Тексти для читання Постпозивізм

Томас Кун (род. 1929)

Відомий теорією парадигм, «визнаних усіма наукових досягнень, які протягом визначеного часу дають науковому співтовариству модель постановки проблем і їхніх рішень». На думку Т. Куна, історія науки є не еволюційний процес поступового нагромадження, розширення, видозміни і розширення знання, як вважалося раніше, а складається зі стрибкоподібних революцій зміни пануючих у даний момент у науці парадигм новими.

Питання:

1. Що має на увазі Т. Кун під терміном «нормальна наука»? Яким чином взаємозалежні парадигми і «нормальна наука»?

2. Яка мета досліджень в рамках «нормальної науки»? Наскільки ефективні і нові одержувані в процесі таких досліджень результати?

3. У чому виявляється криза пануючої парадигми в період «екстраординарної науки»? Що таке аномалії в науці?

4. Чому відбувається зміна парадигм? Приведіть приклади відомих вам «парадигмальних революцій». Яке значення для розвитку науки мають такі революції.

У даному нарисі термін «нормальна наука» означає дослідження, що спирається на одне або кілька минулих наукових досягнень, що протягом деякого часу визнаються певним науковим співтовариством як основа для його подальшої практичної діяльності. У наші дні такі досягнення підручниками — елементарного або підвищеного типу. Ці підручники роз'ясняють сутність прийнятої теорії, ілюструють її вдалі застосування і порівнюють ці застосування з типовими спостереженнями й експериментами <...>.

...Вчені в руслі нормальної науки не ставлять собі за мету створення нових теорій, звичайно до того ж вони нетерпимі і до створення таких теорій іншими. Навпаки, дослідження в нормальній науці спрямоване на розробку тих явищ і теорій, існування яких парадигма завідомо передбачає <...>.

Проте нові явища, про існування яких ніхто не підозрював, знову і знову відкриваються науковими дослідженнями, а радикально нові теорії знову і знову винаходяться вченими... Вони створюються ненавмисно в ході гри по одному наборі правил, але їхнє сприйняття вимагає розробки іншого набору правил... Відкриття починається з усвідомлення аномалії, тобто з установлення того факту, що природа якимось чином порушила навіяні парадигмою очікування, що направляють розвиток нормальної науки. Це приводить потім до більш-менш розширеного дослідження області аномалії. І цей процес завершується тільки тоді, коли парадигмальна теорія пристосовується до нових обставин таким чином, що аномалії самі стають очікуваними <...>.

Коли... аномалія виявляється чимось більшим, ніж просто ще одною головоломкою нормальної науки, починається перехід до кризового стану, до періоду екстраординарної науки. Їй приділяється тепер усе більше уваги з боку усе більшої кількості найвизначніших представників даної області дослідження... Якщо проблема не піддається вирішенню, то наступні атаки на неї будуть містити усе більш значні доробки парадигми... Унаслідок цього множення відмінних між собою розробок парадигми... невизначеність правил нормальної науки має тенденцію до зростання. Хоча парадигма усе ще зберігається, мало дослідників цілком згодні один з одним по питанню про те, що вона собою представляє. Навіть ті рішення проблем, що колись сприймалися звичними, піддаються тепер сумніву <...>.

Будь-яке нове тлумачення природи, будь то відкриття або теорія, виникає спочатку в голові одного або декількох індивідів. Це саме ті, котрі першими вчаться бачити науку і світ по-іншому і тому здатні здійснити перехід до нового бачення, що не розділяються більшістю інших членів професійної групи. Постійно їхня увага посилено зосереджується на проблемах, що викликають кризу; крім того, звичайно вони є вченими настільки молодими або новачками в області, охопленої кризою, що сформована практика досліджень менше пов’язує їх з поглядами і правилами, визначеними старою парадигмою <...>.

