюхового аналізатора служать частинки пахучих речовин, які попадають у носову порожнину разом з по­вітрям.

У сучасної людини нюховий аналізатор розвинутий гірше, ніж у наших предків, і в практичному житті нюхові відчуття ві­діграють порівняно незначну роль. Проте в разі ураження слуху й зору нюх, поряд з іншими неушкодженими аналізаторами, на­буває особливо важливого значення. Сліпоглуха О. І. Скороходо-ва розповідає, що вона користується нюхом, як зрячі користую­ться зором: визначає за запахом знайомі місця й впізнає знайо­мих людей.

, Смакові відчуття. Смакові відчуття спричинюються діянням на смакові рецептори хімічних властивостей речовин, розчинених у слині або воді.

Смаковими рецепторами є смакові бугри, розміщені на по­верхні язика, задньої поверхні глотки, піднебіння і в надгортан­нику.

Є чотири елементарні смакові відчуття: відчуття солодкого, кислого, солоного й гіркого. Різноманітність смаку їжі значною мірою залежить від характеру поєднання згаданих якостей й від приєднання до смакових відчуттів нюхових відчуттів. Якщо зовсім вилучити нюх, то смак багатьох різних страв робиться значною мірою однаковим.

Шкірні відчуття. Механічні й термічні (температурні) подраз­нення шкіри можуть спричинювати відчуття чотирьох видів: 1) відчуття дотику, або тактильні відчуття, 2) відчуття холоду, 3) відчуття тепла і 4) відчуття болю. На поверхні шкіри розсіяні чотири види нервових закінчень, кожне з яких дає відчуття тільки дотику, тільки холоду, тільки тепла або тільки болю.

Чутливість різних ділянок шкіри до кожних з цих видів по­дразнень різна. Дотик найбільше відчувається на кінчику язика і на кінчиках пальців; спина менш чутлива до дотику. До дії теп­ла й холоду найбільш чутлива шкіра тих частин тіла, які зви­чайно прикриті одягом.

Рухові і дотикові відчуття. Рухові, або кінестезичні, відчут­тя — це відчуття руху й положення органів тіла.

Вони відображують зміни, що виникають в органах руху.

Рухові відчуття сигналізують про ступінь скорочення м'язів і про положення частин нашого тіла, про те, наприклад, наскільки зігнута рука в плечовому, ліктьовому суглобі тощо.

Поєднання шкірних і рухових відчуттів при обмацуванні пред­метів, тобто при дотику до них руки, що рухається, називається дотиком. Рука як орган дотику вперше з'являється в мавп, але повного розвитку досягає лише в людини, стаючи в неї знаряддям праці. Дотик має велике значення у трудовій діяльності людини, особливо при виконанні трудових операцій, що вимагають вели­кої точності.

Дотик, обмацування мають велике значення і в процесі пі­знання дитиною, школярем світу. Це одне з важливих джерел одержання інформації про довколишні предмети.

Дотикові сигнали служать важливими регуляторами трудо­вих дій. Це зумовлено тим, що й дотик, і робочі рухи — функції одного й того самого органа — людської руки.

Відчуття рівноваги. Органи відчуття рівноваги містяться у внутрішньому вусі й подають сигнали про рух і положення голо­ви. Нормальна діяльність органів рівноваги дуже важлива в ро­боті людини. Наприклад, при визначенні придатності до спеці­альності льотчика, особливо льотчика-космонавта, завжди випро­бовують діяльність органів рівноваги.

Органи рівноваги тісно зв'язані з іншими внутрішніми органа­ми. При перезбудженні органів рівноваги спостерігається нудота й блювота (так звана морська або повітряна хвороби). Однак при регулярному тренуванні стійкість органів рівноваги значно зростає.

Органічні відчуття. До органічних відчуттів належать відчут­тя голоду, спраги, ситості, нудоти, внутрішніх болів тощо. Рецеп­тори цих відчуттів містяться в стінках більшості внутрішніх орга­нів: стравоходу, шлунка, кишечника.

Поки робота органів іде нормально, ми звичайно ніяких органічних відчуттів майже не помічаємо: вони головним чином по­дають сигнали про порушення в роботі внутрішніх органів.

При нормальній роботі внутрішніх органів окремі відчуття зливаються в одне відчуття, що становить загальне самопочуття людини. Якщо порушується нормальна робота окремих внутріш­ніх органів, можуть виникнути сильні больові відчуття, які інко­ли важко витримати.

Вібраційні відчуття. Цей своєрідний вид відчуттів виникає при дії на поверхню тіла коливань повітря, зумовлених рухом або коливаннями тіл.

У людей, що нормально чують, цей вид відчуттів розвинутий слабо. Однак при втраті слуху, особливо у сліпоглухих, цей вид відчуттів помітно розвивається і служить для орієнтування таких людей в навколишньому світі.

Чутливість і пороги відчуття

Під чутливістю розуміють здатність аналізаторів відчувати подразнення різної сили й інтенсивності.

Розрізняють абсолютну чутливість і чутливість до розрізнен­ня. Під абсолютною чутливістю розуміють здатність людини від­чувати найслабкіші подразнення, а під чутливістю до розріз­нення — здатність відчувати слабкі відмінності між подразни­ками.

