206. Який лікарський засіб взаємодіє з феруму(ш) хлоридом лише після попереднього гідролізу:

1. морфіну гідрохлорид;

2. теофілін;

3. кодеїн;

4. теобромін;

5. атропіну сульфат?

207. Методом кількісного визначення морфіну гідрохлориду в лікарських формах є:

1. ацидиметрія в неводному середовищі з меркурієм(П) ацетатом;

2. йодометрія;

3. алкаліметрія в спиртово-хло­роформному середовищі;

4. фотоколориметрія за реакцією з кислотою пікриновою;

5. комплексонометрія,

208. Відмінність морфіну гідрохлориду від кодеїну визначають за допомогою реактиву:

1. Фреде;

2. Люголя;

3. Бушарда;

4. Маркі;

5. Шейблера.

209. Із ЛРС добувають:

1. прості ефіри;

2. ароматичні аміни;

3. алкалоїди;

4. альдегіди аліфатичного ряду;

5) галогенопохідні вуглеводнів жирного ряду.

210. Морфін від кодеїну можна відрізнити за реакцією з:

1. купруму(П) сульфатом;

2. феруму(Ш) хлоридом;

3. нінгідрином;

4. кислотою сульфатною концентрованою;

5. кислотою хлористоводневою розведеною.

211. Реакція Віталі — Морена є специфічною для:

1. антибіотиків пеніцилінового ряду;

2. складних ефірів;

3. алкалоїдів, похідних пурину;

4. гетероциклічних сполук, похідних фурану;

5. алкалоїдів, похідних тропану.

212.Під час додавання до розчину

морфіну гідрохлориду амоніаку

виділяється білий кристалічний осад,

розчинний

у розчині натрію гідроксиду. Це

пояснюється наявністю в його молекулі:

1. спиртової гідроксогрупи;

2. фенольного гідроксилу;

3. ненасиченого зв'язку;

4. кисневого містка;

5. третинного атому азоту.

213. Який лікарський засіб володіє амфотерними властивостями:

1. теобромін;

2. кофеїн;

3. кодеїн;

4. натрію кофеїн-бензоат;

5. етилморфіну гідрохлорид?

214. Підґрунтям хімічної класифікації алкалоїдів є:

1) хімічна класифікація органічних

сполук;

2. наявність функціональних груп;

3. будова карбоново-нітрогенового скелета;

4. фармакологічна дія;

5. фізико-хімічні властивості.

215. Алкалоїд пілокарпін є похідним:

1. тропану;

2. імідазолу;

3. піридину;

4. фурану;

5. піразолу.

216. За хімічною будовою глюкоза належить до:

1. ароматичних кислот;

2. алкалоїдів;

3. антибіотиків;

4. моносахаридів;

5. полісахаридів.

217. За знебарвленням йоду ідентифікують:

1. кислоту борну;

2. кислоту аскорбінову;

3. кислоту бензойну;

4. кислоту ацетилсаліцилову;

5. кислоту глутамінову.

218. Методом кількісного визначення кальцію глюконату є:

1. йодометрія;

2. аргентометрія;

3. алкаліметрія;

4. комплексонометрія;

5. броматометрія.

219. Для ідентифікації глюкози за допомогою реактиву Фелінга необхідно:

1. нагрівання;

2. каталізатор;

3. кімнатна температура;

4. охолодження;

5. енергійне збовтування.

220. Фармакопейною реакцією ідентифікації глюкози є:

1. відновлення реактиву Фелінга;

2. осадження розчином маніту;

3. взаємодія з феруму(Ш) хлоридом;

4. взаємодія з кислотою хлоридною;

5. взаємодія з кислотою сірчаною.

221. Кальцію глюконат справляє кровоспинну дію завдяки наявності:

1. йонів кислоти глюконової;

2. йонів кальцію;

3. гідроксильних груп;

4. атомів карбону;

5. атомів оксигену.

222. Тотожність кислоти аскорбінової підтверджують за визначенням:

1. запаху;

2. питомого обертання;

3. смаку;

4. розчинності в 95 % спирті;

5. розчинності в ефірі.

223. Взаємодію глюкози з реактивом Несслера зумовлює:

1. спиртовий гідроксил;

2. альдегідна група;

3. карбонільна група;

4. пірановий цикл;

5. асиметричні атоми карбону.

224. Фармакопейною реакцією ідентифікації глюкози є взаємодія з:

1. мідно-тартратним комплексом під час нагрівання;

2. амоніачним розчином аргентуму нітрату під час нагрівання;

3. лужним розчином тетрайодмеркурату;

4. тимолом і кислотою сульфатною концентрованою;

5) резорцином і кислотою хлоридною розведеною під час кип'ятіння.

225. Оптичну активність виявляє розчин:

1. кодеїну;

2. глюкози;

3. кофеїну;

4. теоброміну;

5. натрію кофеїн-бензоату.

226. Яку субстанцію можна ідентифікувати за питомим обертанням:

1. кислоту ацетилсаліцилову;

2. глюкозу;

3. кислоту бензойну;

4. парацетамол;

5. анестезин?

227. Кислотні властивості кислоти аскорбінової зумовлені наявністю в структурі молекули:

1. лактонного кільця;

2. двох енольних гідроксилів;

3. одного енольного гідроксилу;

4. фенольних гідроксилів;

5. подвійного зв'язку.

