§ 3. Розбудова української держави на сучасному етапі

Позачергова сесія Верховної Ради України 24 серпня 1991 р. розглянула надзвичайно важливе для майбутньої долі народу питання про політичну ситуацію в республіці, а також прийняла історичний Акт проголошення незалежності Ук­раїни.

Треба наголосити, що думка про національний суве­ренітет зародилася не у зв'язку із державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р., як зазначалося в проімперських

180

засобах масової інформації. Вона прийшла до українського народу через вистраждані віками державницькі змагання багатьох поколінь. Ідея суверенітету — ідея вселюдська, тому вона вічна і незнищенна. Акт проголошення незалеж­ності український народ прийняв, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні з урахуванням права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декла­рацію про державний суверенітет. Акт проголошення неза­лежності України не є витвором політиків, депутатів чи партій. Це об'єктивна потреба, яка привела до створення самостійної держави — України.

У зв'язку з цим постало питання: як бути з Українською РСР, її законами, колишніми колоніальними структурами? Закон "Про правонаступництво України" був прийнятий 12 вересня 1991 р. Підкреслювалося, що з моменту проголо­шення незалежності України найвищий орган влади — Верховна Рада України в існуючому депутатському складі. На думку законодавців, ця Верховна Рада повинна була діяти як перехідний інститут до скликання Установчих зборів або нових виборів у парламент. Закони та інші акти УРСР визнавалися на території республіки, оскільки вони не суперечили законам України, ухваленим після проголошення Акта про незалежність. Україна підтвердила свої зобов'язан­ня за міжнародними договорами, укладеними до 24 серпня 1991 р.

Важливо було визначити основні принципи в галузі державного будівництва. Народ України проголосив, що він будуватиме державу "суверенну і самоврядну, незалежну і відкриту, демократичну і правову".

З 1 грудня 1991 р. в Україні запроваджувався новий інститут влади — президентське правління. Отже, два види влади — законодавча Верховна Рада і виконавча (Прези­дент) включилися у механізм реалізації державотворчого процесу. На черзі й реформа судової системи, яка має стати повністю незалежною. Усі спірні відносини в суспільстві повинні вирішуватися тільки через суд.

Як відомо, Верховна Рада ратифікувала основні міжна­родні пакти про права людини. Отже, вони стали неві­д'ємною частиною внутрішнього законодавства України. Законом "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 р. в Україні встановлене єдине громадянство. її громадянами стали всі особи, які на момент набуття чинності закону проживали в республіці, незалежно від походження, соціаль­ного і майнового стану, расової та національної належності,

181

статі, освіти, мови, політичних поглядів і релігійних переконань.

Прагнучи утвердити в незалежній демократичній Україні священні принципи свободи, гуманізму, соціальної справед­ливості, рівноправності всіх етнічних груп, беручи до уваги, що на території республіки проживають громадяни більш ніж 100 національностей, Верховна Рада України 1 листопада 1991 р. прийняла "Декларацію прав національностей Ук­раїни".

Першочерговим завданням Української держави постало створення власної армії, дійового інструменту захисту державної незалежності, територіальної цілісності та суве­ренітету. Необхідність цього переконливо довели трагічні уроки падіння Української Народної Республіки. Постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. всі військові формування, дислоковані на території республіки, були підпорядковані найвищому органові влади. У січні 1992 р. було створене Міністерство оборони України, сформована Національна гвардія України, розпочалося прийняття війсь­кової присяги на вірність Україні. Однак процес національної армії складний і тривалий: треба розв'язувати питання повернення українських офіцерів і солдатів з інших регіонів колишнього Радянського Союзу, переходити на професійні засади у всіх ланках армії та ін.

Прагнучи забезпечити економічний суверенітет, добробут і умови для вільної праці, Україна розпочала перехід до ринкової економіки, визначила рівноправність усіх форм власності. Закони, прийняті Верховної Радою щодо роздер­жавлення та приватизації власності, створюють рівні умови господарювання для всіх підприємств і підприємців. Націо­нальна економіка вимагає введення національної грошової одиниці.

Проте владним структурам України не вдалося спряму­вати економічну та соціальну політику в конструктивне русло, домогтися стабілізації і подальшого розвитку цих сфер. Національний дохід, за підрахунками економістів, скоротився більше, ніж за період війни 1941—1945 рр. Це означає, що народне господарство України за найваж­ливішими показниками відкинуто на 10—15 років назад. Прогресуюча інфляція, нестримне підвищення цін поставили більшість громадян за межу бідності. Усе це викликало критичне ставлення частини населення до ідеї незалежності Української держави. Тому великі надії покладалися на обрання більш дієздатної влади — Верховної та місцевих Рад, Президента.