Мінімальна величина подразника, при якій вперше виникає ледь помітне відчуття, називається абсолютним порогом відчут­тя. Подразники, які не досягають такої величини, лежать під по­рогом відчуття, не усвідомлюються людиною. Наприклад, ми не відчуваємо цокання ручного годинника, який лежить у другому кінці кімнати, а починаємо чути це цокання при наближенні до годинника на певну відстань, коли сила слухового подразнення досягає певної величини. Момент виникнення першого відчуття (ледь помітного цокання годинника) і буде абсолютним порогом слухового відчуття. Чим менша величина абсолютного порога від­чуття, тим, природно, вища абсолютна чутливість аналізатора.

За сприятливих умов абсолютна чутливість органів чуття мо­же досягти дуже високого ступеня розвитку. Якщо припустити цілковиту прозорість атмосфери, то нормальне око може побачи­ти в повній темряві свічку, що горить на відстані 27 см. Жоден фізичний прилад не має такої чутливості до світла, як око лю­дини.

Відчуття характеризує і так званий поріг розрізнення.

Порогом розрізнення називають найменші зміни в силі по­дразника, які можуть бути відображені даним аналізатором. По­ріг розрізнення має сталу для певного виду аналізатора відносну величину й виражається у вигляді відношення (дробу), що пока­зує, яку частку первісної величини подразнення треба додати до нього, щоб дістати ледь помітну зміну відчуття.

Для різних видів відчуттів знайдені пороги розрізнення. Для зору поріг розрізнення— 1/100. Якщо вихідна освітленість залу становить 1000 ватів, то додаток повинен становити не менш як 10 ватів, щоб людина відчула ледь помітну зміну в освітленості. Для слухових відчуттів поріг розрізнення — 1/10. Значить, до хо­ру з 100 чоловік треба додати 10 співаків, щоб дістати ледь поміт­не підсилення звука. Щоб помітити збільшення ваги предмета, покладеного на руку, до первісного вантажу треба додати при­близно 1/30 його ваги.

Взаємодія відчуттів

Вся робота аналізаторів спрямована в кінцевому підсумку на взаємодію людини з навколишнім середовищем, на пристосуван­ня до середовища, а інколи і на зміну зовнішнього середовища. В зв'язку з цим слід говорити не про діяльність окремих аналіза­торів, а про діяльність особистості в цій складності і єдності її фізіологічних і психічних механізмів. Скажімо, лірична, щира піс­ня справляє сильніше враження, якщо вона виконується літнім вечором у прохолодному лісі, освітленому промінням призахідно­го сонця. Тут на людину відразу діє цілий комплекс різних по­дразників і приходять у дію різні аналізатори, які взаємодіють, посилюючи й підкреслюючи основний подразник.

Психологічними й фізіологічними дослідженнями доведено, що слабкі звуки дещо поліпшують роботу зорового аналізатора, слабкі зорові подразники (м'яке, кольорове освітлення) трохи поліпшують роботу слухового аналізатора. Відомо, що нюхові відчуття часто визначають смакові: відчуття приємного запаху під час їди підвищує апетит, музика також впливає на смакові відчуття.

Яскраво виражається «взаємодопомога» аналізаторів при де­фекті одного з них. Людина втратила слух — загострюється зір і діяльність інших аналізаторів. Решта неушкоджених аналіза­торів своєю чіткішою роботою немовби заміняє (компенсує) діяльність «вибулого» аналізатора. Дуже яскравий приклад ком­пенсаторної діяльності спостерігається в сліпоглухих. З втратою зору й слуху в них настільки розвивається і загострюється діяль­ність решти аналізаторів, що ці люди навчаються досить добре орієнтуватися в навколишній обстановці, можуть, наприклад, ви­конувати таку операцію, як всиляння нитки в голку, і роблять це швидше, ніж деякі зрячі. Сліпоглуха Ольга Скороходова за раху­нок добре розвинутого дотику, нюху й вібраційної чутливості зу­міла добитися великих успіхів в пізнанні навколишнього світу, в своєму розумовому та естетичному розвитку. Скороходова ста­ла науковим працівником, опублікувала кілька вагомих праць, що присвячені аналізу сприймання сліпоглухими людьми навко­лишнього світу. Вона добре знає літературу, сама пише вірші — словом, рівень її загальної культури вельми високий.

Адаптація і контраст

Чутливість аналізаторів не є сталою. Вона, зокрема, змінює­ться під впливом їх пристосування до діючого подразника. Це явище називається адаптацією. Сильна адаптація спостерігаєть­ся в тактильних, температурних, нюхових і зорових відчуттях, слабка — в слухових і больових відчуттях.

Зорова адаптація в темряві спостерігається при переході з яскраво освітленого приміщення в темряву. Людина, що потрапи­ла в темряву після яскравого світла, спочатку не бачить предме­тів, а потім поступово починає розрізняти їх обриси. Це означає, що чутливість зорового аналізатора підвищилась, збільшилась. Таке поступове пристосування ока до бачення в темряві може тривати ЗО—40 хвилин. Тривалість темрявної адаптації врахову­ють при нічних польотах — льотчикам пропонують за деякий час до вильоту побути в затемненому приміщенні.