228. Під час ідентифікації кислоти аскорбінової з нітратом срібла спостерігають:

1. темно-сірий осад;

2. жовтий осад;

3. білий осад;

4. бурий осад;

5. сине забарвлення розчину.

229. За ДФУ кальцію глюконат ідентифікують з:

1. розчином аргентуму нітрату з нітратною кислотою;

2. форуму (III) хлоридом;

3. розчином калію перманганату;

4. реактивом Драгендорфа;

5. реактивом Маркі.

230. Хімічні властивості та фізіологічну активність кислоти аскорбінової зумовлює:

1. ендіольне угруповання;

2. гідроксильні групи;

3. лактонне кільце;

4. подвійні зв'язки;

5. спиртовий гідроксил.

231. Фармакопейним методом кількісного визначення кальцію глюконату є:

1. йодометрія;

2. комплексонометрія;

3. броматометрія;

4. нейтралізація;

5. аргентометрія.

232. Фармакопейною реакцією ідентифікації кислоти аскорбінової є реакція з розчином:

1. срібла нітрату;

2. натрію хлориду;

3. калію йодату;

4. натрію тіосульфату;

5. калію перманганату.

233. Фармакопейним методом кількісного визначення кислоти аскорбінової є:

1. йодатометрія;

2. алкаліметрія;

3. йодометрія;

4. аргентометрія;

5. йодхлорметрія.

234. Кислоту аскорбінову зберігають у захищеному від світла місці, тому що вона:

1. окиснюється;

2. гідролізує;

3. відновлюється;

4. полімеризується;

5. сублімує.

235. Фізіологічну активність аскорбінової кислоти зумовлює наявність:

1. подвійних зв'язків;

2. гідроксильних груп;

3. лактонного кільця;

4. ендіольного угруповання;

5. спиртового гідроксилу.

236. Кількісне визначення суми пеніцилінів проводять за допомогою методу:

1. гравіметрії;

2. рефрактометрії;

3. йодометрії;

4. потенціометрії;

5. нітритометрії.

237. Під час ідентифікації кислоти аскорбінової з 2,6 дихлор- феноліндофенолом спостерігають:

1. знебарвлення синього розчину;

2. темно-сірий осад;

3. жовтий осад;

4. білий осад;

5. бурий осад.

238. Розчин калію перманганату знебарвлюється внаслідок взаємодії з розчином:

1. натрію сульфацилу;

2. кислоти глутамінової;

3. анальгіну;

1. кислоти аскорбінової;

2. кислоти ацетилсаліцилової.

239. Підтвердити наявність Р-

лактамного циклу в антибіотиках пеніцилінового ряду можна за допомогою:

1. кислоти оцтової та феруму(Ш) хлориду;

2. розчину 2,6-дихлорфенолін-дофенолу;

3. розчину амоніаку та розчину купруму(И) нітрату;

4. розчину калію перманганату та розчину феруму(Ш) хлориду;

5. лужного розчину гідроксиламіну гідрохлориду та розчину купруму(ІІ) нітрату.

240. Під час нагрівання левоміцетину з розчином натрію гідроксиду спостерігають:

1. червоне забарвлення;

2. коричневе забарвлення;

3. жовте забарвлення, що переходить у червоно-оранжеве;

4. червоний осад;

5. жовте забарвлення, що переходить в червоно-оранжеве, після чого утворюється цегляно-червоний осад і з'являється запах амоніаку.

241. До напівсинтетичних пеніцилінів належить:

1. тетрациклін;

2. левоміцетин;

3. оксациліну натрієва сіль;

4. стрептоміцину сульфат;

5. еритроміцину сульфат.

242. Який реактив використовують під час ідентифікації левоміцетину:

1. барію хлорид;

2. натрію гідроксид;

3. кислоту сірчану концентровану;

4. кислоту азотну розведену;

5. кислоту хромотропову?

243. За хімічною класифікацією антибіотик левоміцетин належить до:

1. препаратів гетероциклічного ряду;

2. препаратів ароматичного ряду

3. аміноглікозидів;

4. макролідів;

5) препаратів аліциклічного ряду.

244. Для фармакопейної реакції ідентифікації бензилпеніцилінів використовують сірчанокислий розчин:

1. кислоти саліцилової;

2. кислоти азотної;

3. амонію молібдату;

4. дифеніламіну;

5. формальдегіду.

245. Куприметричний метод визначення левоміцетину ґрунтується на утворенні:

1. розчинної комплексної сполуки;

2. нерозчинної комплексної сполуки;

3. аміаку;

4. молекулярного нітрогену;

5. лужного середовища.

246. Природні пеніциліни можна відрізнити один від одного за допомогою:

1. кислоти хромотропової з кислотою сульфатною концентрованою;

2. реактиву Драгендорфа;

3. реактиву Майєра;

4. Р-нафтолу в лужному середовищі;

5. 8-оксихіноліну в лужному середовищі з окисником — натрію гіпобромітом.

247. Наявність нітрогрупи в структурі левоміцетину підтверджує:

1) утворення азобарвника після підновлення нітрогрупи;

2. виділення аміаку під час кип'ятіння з розчином натрію гідроксиду;

3. поява червоного забарвлення в разі взаємодії з реактивом Маркі;

4. поява червоного осаду під час нагрівання з розчином натрію гідроксиду;

5. утворення розчинної комплексної сполуки з купруму(П) сульфатом.