На самому початку новий претендент на статус парадигми може мати дуже невелике число прихильників, і в окремих випадках їхні мотиви можуть бути сумнівними. Проте якщо вони досить компетентні, то вони будуть поліпшувати парадигму, вивчати її можливості і показувати, у що перетвориться принцип приналежності до даного наукового співтовариства, якщо воно почне керуватися новою парадигмою. В міру розвитку цього процесу, якщо парадигмі призначено домогтися перемоги в боротьбі, число і сила переконуючих аргументів на її користь буде зростати. Багато вчених тоді будуть долучатися до нової віри, а подальше дослідження нової парадигми буде продовжуватися. Поступове число експериментів, прикладів, статей і книг, що спираються на нову парадигму, буде ставати усе більше і більше. Усе більше число вчених, переконавшись в плідності нової точки зору, будуть засвоювати новий стиль дослідження в нормальній науці доти, поки нарешті залишиться лише незначне число прихильників старого стилю...

Кун Т. Структура наукових революцій. – 2-к вид. - М., 1977. - С. 28, 45-46, 79-80, 117-118, 190, 208-209.

Карл Раймонд Поппер (1902 - 1994)

— називає себе «критичним раціоналістом», для вирішення традиційного для позитивізму питання про наукове знання висуває концепцію фальсифікації, або спростовувань. На думку Поппера, запропонований ним критерій допомагає вирішувати відому з часів філософії Нового часу проблему демаркації – «виявлення відмінності між емпіричними науками, з одного боку, і математикою, логікою, «метафізичними» системами – з іншого» (Поппер К. Логіка наукового дослідження). Нака, вважає Поппер, повинна прагнути до постійної фальсифікації своїх основоположень (шляхом висування фальсифікуючих гіпотез) і в такий спосіб знаходиться в процесі постійного розвитку.

Про механізм дії критерію фальсифікації і фальсифікації усередині самої науки на конкретних прикладах ви зможете довідатися з поміщених нижче уривків із книги К. Поппера «Логіка і зростання наукового знання».

Питання:

1. У чому бачить К. Поппер принципову відмінність філософської позиції «сучасних позитивістів» від позиції «позитивістів колишніх часів»?

2. У чому відмінність принципу фальсифікації від верифікації? Який механізм здійснення фальсифікації тих або інших положень науки.

3. Поясніть значення критерію фальсифікації для розвитку науки, історичної науки.

Позитивісти колишніх часів схилялися до визнання науковими або законними тільки тих понять (уявлень, ідей), які «виведені з досвіду», тобто ці поняття, як вони вважали, логічно зводяться до елементів почуттєвого досвіду – відчуттів (або почуттєвих даних), вражень, елементів візуальної або слухової пам'яті тощо. Сучасним позитивістам удалося виробити більш ясний погляд на науку. Для них наука — не система понять, а система висловлень про досвід <...>.

...можна припустити, що не верифікацію, а фальсифікацію системи варто розглядати як критерій демаркації. Це означає, що ми не повинні прагнути виділити деяку наукову систему раз і назавжди в позитивному значені, але зобов'язані прагнути надати їй таку логічну форму, що дозволяла б за допомогою емпіричних перевірок виділити її в негативному значені: емпірична система повинна допускати спростування шляхом досвіду.

(Відповідно до цього критерію висловлення «Завтра тут буде дощ або завтра тут дощу не буде» не можна вважати емпіричним просто тому, що його не можна спростувати, тоді як висловлення «Завтра тут буде дощ» варто вважати емпіричним) <...>.

...закони природи фальсифікуються. Якщо ми визнаємо істинним деяке сингулярне [одиничне, елементарне, «атомарне»] висловлення, що говорить про існування речі (або події), не передбаченої законом, то цей закон спростують (прикладом може служити наступне висловлення: «У такому місці існує апарат, що представляє собою вічний двигун») <...>

...кілька випадкових базисних висловлень, що суперечать теорії, навряд чи змусять нас відкинути її як фальсифіковану. Ми будемо вважати її фальсифікованою тільки тоді, коли висунута і підкріплена емпірична гіпотеза низького рівня універсальності, що описує такий ефект. Подібні гіпотези можна назвати фальсифікуючими гіпотезами.

Поппер К. Логіка наукового дослідження // Поппер К. Логіка і ріст наукового знання. – М, 1983. – С. 55 - 56, 63, 95, 115 – 116.