З орова адаптація до світла звичайно відбувається швидко — протягом кількох хвилин. Спершу після переходу з темного при­міщення на яскраве світло осліплене око майже нічого не бачить, але через 2—3 хвилини воно уже починає бачити нормально. От­же, зорова чутливість знизилась, зменшилась.

Дуже швидко настає адаптація в нюхових відчуттях. Увіходячи до приміщення, де пахне йодом, уже через 50—60 секунд лю­дина перестає відчувати цей запах. До інших запахів адаптація відбувається дещо повільніше, але час адаптування не перевищує кількох хвилин.

Кожен з вас знає температурну адаптацію. Коли ви входите в річку, то в перший момент вода здається дуже холодною, але невдовзі ви вже не відчуваєте холоду.

Мал.17 Світловий

контраст

Цікаве психологічне явище становить контраст відчуттів. Наприклад, після гір­кого смакового відчуття звичайна вода здається солодкуватою. Сірий прямокут­ник на білому фоні здається темнішим, ніж він же на чорному фоні. Сірий пря­мокутник на червоному фоні здається зе­ленуватим, а на жовтому — синюватим. Внаслідок контрасту на темному фоні кольори світлішають, а на світлому — темнішають. Ця властивість широко вико­ристовується в декоративно-прикладних роботах, при оформленні стіннівок тощо..

Відчуття не зникає одночасно з припиненням дії подразника, який його спри­ чинив, а деякий час ще зберігається як своєрідний слід від подразника. Відчуття, що зберігається деякий час після припинення дії подразника, називається послі довним образом. На цьому явищі грунтується сприймання кіно­фільмів (коли одне зорове враження немовби «накладається» на Друге).

Розвиток відчуттів у молодших школярів

Розвиток відчуттів залежить від вимог, які висувають життя, практика, діяльність людини. Якщо немає дефектів у будові ор­ганів чуття, то вправлянням можна добитися розвитку надзви­чайної тонкості відчуттів.

Всебічний розвиток відчуттів пов'язаний з різноманітною, ці­кавою і активною творчою діяльністю дитини — трудовою, обра­зотворчою, музичними заняттями. Особливо помітно розвиваєть­ся й удосконалюється відчуття в дитини в тому випадку, коли вона сама зацікавлена в такому розвитку, сама добивається успі­хів у цьому розвитку, коли вправи, тренування її відчуттів випли­вають з потреб її особистості, її життєвих запитів. Наприклад, школяр хоче стати музикантом: він прагне розвинути музичний слух не з примусу, а через пристрасне бажання стати хорошим виконавцем, через потребу мати великий запас тонких музич­них вражень для своїх творчих музичних робіт. Другий приклад: хлопчик добре й багато малює. Його цікавить складний світ барв навколишньої природи, тому він з ентузіазмом вивчає кольори, різноманітні їх відтінки, кольорові переходи та ін.

За нормальних умов розвитку гострота зору в молодших шко­лярів поліпшується під впливом систематичних вправ у процесі навчання. Проте якщо учень сидить неправильно під час читання і писання, низько схиляється над книжкою, гострота зору може значно погіршитись. Дуже шкідлива для зору звичка читати ле­жачи — це звичайно негативно позначається на якості зорових відчуттів і стані органа зору.

До семи-восьми років діти вже добре розрізняють основні хро­матичні кольори. Розрізнення дітьми кольорових тонів та їх від­тінків з віком значно вдосконалюється, особливо якщо дітей спе­ціально навчити кольоророзрізнення. Цю роботу з найбільшим успіхом можна проводити на уроках малювання.

У молодшому шкільному віці спостерігається деяке збільшен­ня гостроти слуху порівняно з дошкільним віком. Найбільша го­строта слуху спостерігається у дітей у віці 13—14 років. Під впли­вом навчання читати й удосконалення усної мови у молодших школярів значно поліпшується фонематичний слух. За допомо­гою цього слуху учні розрізняють фонеми, тобто звуки, які в на­шій мові служать для розрізнення значення слів та їх граматич­них форм. Слабкий розвиток фонематичного слуху в школярів І класу часто є причиною їх невстигання з читання і письма. За допомогою спеціальних вправ на розрізнення фонем слух може бути значно поліпшений.

Відчуття молодших школярів помітно удосконалюються, якщо залучати дітей до спеціальних вправ у тій чи іншій діяльності. Наприклад, гра в лото, коли треба швидко знаходити однакові відтінки кольору або форми, розвиває кольоророзрізнення і роз­різнення форм. Заняття музикою розвивають тонкість слуху, за­няття малюванням — діяльність зорового аналізатора.

Запитання для повторення

!. Розкажіть про будову та роботу аналізаторів. 2. Що таке чутливість і пороги відчуттів? 3. Що таке адаптація? 4. Розка­жіть про особливості відчуттів у молодших школярів.

Практичне завдання

Визначте поріг слухових відчуттів у кількох молодших шко­лярів.