182

27 березня і 10 квітня 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради України, які проходили в умовах багато­партійності (на той час діяло 35 політичних партій) і гострої політичної боротьби. Незважаючи на невтішні прогнози тих, хто хотів зірвати вибори, у голосуванні в першому та другому турах взяли участь понад 70 % загальної кількості виборців. Україна одержала парламент нового складу.

Президент України Леонід Кучма у жовтні 1994 р. звернувся до Верховної Ради з об'єктивним аналізом економічного та суспільно-політичного життя в нашій країні та пропозиціями про проведення радикальних економічних та суспільно-політичних змін, переходу до якісно нової соціально-економічної та політичної 'стратегії. Пропонуючи рішучість, послідовність, комплексність і прискорення рефор­мування всіх сфер соціально-економічного життя України та подолання на цій основі глибокої кризи, що загрожує існуванню нації і держави, Президент закликав до загаль­нонаціональної злагоди, консолідації законодавчої і виконав­чої влади, політичних партій та рухів, всієї громадськості. Тільки так Україна може вийти на шлях цивілізованого розвитку.

З прийняттям Акта проголошення незалежності України український дипломатичний корпус розпочав роботу над утвердженням міжнародно-правової суб'єктивності респуб­ліки. Відразу після проголошення офіційний текст Акта, підписаний Головою Верховної Ради, був негайно розісланий у генеральні консульства іноземних держав, розташовані у Києві, і в постійні представництва республіки за кордоном. Відповідна нота була передана Генеральному секретареві ООН. Незважаючи на таку оперативність, світ не поспішав визнавати нову незалежну державу. Тому з правової точки зору питання визнання державної незалежності України світовим співтовариством мав вирішити український народ на референдумі.

Понад 90 % учасників референдуму 1 грудня 1991 р. висловилися за незалежну Україну. Український народ витримав екзамен на громадянську зрілість і національну самосвідомість. Українці добре засвоїли уроки історії своєї країни і більше не бажали залишатися другорядним народом колишньої імперії. Верховна Рада України 5 грудня 1991 р. звернулася до парламентів і народів світу із заявою, в якій наголошувалося, що Україна, одна з держав-засновниць ООН, у повній відповідності з цілями і принципами статуту цієї міжнародної організації спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі. Зовнішня

183

політика України будуватиметься на загальновизнаних прин­ципах міжнародного права. Саме після референдуму розпо­чалося широке офіційне визнання України державами світу і встановлення дипломатичних відносин.

У 1995 р. нашу Вітчизну визнало більш ніж 150 держав світу. За кордоном працює ЗО українських посольств. Україна розвиває двосторонні відносини з багатьма країнами, бере активну участь у багатосторонніх регіональних та інших міжнародних організаціях.

Верховна Рада України 10 грудня 1991 р. ратифікувала угоду про Співдружність незалежних держав із застережен­нями, які б забезпечували незалежність України як суб'єкта міжнародного права. Ця співдружність утворювалася, як зазначав Президент України Леонід .Кравчук, "для вирі­шення двох, великих завдань. Перше з них — цс мирне, цивілізоване розлучення. СНД утворювалось також для того, щоб знайти такі механізми співпраці, враховуючи наші економічні й інші зв'язки, які б дозволили швидко подолати адміністративні методи управління і разом розв'язати найскладніші проблеми переходу до ринку". Однак процес розлучення, як і співробітництва, в рамках Співдружності незалежних держав відбувається надзвичайно складно, з елементами конфронтації, особливо стосовно Збройних сил, долі ядерної зброї, розподілу Чорноморського флоту та ін.

Суттєвим кроком у становленні незалежності державності в Україні було законодавче затвердження головних держав­них символів — герба, прапора і гімна. Це, здавалось би, нескладне завдання не так просто було розв'язати ук­раїнському парламентові. Причини, що зумовили надзвичай­не збурення навколо державної символіки, були такі: тривалий колоніальний статус України; сформоване в масовій свідомості уявлення про державну символіку як про суто політичне, класове, а не національне явище; послідовно насаджувані впродовж десятиліть офіційною пропагандою відверто антиукраїнські погляди. Та історична правда і здоровий глузд перемогли. Малим гербом України визнано тризуб, державними символами — синьо-жовтий прапор та гімн "Ще не вмерла Україна".

