1.3 Діагностика та лікування аутизму

Дитина яка має аутизм обов’язково повинна пройти лікарську комісію. До її складу входять лікар, психолог, психіатр, невролог, а також інші фахівці. Крім цього у складі комісії можуть бути присутні батьки, вихователі або вчителі дитини – інформація з їхнього боку дозволяє більш точно визначити стан дитини виходячи з наявності різних точок спостереження перерахованих осіб [28].

Для того щоб запідозрити розлад аутичного характеру, необхідна одночасна наявність у дитини трьох симптомів: труднощів в соціальній взаємодії, комунікативних порушень, повторень, стереотипної поведінки.

Важливо звернути увагу, що при дитячому аутизмі (класичному) всі ці ознаки виявляються в перші три роки життя дитини.

Для більш точної діагностики фахівець з даних видів захворювань або нейропсихолог проводить дослідження за критеріями двох міжнародних класифікацій психічних розладів і захворювань: МКБ-10 (Міжнародна класифікація хвороб, розроблена ВООЗ в 1992 році) і DSM-5 (Довідник з діагностики і статистики психічних розладів, оновлений Американською психологічною асоціацією в 2013 році).

Диференціальна діагностика аутизму з іншими захворюваннями

Дитячий аутизм (або синдром Каннера) відрізняється від інших різновидів розладів аутистичного спектру (РАС), перш за все - від синдрому Аспергера. Це більш легка форма захворювання, при якій інтелектуальний і мовленнєвий розвиток дитини не відстає від вікової норми, але є труднощі спілкування і розуміння інших людей. Ще одна форма РАС - функціональний аутизм, що відрізняється від класичного аутизму нормальним рівнем IQ у хворих.

Дитячий дезінтегративний розлад, або регресивна форма аутизму у дітей. Це найбільш небезпечний вид аутизму, саме за цією формою РАС спостерігається найбільше підвищення захворюваності. Дезінтегративний розлад виявляється після 4 років. До цього в розвитку дитини не спостерігається серйозних відхилень, а потім різко з'являються симптоми аутизму з подальшим регресом у розвитку [24].

Порушення слуху та зору. Якщо малюк не дивиться людям в очі, веде себе відсторонено, не відповідає на питання, слід перш за все перевірити, чи все в порядку з органами чуттів, тим більше якщо відсутня примітивна поведінка.

Розумова відсталість. В цьому випадку діти легше взаємодіють зі світом, йдуть на емоційний контакт, грають з іграшками, в ранньому дитячому віці дитина часто не відрізняється схильністю до одноманітних рухів, не має специфічних для аутизму мовних розладів.

Шизофренія. Досить складно диференціюється з аутизмом, так як симптоми дуже схожі. І все ж дитяча шизофренія – захворювання набагато більш рідкісне, що виникає після досягнення трирічного віку. При шизофренії діти відчувають галюцинації, інтелект і мова при цьому страждають в меншій мірі, ніж при аутизмі.

Лікування аутизму

Чим раніше визначено діагноз аутизм у дитини і чим раніше почалося лікування існуючими методиками, тим кращий для дитини подальший прогноз та вищі її шанси на повноцінне життя у суспільстві.

Попри те, що медикаментозна терапія не є основним методом допомоги дітям з РСА, вона може мати певне вагоме значення в деяких випадках, зокрема: за наявності в дитини супутнього неврологічного розладу, що потребує медикаментозної терапії (наприклад епілепсії) [29].

При вираженій тривозі, стереотипних діях, опору змінам можуть бути ефективними антидепресанти з групи інгібіторів серотоніну (флуоксетин, серталін, циталопрам та ін.) – є докази ефективності цих препаратів у дітей з РСА. Описано також позитивний вплив цих препаратів щодо інших симптомів, зокрема поліпшення соціальної взаємодії.

При значній «поведінковій дезорганізації» – збудженні, істериках, аутоагресивній поведінці можуть бути корисними медикаменти з групи неконвенційних нейролептиків (риспреридон, оланзапін, кветіапін). В деяких випадках ці ліки можуть також зменшувати стереотипність та покращувати соціальну взаємодію.

Ці дві групи препаратів мають найбільше доказів ефективності при РСА, втім вони потребують коректного застосування під наглядом лікаря, моніторингу ефективності, симптомів побічної дії. Деяку ефективність щодо згаданих вище симптомів проявила також і низка інших препаратів (зокрема стабілізатори настрою, альфа-антагоністи, буспірон, налтрексон, галоперидол, бета-блокатори та ін.), тому в деяких випадках лікарі можуть розглядати доцільність їхнього застосування.

При супутньому розладі гіперактивності з дефіцитом уваги може бути обґрунтованою спроба застосувати психостимулятори або атомоксетин, втім важливо робити це обережно, оскільки діти з аутизмом інколи реагують на психостимулятори посиленням гіперактивності.

У разі важких супутніх розладах сну може бути також доцільним застосування снодійних, зокрема мелатоніну.

У кожному випадку застосування ліків у дітей з РСА має здійснюватися під наглядом лікаря відповідно до сучасних принципів психофармакотерапії та сучасних протоколів, розроблених на основі даних доказової медицини. В дітей з аутизмом описують парадоксальну та нетипову реакцію на медикаментозні препарати, тому дозування повинно бути дуже обережне, з поступовим підвищенням дози, ретельним моніторингом можливих симптомів побічної дії, оцінкою ефективності та регулярним переглядом доцільності подальшої фармакотерапії.

Лікування дитячого аутизму, як поведінкове, так і лікарське – у всіх випадках дуже індивідуальне. Перш ніж вживати якісь ліки, потрібно провести тести на визначення супутніх аутизму проблем. Як лікувати аутизм, може професійно вирішити тільки лікар; при дієтах і медикаментозної терапії потрібно відстежувати їх ефективність [28].