§ 3.4 Документ IV як "записана інформація"

З погляду усього вищесказаного u1085 найбільш придатним визначенням Документа

IV є те, що записане у міжнародному стандарті ISO 5127/1-1983 "Документація та

інформація. Словник": "записана інформація, яка може використовуватися як

одиниця [або певна частина, спільнота] в документаційному процесі" [12]. При цьому

"записана інформація" тлумачиться як "інформація, що накопичується в, на або при

носії даних" [13], а "носій даних" — як "засіб, в, на або при якому накопичуються

дані, що репрезентуються або передаються". Тобто всі терміни пов'язані один з одним

і мають певний сенс, коли розглядаються як складові процесу соціальної комунікації.

Документаційний процес або "документація" (у першому значенні за стандартом)

розуміється тут як "тривалий і систематичний збір і обробка записаної інформації з

метою її накопичення, пошуку, використання або передавання" [14].

Отже, всі процеси "документації'" виконуються із "записаною інформацією",

яка одночасно вважається документами.

Ці ж самі визначення подає й український державний стандарт ДСТУ 2392-94

"Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення", тільки

переклад деяких термінів і дефініцій дається інший. Так, "документ" тут визначається

як "записана інформація, яка може розглядатися як одиниця в ході здійснення

інформаційної діяльності" [15]. У примітці до цього пункту зазначається, що "це

визначення стосується не тільки рукописних та друкованих матеріалів на папері чи у

вигляді мікроформ (книг, журналів, діаграм, карт), але й матеріалів недрукованого

походження (машинозчитуваних записів, фільмів, звукових, а також тривимірних

об'єктів чи реалій)" [16].

С.Г.Кулешов критикує це визначення за те, що "запис інформації" тлумачиться

в ньому в досить широкому розумінні* враховуючи наявність тривимірних об'єктів

[17]. На наш погляд, у цьому він неправий, тому що запис може бути здійснений

навіть у тривимірному об'єкті, якщо це, наприклад, запис способом голографії. У той

же час сам термін "запис" накладає певні обмеження щодо тривимірних u1086 об'єктів.

Відмовляючись від дефініції, даної в стандарті, С.Г.Кулешов зазначає, що

"представлення запису інформації як матеріального об'єкта не зовсім коректне,

оскільки матеріальна форма [документа] передбачає певний зовнішній вигляд

речового об'єкта" [18]. З тим, що документ є речовим об'єктом, можна погодитися, але

"об'ємні параметри (тобто висота, довжина, ширина)" не завжди його

характеризують. Більшість документів із записаною інформацією характеризується

двома параметрами (коли запис розташований на площині) або навіть одним, коли

йдеться про документ стрічкового характеру. Те, що в підсумку "запис"

накопичується на декількох аркушах, які складають, наприклад, кодекс, або на плівці,

яка згортається в рулон, тощо, — це ще не дозволяє казати про тривимірність

документа-запису і уявляти його як "речовий об'єкт".

Сайт "Професійні ресурси документознавства"

www.documentoved.at.ua

До того ж, речовим документом прийнято вважати матеріальні об'єкти,

створені людиною або природні, що відрізняються від документів, які мають тільки

запис інформації (тобто ті документи, що входять в обсяг поняття "Документ І",

"Документ II", або "Документ III" за вилученням Документа IV).

Отже, на наш погляд, називати будь-який документ "речовим об'єктом" буде

некоректним. Для того, щоб показати відмінність документа як каналу передачі

інформації від інших матеріальних каналів (енергетичних), достатньо вказати, що цей

об'єкт "речовинний" або "субстанціальний".

Документ IV, або "записана інформація", — це теж матеріальний

(субстанціальний) об'єкт, який і дозволяє фіксувати інформацію, щоб вона не зникала

з перебігом часу. У визначенні документа головна увага тут спрямовується на

характер інформації, що є доцільним. Стандартизована дефініція документа дозволяє

оперувати як з документами з такими фрагментами "записаної інформації'", які не

можна відокремити як речовий об'єкт. Наприклад, стаття в журналі, замітка в газеті,

довідкова стаття в енциклопедії u1090 тощо можуть розглядатися як окремі документи, і

вони, безумовно, мають матеріальну (речовинну) форму, але відокремити їх як речові

об'єкти, як правило, неможливо без пошкодження макродокумента, до складу якого

вони входять.

Визначення "документа" як "записаної інформації"" є доцільним також у тому

випадку, коли йдеться про машинозчитувальні документи, зокрема такі, що існують

не на окремих носіях, а в пам'яті ЕОМ. І тут, на наш погляд, "матеріальність"

документа не зникає, а набуває інший вигляд.

С.Г.Кулешов вважає, що "замість словосполучення "запис інформації-"

доцільно вживати слово "текст", завваживши, що він являє собою логічну

послідовність мовних та немовних знаків" [19]. Дійсно, сукупність мовних знаків

традиційно зветься "текстом" (див., наприклад, визначення тексту із

"Термінологічного словника з бібліотечної справи...", згадуване вище). Але цим

значенням традиційно обмежувалися "текстові документи", на відміну від

"нетекстових", і називати всі документи текстами — значить порушити традицію.

З іншого погляду, якщо текстом будемо вважати будь-яку послідовність

мовних та немовних знаків, то і будь-який документ можна вважати текстом, бо

соціальна інформація може передаватися тільки в знаковій формі, через певні

перетворення семіотичного характеру, тобто через певний "текст". У цьому

відношенні Документ IV не відрізняється від Документа І.

Крім того, поняття "текст" має ще й більш широке значення, згідно з яким

"текстом" вважається будь-який матеріальний об'єкт чи явище або їх сукупність,

якщо їх розглядати з позиції семіотики: "текст тлумачиться як деяка об'єктивна

сутність — знакова система — єдність прагматичних, семантичних і синтаксичних

аспектів знаку [в семіотиці]... Історія, суспільство, людина, природа, буття предстали

як тексти" [20].

Отже, сказати, що "документ — це текст", — означає ще нічого не сказати про

відмітні риси документа як об'єкта інформаційної діяльності.