Будівництво правової Української держави вимагає нової конституції. Українському народові частіше від інших доводилося розбудовувати свою державність і створювати для неї конституцію, але жити за власними законами він не міг. Гірко згадувати, та Пилип Орлик писав закони для вже неіснуючої козацької держави, а конституція Михайла Грушевського мала чинність всього ... один день. Закони

184

радянської України переписувалися з імперських законів, створених у Москві. Нова конституція України повинна відбити увесь попередній досвід українського народу в сфері національно-державного будівництва, відобразити всі набуті ним ідеї та концепції. В її основі має лежати пріоритет суверенітету українського народу, пріоритет суспільства над державою і людини над суспільством.

Тільки після розбудови та зміцнення держави будуть створені необхідні умови для розвитку людини, відродження національної культури здійснення широких економічних реформ, входження України в європейське співтовариство рівною серед рівних держав.

ДОКУМЕНТИ

І МАТЕРІАЛИ

ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ

УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

панцирів вони ніколи не одягають; окремі не носять ні сорочок, ні плащів, а одні тільки штани, підтягнуті широким поясом на стегнах, і в такому вигляді йдуть на бій з ворогами. І у тих і в інших одна і та ж мова, доволі варварська. І за зовнішнім виглядом вони не відрізняються. Вони дуже високого зросту і величезної сили. Колір шкіри і волосся у них дуже білий або золотистий...

Спосіб життя у них, як у массагетів*, грубий, без усяких вигод, вічно вони покриті гряззю, але насправді вони не погані і зовсім не злі, але у всій чистоті зберігають гунські звичаї. І колись навіть ім'я у слов'ян та антів було одним і тим же. В давнину обидва ці племена називали спорами ("розсіяними"), думаю, тому, що вони жили, займаючи країну "спораден", "розсіяно", окремими селищами. Тому їм і землі треба займати багато. Вони живуть, займаючи більшу частину берега Істра, по той бік ріки;

(Прокопий из Кесарии, Война с готами. М., 1950. С. 297—298).

ІЗ ТВОРУ ПРОКОПІЯ КЕСАРІЙСЬКОГО "ВІЙНА З ГОТАМИ"

Ці племена, слов'яни й анти, не управляються однією людиною, але здавна живуть в народоправстві (демократії), і тому у них щастя та нещастя в житті є справою спільною. І у всьому іншому в обох цих варварських племен усе життя і закони однакові. Вони вважають, що один тільки Бог, творець блискавок, є владикою над усіма, і йому приносять у жертву биків та здійснюють інші священні обряди. Долі вони не знають і взагалі не визнають, що вона щодо людей має будь-яку силу, і коли їм ось-ось загрожує смерть, охоплені або хворобою, або коли на війні потрапили в небезпечне становище, то вони дають обіцянку, якщо врятуються, зразу ж принести Богові жертву за свою душу; уникнувши смерті, вони приносять у жертву і те, що обіцяли, і думають що порятунок ними куплений ціною цієї жертви. Вони шанують ріки і німф і всякі інші божества, приносять жертви всім їм і за допомогою цих жертв здійснюють ворожіння. Живуть вони в бідних хатинах, на великій відстані один від одного, і все ж вони часто змінюють місце проживання. Вступаючи в битву, більшість із них йде на ворогів із щитами і дротиками в руках,

186

СТАТУТ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА СВЯТОСЛАВИЧА

1. Во имя отця и сьша святаго духа.

2. Се яз, князь Великий Василии, нарицаемьіи Владимер, сьш Святославль, внук Игорев и блаження Олгьі, восприях святое крещенье от грьеческиих цареи Костянтина и Василья и Фотия патриарха и взях перваго митрополита Михайла на Киев и на всю Русь, иже крести всю землю Рускую.

3. И по томь, летом минувшим, создах церковь святую Богородицю и дах десятину к ней во всеи земли Рускаго княженья и от всякого суда десятий грошь, а из торгу десятую неделю и из домов на всякое лето десятое всякого стада и всякого живота чюдьнои матери божий и чюдному спасу.

4. И по томь вздрех в греческии манаканун и обретох в немь се, еже не подобаеть сих судов судити и тяжеб князю и бояромь его ни судьям его. И згадав аз со своєю княгинею Анною и со своими детми и дах святеи Богородицьі и митрополиту и всемь епископомь.

