Глава 2. Стабілізаційні програми Польщі

2.1 Програма реформ в 1990-1995 років

У 1980-і роки перед соціалістичної Польщею постало завдання реформування економіки. Уряд послабив контроль за діяльністю підприємств. У той же час підприємства продовжували наполягати на виділенні державою субсидій і інших форм підтримки. Влада, що не мали можливості фінансувати більш високий рівень витрат за рахунок податкових надходжень, були змушені вдаватися до емісії. У результаті уряд Мазовецького, яке прийшло до влади у вересні 1989 року, зіткнулося з величезним дефіцитом бюджету і швидко зростаючою інфляцією.  Новий уряд складався з технократів, що повністю присвятили себе формування основ ринкової економіки в Польщі. Відразу після приходу до влади уряд опублікував меморандум з програмою економічних реформ, який в основному був адресований МВФ. Програма була названа по імені Л. Бальцеровича, заступника прем'єр-міністра і міністра фінансів, а також головного автора пакету реформ, і охоплювала цілий спектр проблем, для вирішення яких пропонувала ряд короткострокових і довгострокових заходів. Ці заходи були обговорені пізніше в угоді про резервування та угоду про розширеному кредитуванні. План Л. Бальцеровича являв собою радикальний підхід до перетворення планової економіки в ринкову і по-іншому називався ще "шоковою терапією" ("shock therapy") або "великим стрибком" ("big bang"). Фактично він представляв собою неортодоксальну стабілізаційну програму, в якій основний наголос робився на жорстку фіскальну політику. Її ключовими елементами були фіксований обмінний курс і прогресивне оподаткування доходів, необхідне для стримування зростання заробітної плати. Фіксація курсу злотого по відношенню до долара поряд з обмеженням зростання номінальної заробітної плати пом'якшували інфляційні очікування і розглядалися в якості двох ключових пунктів програми.  Уряд був стурбований тим, що трансформація польської економіки повинна була відбуватися в надзвичайно "ворожих" економічних умовах. Рівень життядосяг найнижчої позначки за минулі десять років, що стало основною причиною поширення бідності. Ситуація характеризувалася також макроекономічноїдестабілізацією (гіперінфляція, фінансова криза, падіння виробництва) і екологічною кризою в багатьох частинах країни.  Трьома головними елементами такої жорсткої програми були:  • грошова і цінова стабілізація;  • структурна перебудова;  • зменшення зовнішнього боргу і розрахунок на економічну допомогу з-за кордону.  Усіх цих цілей слід досягти одночасно і швидко, бо вони були запорукою стабілізації, без якої, на думку авторів програми, неможливо було розраховувати на успішний розвиток економіки. Радикалізм і швидкоплинність узгоджувалися з метою уряду зменшити період хворобливого "примирення" товариства з жорсткими і радикальними заходами. Крім того, невдалий досвід часткових реформ у 80-х роках зайвий раз переконував прихильників "шокової терапії" в необхідності її проведення.  Заходи, спрямовані на досягнення грошової і цінової стабілізації, включали в себе обмеження доступу уряду і підприємств до кредитів і вирівнювання відносних цін. У короткостроковій перспективі очікувалося, що "коригуюча інфляція" буде усувати присутні в економіці цінові спотворення. Передбачалося здійснити заходи як короткострокового, так і довгострокового характеру, які включали в себе:  • значне скорочення існуючих джерел зростання грошової пропозиції, включаючи скорочення бюджетного дефіциту, "дорогі кредити" Центрального банку, зміна формул індексації та посилення контролю над заробітною платою;  • уніфікацію обмінного курсу (спочатку передбачала проведення девальвації офіційного обмінного курсу) і конвертованість валюти;  • ліквідацію субсидування і податкові пільги для експортних виробників;  • різке зниження внутрішніх субсидій і встановлення відповідності між внутрішніми та світовими цінами за допомогою уніфікації обмінного курсу;  • встановлення ринкових процентних ставок на кредитних ринках (використання на практиці позитивних реальних ставок відсотка);  • політику у сфері доходів, спрямовану на утримання рівня заробітної плати нижче рівня інфляції під час періоду скорочення субсидій та погіршення фінансового стану підприємств;  • покращення становища у сфері збирання податків;  • фундаментальну реформу податкової системи в наступному році;  • підвищення ставок оплати житлово-комунальних послуг;  • конверсію оборонної промисловості;  • ліквідацію та / або ослаблення цінового контролю. [2]  Структурна перебудова повинна була підтримати розвиток приватних компаній, приватизацію значної частини державних підприємств (на той момент державні підприємства становили 90% загального числа несільськогосподарських підприємств) і сприяти ліквідації неефективного виробництва. Проект податкової реформи передбачав створення сприятливих умов для розвитку приватного сектору та ринку капіталу і повинен був поліпшити розподіл фінансових коштів. Ці цілі були досягнуті шляхом проведення наступних заходів:  • спрощення системи оподаткування та зниження граничних ставок оподаткування, як для юридичних, так і для фізичних осіб;  • уніфікації обмінного курсу та вільної конвертованості;  • ліквідації імпортного та експортного ліцензування;  • створення фондових бірж;  • створення банківської системи із залученням приватного капіталу та забезпечення умов для входження на ринок банківського капіталу іноземних учасників;  • швидкого проходження законів, що стосуються приватизації, які дозволяли здійснювати продаж активів в різній формі; особливі права з придбання активів були надані тим, хто був, безпосередньо торкнулась приватизацією (це було прийнято під впливом профспілок), і включали різні плани приватизації для співробітників;  • поліпшення роботи державних підприємств, зокрема шляхом усунення м'яких бюджетних обмежень і впровадження банківських процедур при одночасному посиленні ролі антимонопольних органів;  • розвитку інфраструктури (телекомунікації, захист навколишнього середовища, НДР, охорона здоров'я);  • активного залучення міжнародного капіталу.  З самого початку реформ уряд усвідомлювала, що великомасштабне розподіл робочої сили потребують часткової її перекваліфікації та розвитку системи компенсаційних виплат, необхідних для мінімізації соціальних витрат. Географічна мобільність капіталу повинна була бути поліпшена за допомогою впорядкування процедури продажу будинків, що досягалося завдяки адаптації рентних ставок до ринкового рівня та запровадження відповідних податків. 

