8.2.4. Оплата за випадок лікування

та доповнюючі методи оплати амбулаторної

допомоги

Останнім часом поряд із зазначеними методами для оплати амбулаторно-поліклінічної допомоги застосовується оплата закінче­них випадків амбулаторної допомоги, які заздалегідь класифікують­ся за певними ознаками.

Уперше такий метод оплати був розроблений та застосований у США. В 1995 р. Управління фінансування охорони здоров'я в рам­ках програми Месіісаге подало прохання до Конгресу США впрова­дити систему оплати з урахуванням профілю хворих для окремих видів амбулаторної допомоги, таких як хірургія, радіологія та різні діагностичні служби. Ці типи допомоги становлять майже половину від обсягу амбулаторної допомоги, що використовується населенням у рамках програми Месіісаге. Було запропоновано 116 хірургічних, 20 радіологічних і 145 процедурних груп.

Оскільки основною метою розробки цієї системи було поліп­шення ефективності надання послуг, природно, що спочатку вона застосовувалась для оплати стаціонарних послуг як найбільш витрат­ного виду медичної допомоги. Застосування цього методу для оплати амбулаторних послуг утруднювало визначення випадку амбулатор­ного лікування. В умовах стаціонару пацієнт перебуває там протягом певного часу, в умовах амбулаторного лікування виникає запитання, яким чином класифікувати випадок, адже амбулаторна допомога може надаватися в різних місцях.

Існують три основні види такої оплати залежно від одиниці опла­ти: візиту, типу лікування (наприклад лікування грижі) та епізоду ліку­вання (наприклад інфекційне захворювання верхніх дихальних шляхів). Системи оплати амбулаторної допомоги з урахуванням профілю хворих створює такі самі стимули, що й аналогічна для стаціонарного лікуван­ня: збільшення кількості випадків, надання меншої допомоги на один випадок, уникнення складних випадків у межах кожної групи.

Як додаткові часто застосовуються такі методи оплати праці лікарів, як премія та фіксовані платежі. Премія може бути виплачена виробнику як стимул для досягнення певної мети економічного характеру або стосуватися політики охорони здоров"я. Щодо економіч­ної меги. то нею може бути зниження рівня споживання лікарських препаратів. Цього можна досягти, сплачуючи премії тим лікарям, вартість призначень яких на одного пацієнта менша від середньої величний, запропонованої іншими лікарями цього ж фаху. Серед цілей політики охорони здоров"я можна назвати досягнення певного відсот­ка вакцинованих серед населення.

Введення системи преміювання вимагає наявності складних контрольних механізмів для моніторингу досягнення поставлених цілей, щоб запобігти випадкам шахрайства. Це означає, наприклад, що всі призначення лікаря мають бути зареєстровані, або ж всі факти вакцинації мають супроводжуватись прізвищем вакцинованої осо­би, щоб запобіїтн подвійній імунізації.

Для визначення розміру премії не існує загальних правил. Пре­мія має б\ пі досить великою, щоб слугувати стимулом для лікаря. Якщо ж вона розраховується як частина середнього доходу лікаря, то це не поіребує будь-яких додаткових адміністративних витрат.

Фіксовані пчатежі часто використовуються під час фінансу­вання певних інвестиційних витрат, тобто кожному лікареві надається бюджет, як правило, на рік, який має покривати амортизаційні витра­ти та видатки на капітал, необхідний для купівлі устаткування. Дуже часто базою для визначення такого платежу є спеціальність лікаря. Фіксовані платежі можуть покривати й інші типи витрат, наприклад такі, як виграти на персонал. Інколи такі платежі є джерелом фінан­сування для закупівлі устаткування (з розрахунку кількості ліжок) для лікарні. Такий підхід використовується, наприклад, у Німеччині.

Розмір фіксованого платежу визначається на основі вартості типовою устаткування, яке використовується надавачем послуг кон­кретної спеціальності. Складається перелік усього необхідного устат­кування, при цьому береться до уваги, поряд з амортизаційними вит­ратами, і термін можливої експлуатації устаткування.

Існує дві можливості використання таких платежів. Перша ба­зується па коні ролі за інвестиціями кожного лікаря. Від лікаря вима-гают ься зві пі, в яких відображаються тип та ціна закупленого устат­кування. В цьому разі надавач зацікавлений витратити всі виділені йому коші її. оскільки втрачає все. що не інвестує. Друга можливість полягає \ виділенні бюджету для інвестицій, який не підлягає конт­ролю. В цьому разі лікар може зекономити час на придбання дешев­шого обладнання. В обох випадках, як правило, складається стан­дартний перелік обладнання для лікарів різних спеціальностей, який передається їм як керівництво до дії.