* Массагети — один із народів, який жив у Середній Азії й згадувався Геродотом.

187

5. А те не вступаютея ни дети мои, ни внуци мои, ни род мои в люди церковнмя и (во) все суди; по весм градомь дал есм и по погостомь і по свободам, где христьяне суть.

6. А кто уступить на моє данье, суд мне с тсмь пред богомь а митрополиту проклинати его збором.

7. Дал есмь: распустьі', смилное², заставанье³, умн- канье⁴, пошибанье, промежки мужем и женою о животех их, или в племсни или в сватовстве поймуться, ведовьство, уреканье⁶, узльї⁷, зельс, еретичьство, зубояденье⁸, ижс отца и матерь бьют, или смн или дчи бьются, или братья бьются, и иже тяжються о заднйци⁹.

8. А се митрополичи люди церковньїс: игумен, игуменья, поп, попадья, поповичь, чернець, черница, диякон, дьяко- нова, проскурница, пономарь, вдовица, калика, стороник, задушьнни человек, прикладник, хромець, слепець, дьяк и вси прицетници церковний.

9. Ащс их кто внидеть в вину, судити тех митрополиту и єпископомь опроче мирян.

(Памятники русекого права. Памятники права Киевского государстна X—XII вв. М., 1952. Вьш. 1. С. 237—238).

штатів. Зовнішнім видом цієї громади була рада, військова рада, народне віче. На цій раді могли бути присутніми всі без винятку січові козаки, починаючи від січової старшини й кінчаючи простою "сіромою", або простолюдом, черню. Тут панувала цілковита рівність усіх членів громади: кожен користувався однаковим правом голосу, кожен міг заперечи­ти пропозицію іншого, висунувши натомість свої плани й міркування, але що вже було ухвалено радою, було необхідним і обов'язковим для всіх. Запорізька громада доходила до повного ідеалу, невідомого ні в давні, ні в середні, ні в нові віки; принцип рівності панував тут у всьому: під час загальних зборів, при виборах військової старшини, січовому й паланковому управлінні, у всіх запорізьких школах, у спільній трапезі, при поділі майна й у приватному житті в куренях. Ні знатність роду, ні станове походження, ні перевага віку не мали в Січі жодного значення: лише особисті якості, тобто відвага, досвід, розум, кмітливість бралися до уваги.

(Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків: у 3 т. Львів, 1990. Т. і. С. 120).

ІЗ ПРАЦІ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО "ІСТОРІЯ ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ"

В основі запорізького світогляду лежала громада, мир, товарство. Це товариство було таким самим "народоправ'ям" на півдні Росії, але на вищому ступені розвитку, яким було "народоправство" у Пскові й Новгороді, на півночі Русі; що робив вічовий дзвін на півночі, те робили литаври на півдні; своїми звуками вони скликали люд, без різниці у званні й стані, на площу для вирішення найважливіших питань країни, схоже на те, як вирішують у наш час свої справи вільні громадяни швейцарських кантонів чи американських

І Распустьі — справи про розлучення.

, Смилное — незаконний зв'язок чоловіка з жінкою.

Заставанье — звинувачення чоловіком дружини у порушенні подружньої вірності.

_ Умьїканье — викрадення дівчини або жінки.

? ІІошибанье — зґвалтування.

!? Урскапье — образа словом.

о Узльї — чародійні вузли для відвернення хвороб, наговорів та ін.

Зубояденье — кусання в бійці, сварці.

Задница — спадщина.

ІЗ ПРАЦІ МИКОЛИ КОСТОМАРОВА "КНИГИ БЬІТІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ"

103. І встане Україна з своєї могили і знову озоветься до всіх братів своїх Слов'ян, і почують крик її, і встане Слав'янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у Хуритан, ні у Сербів, ні у Болгар.

104. 1 Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі Слав'янськім.

Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: "От камень, нсго же не брегоша зиждущиї, тої бисть во главу угла".

(Костомаров Микола. Книги Ь'ьітін українського народу // Вивід прав України. Львів, 1991. С. 58).

188

189

ІЗ ПРОГРАМИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ПАРТІЇ

А. В СПРАВІ ПОЛІТИЧНІЙ І НАЦІОНАЛЬНІЙ

1. Самотійність і суверенність Соборної України.

2. Забезпечення автономії (самоурядування) тим частинам України, які перебували в інших історичних та економічних умовах (Галичина, Кубанщина).