Технічна і фінансова допомога була потрібна для проведення реформ і ослаблення боргового навантаження протягом наступного року, а також для загального зниження майбутніх боргових зобов'язань. Фінансова та технічна допомога були обумовлені в угоді про резервування з МВФ. Позика на структурну перебудову передбачалося отримати від Світового банку. Допомогу також включала в себе стабілізаційну позику від країн "великої сімки" та підтримку міжнародних резервів Польщі. Крім того, польська влада декларували курс на об'єднання з Європейським союзом. Протягом перших місяців стабілізації уряд розглядав також питання про необхідність поставок продуктів харчування у формі міжнародної допомоги.  Узгодженість реформ була ретельно спланована до кінця 1991 р. Перша хвиля реформ включала всі стабілізаційні заходи, спрямовані на боротьбу з гіперінфляцією. У наступні періоди дії уряду були сконцентровані в сфері скорочення інфляції та проведення фіскальних заходів. З самого початку запуску програми також розглядалися питання здійснення інституційних змін.  Перші досягнення кінця 1989 р. були цілком переконливі. Сукупний бюджетний дефіцит був знижений на 30%, що співвідноситься з величиною, передбаченої в плані. Кредитування недержавного сектора було зменшено на 60% в реальних величинах і приблизно на таку ж величину було скорочено реальна пропозиціягрошей. Зростання заробітної плати був істотно обмежений (перш за все, за допомогою прогресивної ставки оподаткування). У реальному вираженні вона виросла на 10% (у порівнянні з 15% у 1988 р). Завдяки швидкої девальвації польського злотого між курсом чорного ринку і офіційним був зменшений до 40% в порівнянні з 300 - 400% в 80-х роках. Закордонна допомога у формі продуктів харчування також допомогла ліквідувати дефіцит, який виник внаслідок падіння виробництва. І, тим не менш, інфляція під кінець року досягла 640%. Незважаючи на це, ключовий пакет реформ, запущений 1 січня 1990р., Був підкріплений створенням стабілізаційного фонду в розмірі 1 млрд. дол, наданого країнами "великої сімки" для підтримки злотого протягом 1990