Розділ 1. Законодавство україни у сфері харчових добавок

1.1 Система гарантування безпечності харчових продуктів в Україні

В Україні система гарантування безпечності харчових продуктів включає чотири міністерства: Міністерство охорони здоров’я, Міністерство аграрної політики та продовольства, Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство екології та природних ресурсів, та сім комітетів і служб: Державна санітарно-епідеміологічна служба, Державна служба з карантину рослин, Державний комітет ветеринарної медицини, Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, Державна митна служба, Державна екологічна інспекція, Національне агентство з акредитації.

Велика кількість органів виконавчої влади що здійснює державний контроль і нагляд на споживчому ринку, призводить до перетинання та дублювання їх функцій.[1] Відсутність чітких єдиних вимог до інформації (маркування) створює неабиякі труднощі при здійсненні державного нагляду, зокрема щодо ідентифікації продукції, а застарілі інструменти регулювання підривають експортні можливості України, знижують конкурентоспроможність її сільського господарства та харчової галузі в цілому.[1] Більшість країн у світі не визнають українську систему регулювання безпечності харчових продуктів, оскільки вона все ще не відповідає вимогам СОТ.

1.2 Використання харчових добавок

Кожна країна намагається на свій лад визначити, які харчові добавки і у якому об'ємі дозволити для використання у продуктах харчування, а які заборонити як небезпечні. Як привід для заборони тих чи інших харчових добавок використовують результати клінічних досліджень, що зазвичай проводяться на піддослідних тваринах.

В українському законодавстві сфера використання харчових добавок регулюється відповідно до закону “Про безпечність та якість харчових продуктів”, а контроль над виробництвом та застосуванням харчових добавок покладено на Державну санітарно-епідеміологічну службу України та Міністерство охорони здоров'я.

Перелік харчових добавок, дозволених для використання на території України, наведено у постанові Кабінету міністрів України №12 від 4 січня 1999 р. "Про затвердження переліку харчових добавок, дозволених для використання у харчових продуктах". Контролем за додержанням стандартів та використанням харчових добавок у продуктах харчування займаються також неурядові громадські організації, наприклад, Науково-дослідний центр незалежних споживчих експертиз “ТЕСТ”.

1.3. Невідповідність чинного законодавства новим даним, отриманим при дослідженні впливу деяких добавок на організм людини

Ще однією проблемою чинного законодавства у сфері харчових добавок є його невідповідність новітнім даним, отриманим при дослідженні впливу деяких добавок на організм людини. Зокрема, з переліку харчових добавок, дозволених для використання в Україні, варто було б вилучити (або, принаймні, обмежити їх використання) деякі добавки, шкідливість яких було доведено впродовж останніх років.

Міністерстві охорони здоров'я, заборонило продавати чіпси і газовані напої в шкільних їдальнях і кав'ярнях. Медики пояснюють своє рішення тим, що кількість дітей із хворобами травлення з 1991по 2003 рік збільшилася майже у півтора рази, а з діагнозами гастриту, дуоденіту, виразки шлунка та дванадцятипалої кишки - вдвічі. А в усьому винна – нездорова їжа.

На сьогодні на території Євросоюзу діє норма, згідно з якою продукти харчування, що містять барвники, небезпечні для дітей, повинні містити спеціальний попереджувальний напис. На жаль, в Україні дотепер у жодний спосіб не обмежено використання небезпечних барвників, зокрема, і у продуктах, які часто потрапляють до дитячих рук.

Споживачі ж у переважній більшості не здогадуються про небезпеку таких продуктів тому, що не знають про цю проблему через недостатню інформованість і через те, що просто не звертають увагу на етикетку, на якій зазначено склад харчового продукту.

Варто констатувати, що на сьогодні в Україні не створено дієвого механізму всебічного контролю над виробництвом та використанням харчових добавок. Чинна система дозволяє проводити лише вибіркові перевірки деяких виробників, що не дозволяє скласти повноцінне уявлення про об'єми використання харчових добавок в Україні та їх відповідність переліку, затвердженому постановою Кабінету міністрів. Спонтанні перевірки виробників – це практика Європейського Союзу. Це змушує виробників бути постійно готовими до перевірки, тому слід би запровадити такі європейські стандарти контролю за якістю їжі і в Україні.

Законодавство України у сфері харчових добавок, а саме закон “Про безпечність та якість харчових продуктів” недосконалий та потребує перегляду в зв’язку з новими дослідженнями характеру впливу харчових добавок на організм людини.