§ 2.2. Структура процесу соціальної комунікації

Процес соціальної комунікації може розглядатися як такий, що має структуру,

характерну для будь-якої комунікації, про що йшлося вище.

Але частіше за все в процесі соціальної комунікації виділяють три головні

елементи: комуніканта (тобто того, хто передає інформацію), реципієнта (тобто

одержувача інформації) і канал, що забезпечує зв'язок між ними і передачу

повідомлення. Комунікант і реципієнт разом звуться комунікаторами.

Крім того, існують інші позначення як комуніканта, так і реципієнта. Деякі з

них використовують звичайно як пару: джерело інформації і споживач інформації;

адресант і адресат; відправник і одержувач; творець інформаційної системи та її

користувач. Комуніканта можуть також називати автором, передавачем інформації,

її транслятором. Реципієнта можуть ще називати приймачем інформації, або

читачем (якщо йдеться про інформацію, надану у писемній формі), слухачем

(споживач інформації в аудіальній формі), глядачем (споживач візуальної інформації).

Користувача інформаційної системи називають також абонентом. Повідомлення, що

передається, звуть "комунікат".

Сайт "Професійні ресурси документознавства"

www.documentoved.at.ua

Отже, найпростіша схема соціальної комунікації складається з трьох головних

елементів (див. схему 2.2), але перший і останній можуть називатися по-різному.

§ 2.3. Характеристика ____________"соціальної інформації". Інформація і

знання

Інформація в процесі соціальної комунікації — це те, що комунікант

намагається передати реципієнту; те, що реципієнт одержує в результаті процесу

інформаційної комунікації. Можна сказати, що інформація — це відомості, призначені

для передачі в процесі соціальної комунікації.

У соціальній комунікації відправник інформації намагається передати

реципієнту які-небудь знання або почуття, вольові імпульси (спонуки). Умовно все

це об'єднується поняттям "знання". Отже, в процесі соціальної комунікації від

комуніканта реципієнту передаються певні знання. Тому соціальну інформацію

визначають ще як "знання, що розглядається в аспекті комуні кації", або як знання,

що знаходиться в русі від комуніканта до реципієнта.

Однак знання, за визначенням, притаманні людині; вони мають особистий

характер [6]. їх не можна "передати" іншій людині буквально. У реципієнта знання

формуються самостійно під впливом одержаної інформації. На сприйняття

інформації та її розуміння впливає рівень розвитку людини, її попередні знання, її

вміння декодувати інформацію і зрозуміти її смисл.

Отже, поняття "знання" та "соціальна інформація" дуже тісно пов'язані.

Знання переходить в інформацію та навпаки в процесі соціальної комунікації.

Але як "знання", так і "інформація" — це абстрактні поняття, які набувають

певного значення залежно від того, в якому контексті їх використовують.

У комунікаційному процесі передається інформація, тому вона і визначається

як "відомості, призначені для передачі". У повідомленні міститься інформація, якщо

розглядати повідомлення як елемент комунікаційного процесу, тобто в зв'язку як з

комунікантом, так і з реципієнтом. У той же час можна сказати, що в повідомленні

міститься знання, тому що в ньому відображений зміст свідомості комуніканта. Але

всі ці міркування можливі тільки в тому випадку, якщо розглядати повідомлення як

елемент процесу соціальної комунікації. Між знанням u1090 та інформацією тут існують

складні діалектичні взаємозв'язки та переходи.

Знання звичайно розуміють як "продукт суспільно-трудової та розумової

діяльності людей, що являє собою ідеальне відтворення в формах мови

об'єктивних, закономірних зв'язків практично перетворюваного об'єктивного

світу" [7]. Якщо соціальну інформацію розуміти як форму руху знань (а також

емоцій та вольових імпульсів) у суспільстві [8], то логічним буде визначити її як

"форму руху ідеального в людському суспільстві".

Із поняттям "знання" пов'язані також такі визначення "інформації":

"концептуально пов'язані між собою відомості, дані, поняття, що змінюють наші

уявлення про явище або об'єкт навколишнього світу" [9]; відомості "про факти, події,

явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини, які використовуються

у сфері управління, науки, техніки, виробництва та інших галузях діяльності

людини" [10]; "відомості про факти, події, явища, процеси, що розглядаються в

аспекті їх передачі в просторі та часі, незалежно від фізичної форми їх надання", які

Сайт "Професійні ресурси документознавства"

www.documentoved.at.ua

"використовуються в цілях збереження або одержання знання, прийняття рішень,

забезпечення функціонування суспільства" [11].

Як видно із змісту цих визначень, в них йдеться саме про соціальну

інформацію, яка розглядається як форма існування і руху знань у суспільстві, але

термін, що визначається, зветься просто "інформація", прикметник "соціальна" не

використовується.

Внутрішня характеристика інформації тут залежить цід розуміння поняття

"знання". Чи є всі знання людини "відтвореними у формах мови"? Можливо,

існують такі знання, що не мають мовного викладу? Чи завжди знання відображають

"об'єктивні, закономірні зв'язки ... об'єктивного світу"? Чи завжди відомості, що

складають знання, "концептуально пов'язані між собою"? Чи завжди одержувані

знання "змінюють наші уявлення" про об'єкти та явища навколишнього світу? А

якщо не змінюють, то чи є ці відомості інформацією? Чи завжди одержувана

інформація використовується в суспільній практиці (управлінні, науці, техніці,

виробництві)?

Відповіді на ці питання поки що викликають дискусії. Найбільш поширені

дискусії — про визначення поняття "наукова інформація" [12].