3. Українські Установчі збори, зложені на підставі вселюдного (загального), рівного, прямого і таємного голо­ сування по пропорціональній системі.

Українські Установчі збори мають визначити державний устрій Соборної України і забезпечити правний порядок і законність.

4. Законодавча влада в усій повноті належить парламен­ ту; виконавча влада — раді міністрів, політично відпові­ дальній перед парламентом.

5. Виборчий закон до парламенту, земських та міських (городських) самоурядувань, заснований на підставі вселюд­ ного, прямого, рівного і таємного голосування по про­ порціональній системі.

6. Оборона принципу незмінности суддів як найголовнішої запоруки законности і правного порядку в державі. Вищою судовою владою на Україні повинен бути Генеральний Суд.

7. Рівність усіх громадян Української держави перед законом незалежно від національності, віри, статі, достатків і скасування всіх станових привілеїв.

8. Українська мова є мова державна. Народна освіта для всіх обов'язкова.

Примітка. Права інших мов у школах і державних установах мають бути забезпечені особливими законами.

9. Самостійність і незалежність (автокефалія) православ­ ної церкви в межах України.

10. Сильна армія і флот для захисту самостійности і незалежности Української держави.

11. Національна фінансова політика; утворення окремої української валюти для забезпечення економічних інтересів українського народу і захисту його від експлуатації чу­ жинців.

(Багатопартійна Українська держава на початку XX ст.: Програмні документи перших українських політичних партій. К., 1992 р. С. 41—42).

190

ІЗ ПРОГРАМИ УКРАЇНСЬКОЇ ПАРТІЇ САМОСТІЙНИКІВ-СОЩАЛІСТІВ

ДЕРЖАВНИЙ ЛАД

1. В справі державній партія стоїть на грунті повної незалежності Української Народної Республіки.

2. Головною законодавчою владою на Україні є парламент (Центральна Українська рада) з членів, обраних на певний строк (од 3 до 5 літ) на основі п'ятичленної демократичної формули і утримуваних на державний кошт.

3. Головною виконавчою владою є Президент Республіки і Рада Міністрів.

4. Президент обирається парламентом і лишається незмін­ ним Головою Республіки до зміни парламенту і вибору нового Президента. Права Президента і його взаємовідносини з парламентом повинні бути точно зазначені в основних законах Республіки.

5. Організація Ради Міністрів доручається Президентом одному з представників парламентської більшості як голові Ради Міністрів. Вираз недовір'я до Ради Міністрів з боку парламенту веде обов'язково до зміни даного складу міністерства. Коли б представник парламентської більшості не зміг утворити вірогідного міністерства, то Президент доручає організацію міністерства іншому представнику пар­ ламентських груп чи політичних течій в державі, доручаючи йому скласти міністерство коаліційне.

(Багатопартійна Українська держава на по­чатку XX ст.: Програмні документи перших українських політичних партій. К., 1992. С. 56—57).

ВІДОЗВА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДИ ВІД 1 ЛИСТОПАДА 1918 Р.

УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДЕ!

Голосимо Тобі вість про Твоє визволення з віковічної неволі. Від нині Ти господар своєї землі, вільний горожанин Української Держави.

Дня 19 жовтня Твоєю волею утворилася на українських землях бувшої австро-угорської монархії Українська Держава й її найвища власть Українська Національна Рада.

З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла власть в ' столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави.

191

УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДЕ!

Доля Української Держави в Твоїх руках. Ти станеш як нспобідний мур при Українській Національній Раді і відірвеш усі ворожі замахи на Українську Державу.

Заки будуть установлені органи державної влади в законнім порядку, українські організації по містах, повітах і селах мають обняти всі державні, краєві і громадські уряди і в імені Української Національної Ради виконувати власті».

Де цього ще не зроблено, дотеперішні неприхильні Українській Державі уряди мають бути скасовані.

Всі жовніри української народності підлягають від нині виключно Українській Національній Раді і приказам уста­новлених нею військових властей Української Держави. Всі вони мають стати на її оборону. Українських жовнірів з фронту відкликується отсим до рідного краю на оборону Української Держави.

Все здібне до оружжа українське населення мас утворити боєві відділи, які або ввійдуть в склад української армії, або на місцях оберігатимуть спокій і порядок. Особливо мають бути оберігані залізниці, пошта, телеграф.

Всім горожанам Української Держави без різниці народ-ности і віроісповідування запоручається горожанську, націо­нальну і віроісповідну рівноправність.

