2.1 Методика нбу оцінки фінансової діяльності банку

Важливою функцією держави є регулювання та нагляд за діяльністю банків з метою забезпечення стабільності банківської системи.

Терміни «регулювання банківської діяльності» та «нагляд за діяльністю банків» цілком слушно часто вживають поруч, тому що вони характеризують взаємозв'язані та взаємодоповнювальні види діяльності.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, Закон про центральний банк країни, Закон про банки і банківську систему). По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

Під банківським наглядом розуміють насамперед моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:

– створення нових банків та їхніх установ;

– діяльності банків;

– реорганізації та ліквідації банків.

Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються.

У країнах з ринковою економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впровадження пруденційного банківського регулювання та нагляду, тобто спрямованого на забезпечення стабільності та надійності банків, їхньої обачливої та розважливої поведінки, виконання банками вимог фінансової безпеки.

Ефективне використання можливостей пруденційного банківського регулювання та нагляду передбачає необхідність чіткого законодавчого визначення змісту таких понять, як «банк» і «банківська діяльність». Неоднозначне їх тлумачення може мати негативні наслідки для економічної практики. Чітке визначення цих понять насамперед допоможе економічним суб'єктам легко орієнтуватися на фінансовому ринку, знати, які посередницькі операції належать до банківської діяльності та які наслідки (правові та економічні) вона може мати. Критерієм віднесення посередників фінансового ринку до банківських та небанківських установ може бути комплекс із трьох посередницьких операцій, що є базовими для банківської діяльності:

– прийняття грошових коштів від клієнтів у вклади;

– надання клієнтам кредитів і створення платіжних засобів;

– здійснення розрахунків між клієнтами.

В умовах ринкової економіки банки мають надзвичайно великі можливості впливати на економічні процеси як позитивно, так і негативно, що зумовлює необхідність регламентації їхньої діяльності. Дослідження ролі банків у сучасній економіці дає можливість з'ясувати причини, які примушують державу взяти на себе функцію банківського регулювання та нагляду. Розглянемо основні з цих причин.

Держава в особі центрального банку покликана, як уже зазначалося, забезпечувати стабільність грошового обігу і національної валюти, що неможливо без регулювання діяльності банків, а саме без обмеження здатності банків створювати платіжні засоби – гроші.

Основні завдання банківського регулювання та нагляду:

– забезпечення стабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічному піднесенню;

– захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства. Інтереси вкладників потребують захисту, тому що в усіх країнах рівень інформованості вкладників про фінансовий стан банків вельми недостатній і вони не мають можливості самостійно оцінити, який ризик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку;

– створення конкурентного середовища у банківському секторі, адже саме це середовище є найсприятливішим для клієнтів банків. Завдяки банківській конкуренції знижуються процентні ставки за позичками, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються новітні банківські технології тощо;

– забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектора в цілому і кожного банку окремо. Підвищення відкритості базується на удосконаленні системи обліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають із досвіду міжнародної банківської практики;

– підтримування необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

Необхідність і значущість банківського регулювання та нагляду в умовах ринкової економіки не виключають саморегуляцію банківського сектора через ринкові механізми. Ці дві форми регулювання мають доповнювати одна одну. Банки повинні діяти, керуючись принципами комерційного розрахунку та надійності.

У свою чергу, органи банківського регулювання та нагляду мусять діяти, керуючись принципами розумного, обачливого ставлення до банків, тобто вони не повинні вимагати від банків здійснення операцій, які могли б послабити їхній фінансовий стан, посягати на свободу підприємницької діяльності банків.

В Україні в умовах планово-централізованої економіки та існування системи державних банків не було потреби у створенні системи банківського регулювання та нагляду. Напрями й умови діяльності банків визначалися урядом, він же і контролював їхню діяльність. Так, зокрема, уряд затверджував кредитний план Держбанку, в якому визначалися обсяг кредитних вкладень та їхня цільова спрямованість. Він же встановлював і розмір процентних ставок як за позичками, так і за депозитами.

В умовах трансформації економіки в Україні реформується банківський сектор, і одним із найважливіших компонентів цього процесу є створення ефективної системи пруденційного банківського регулювання та нагляду. Проблема створення цієї системи має для України особливе значення, зважаючи на такі фактори:

– нестабільний характер економіки перехідного періоду;

– незавершеність процесу ринкової трансформації банківського сектора;

– недостатній досвід комерційної діяльності банків в умовах ринкової економіки;

– ризикована практика банківської діяльності, зокрема кредитування, що виявляється в екстремально високому рівні простроченої, пролонгованої та безнадійної до повернення кредитної заборгованості, а також у надмірному кредитуванні інсайдерів, у концентрації кредитного ризику;

– недостатній рівень банківського капіталу та резервів на покриття ризиків з огляду на потреби економіки та якість активів банків;

– неадекватність системи внутрішнього контролю та аудиту в банках стану банківської системи.

У світовій практиці спочатку десятиріччями, століттями формувалася банківська система, а потім уже система регулювання та нагляду. В Україні ці процеси відбуваються паралельно, що є, безумовно, ускладнювальним фактором. Водночас Україна має й деякі переваги – вона може і повинна скористатися накопиченим світовим досвідом у галузі банківського регулювання та нагляду.

З метою забезпечення економічних умов стійкого функціонування національної банківської системи, захисту інтересів вкладників та кредиторів комерційних банків та відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків такі обов'язкові економічні нормативи:

– регулятивний капітал банку (Н₁);

– мінімальний розмір статутного капіталу (Н₂);

– платоспроможність (Н₃);

– достатність капіталу банку (Н₄);

– миттєва ліквідність (Н₅);

– загальна ліквідність (Н₆);

– співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку (Н₇);

– максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н₈);

– максимальний розмір великих кредитних ризиків (Н₉);

– максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н₁₀);

– максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н₁₁);

– максимальний розмір наданих міжбанківських позик (Н₁₂);

– норматив отриманих міжбанківських позик (Н₁₃);

– інвестування (Н₁₄);

– загальна відкрита валютна позиція банку (Н₁₅);

– довга (коротка) відкрита валютна позиція у вільно конвертованій валюті (Н₁₆);

– довга (коротка) відкрита валютна позиція у неконвертованій валюті (Н₁₇);

– довга (коротка) відкрита валютна позиція у всіх банківських металах (Н₁₈).

Дію зазначених економічних нормативів регламентує Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків». Вона побудована на основі останніх вимог Базельського комітету, що включають 25 базових принципів, якими необхідно керуватися для ефективної роботи системи банківського нагляду. Ці принципи згруповані за такими розділами:

– Передумови ефективного банківського нагляду (Принцип 1).

– Ліцензування і структурування (Принципи 2-5).

– Пруденційні вимоги і регулятивні заходи (Принципи 6-15).

– Методи постійного банківського нагляду (Принципи 16-20).

– Інформаційні вимоги (Принцип 21).

– Повноваження органів банківського нагляду – Міжнародна банківська справа (Принципи 23-25).

Принципи Базельського комітету є мінімальними вимоги до організації банківського нагляду, а тому в багатьох випадках існує необхідність доповнення їх іншими заходами, розробленими для конкретних умов і ризиків, властивих фінансовим системам окремих країн.