1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

У зв’язку з ратифікацією Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року (далі також – Конвенція) та визнання юрисдикції Європейського Суду з прав людини як конвенційного органу, що тлумачить положення цієї Конвенції, необхідними є зміни та доповнення до законів України, зокрема Кримінального Кодексу (далі – КК), що випливає з ч. 5 ст. 3 КК, ст. 9 Закону України «Про міжнародні договори України» для забезпечення належного рівня гарантування державою основних прав та свобод людини у кримінально-правовій сфері. Крім того, перегляд КК та розроблення змін і доповнень до нього у зв’язку з цим сприятиме його узгодженню з динамічною практикою ЄСПЛ, що безперервно оновлюється та висуває нові вимоги до законодавства країн – учасниць Конвенції. З моменту прийняття Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року в Україні Конвенція та практика ЄСПЛ на законодавчому рівні визнані джерелом права (ст. 17), що повинно знайти своє відображення у кримінальному праві України.

Аналіз КК України дає підстави для висновків, що на сьогодні існують суперечності між його нормами та нормами Конвенції. Це стосується як загальної, так і особливої частин чинного КК. Зокрема, права, гарантовані Конвенцією, що отримали тлумачення через практику ЄСПЛ, в певних випадках не мають такого якісного рівня кримінально-правового захисту в Україні. Використання ж звичної для національного кримінального права термінології у статтях, що передбачають кримінально-правовий захист конвенційних прав та свобод замість тієї, що застосовується у Конвенції, інколи створює ситуацію, коли зміст, який вкладається у відповідні поняття, є відмінним від того, що вкладається Конвенцією та практикою ЄСПЛ при викладі певних положень. Крім того, ЄСПЛ застосовує певні поняття, які містить Конвенція як автономні та надає їм власне тлумачення, які нерідко не збігаються з тлумаченням відповідних понять у чинному КК України, що зумовлює ситуацію, коли посуті тотожні поняття є різними за обсягом.

Неузгодженість КК з Конвенцією, а також невідповідність КК практиці ЄСПЛ зумовлюються такими основними обставинами, що у Кодексі:

• відсутнє положення щодо способу врахування практики ЄСПЛ у кримінальному праві;

• не передбачено такої обставини, що пом’якшує покарання як вчинення злочину із мотивів співчуття;

• за чинних редакцій деяких статей Особливої частини КК передбачена спеціальна конфіскація майна, про яку відсутні вказівки у Загальній частині КК України;

• відсутній привілейований склад умисного вбивства способом евтаназії;

• відсутня кримінальна відповідальність за деякі ознаки, що включають поняття «нелюдське поводження чи покарання», а поняття «катування» не відповідає за обсягом тлумаченню цього поняття у ст. 3 Конвенції «Заборона катувань»

• поняття «кореспонденція» у чинному КК України містить вужче тлумачення, ніж у практиці ЄСПЛ, та не включає деякі аспекти захисту її таємниці.

Така недосконалість чинного законодавства суттєво ускладнює забезпечення наданих Конвенцією прав та свобод людини та співпрацю України з ЄСПЛ та іншими інституціями Ради Європи.

Внесення запропонованих змін і доповнень до КК України дозволить привести чинне законодавство у відповідність до положень Конвенції та правових позицій ЄСПЛ та створить належну матеріальну правову базу для врахування практики ЄСПЛ в кримінальному праві у майбутньому.

Прийняття пропонованого проекту сприятиме реалізації принципу законності кримінального права та надасть можливість врахувати міжнародно-правові вимоги, які висуває Конвенція та практика ЄСПЛ у Загальній та Особливій частинах чинного КК України.