Національні меншості Української Держави — поляки, жиди і німці — мають вислати своїх відпоручників до Української Національної Ради.

Аж до видання законів Української Держави обов'язують дотеперішні закони, наскільки вони не стоять у противенстві до основ Української Держави.

Як тільки буде забезпечене й укріплене існування Української Держави, Українська Національна Рада скличе на основі загального, рівного, безпосереднього і тайного виборчого права Установчі Збори, які вирішать про дальшу будучність Української Держави.

Склад утвореного Українською Національною Радою кабінету і його програму оголоситься.

УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДЕ!

Всі свої сили, все посвяти, щоб укріпити Українську Державу! Львів, 1 листопада 1918. Українська Національна Рада.

(Конституційні акти України (1917—1920). К., 1992. С. 94—95).

192

ІЗ ВІДОЗВИ 17 ВЕРЕСНЯ 1919 Р. ГОЛОВНОГО ОТАМАНА ВІЙСЬК УНР

СИМОНА ПЕТЛЮРИ "ДО НАСЕЛЕННЯ ВСІЄЇ СОБОРНОЇ УКРАЇНИ"

Найтяжча хвиля боротьби не зупинила праці Ук­раїнського Правительства на користь та добробут Батьків­щини. Уряд Української Народної Республіки знає, що все, що здобуто Українським народом в революційній боротьбі, повинно належати народові, і тому, щоб збудувати міцну та вільну Українську Республіку, в програму своєї діяльності покладає такі підвалини:

Перша підвалина: Самостійність і Незалеж­ність Української Народної Республіки — щоб ніхто з близьких та далеких сусідів не замахнувся на наше самостійне, державне життя та добробут Українського народу.

Друга підвалина: передача земель казенних і всіх великих власників без викупу до рук селянства.

Третя підвалина: цілковите забезпечення робітничого класу, як того вимагають інтереси самих робітників та інтереси Республіки, 8-годинний робочий день і страхування робітників.

Четверта підвалина: загальне, рівне, таємне, без­посереднє, пропорціональне право обирати своїх представників до всіх установ Народної Ради.

П'ята підвалина: мир, добре співжиття зі всіма народами світу та зав'язання з ними торговельних зносин, щоб забезпечити українське населення всім необхідним: крамом, сіллю, нафтою, шкірою, залізом, ма­терією і т. ін.

Щоб остаточно збудувати та завершити будівлю Ук­раїнської Держави, Уряд Республіки при першій змозі скличе Велику Державну Раду, яка прозветься Українським Парламентом з установчими функціями, до складу якого увійдуть представники найширших кіл українського громадянства. Цей Парламент, а не хтось інший, розв'яже справу нашого Держав­ного устрою і дасть нарешті спокій, лад і силу Державі.

(Доценко О. Літопис української революції: Матеріали й документи до історії української революції. Київ—Львів, 1923. Т. 2. Кн. 4. С. 244).

193

ІЗ СТАТТІ СИМОНА ПЕТЛЮРИ "В ДЕНЬ СВЯТА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ"

Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло — Незалежна Держава Українська — перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткувати рідну плодючу землю з незчисленними багатствами не для потреб третього або другого з половиною чи якогось іншого Інтернаціоналу, а для устаткування і зміцнення власного державного добра і збагачення рідного народу.

Отже, не забуваймо про меч; учімося міцніше тримати його в руках, а одночасно дбаймо про підживлення нацією моральних елементів її буття — творчої любови до батьківщини, сторожкости до ворога та помсти за кривди, заподіяні ним, в симбіозі яких знайдемо вірний шлях до звільнення і програму для будівництва!

(Тризуб [Париж]. 1926. 22 січня. С. 1).

ІЗ ПРОЕКТУ ПРОГРАМИ УКРАЇНСЬКОЇ РОБІТНИЧО-СЕЛЯНСЬКОЇ СПІЛКИ

Українська робітничо-селянська спілка бореться за са­мостійність України з широко розвиненим соціалістичним державним устроєм. Справа створення Самостійної України кінець кінцем вирішуватиметься не лише партією, а усім українським народом.

Отже, мета усього першого етапу нашої боротьби полягає в завоюванні демократичних свобод, необхідних для ор­ганізації всього українського народу на боротьбу за утворен­ня незалежної національної держави. Методи досягнення цієї мети мирні, конституційні.

(Українські юристи під судом КГБ. Мюнхен, 1968. С. 35).