- •2. Особливості суспільних відносин, що складають предмет сучасного земельного права та визначення його поняття.
- •3. Методи регулювання земельних відносин.
- •4. Основні принципи земельного законодавства і права.
- •5. Система сучасного земельного права.
- •6. Поняття і основні ознаки земельного права як галузі права, галузі науки і навчальної дисципліни.
- •7. Історія становлення земельного законодавства і права на сучасних українських землях.
- •8. Поняття й особливості джерел земельного права: класифікація джерел земельного законодавства і права.
- •9. Конституційні засади земельного законодавства та їх значення для врегулювання земельних відносин.
- •10. Кодифіковані та спеціальні закони як систематизовані джерела земельного права: їх структурі та зміст.
- •11. Значення постанов Верховної Ради, указів Президента, постанов і розпоряджень Уряду, актів міністерств і відомств України для регулювання земельних відносин.
- •12. Нормативні акти органів місцевого самоврядування у системі джерел земельного права.
- •13. Поняття та види земельних правовідносин: суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст земельних правовідносин.
- •14. Підстави виникнення, змінення та припинення земельних правовідносин та їх правове закріплення в нормах земельного законодавстві.
- •15. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
- •16. Правові засади започаткування сучасної земельної реформи та їх наступний розвиток і вдосконалення.
- •17. Загальні ознаки права власності та специфічні властивості права земельної власності.
- •18. Об'єкти права власності на землю: земельний фонд та його склад як об'єкт права власності; земельні ділянки і земельні частки (паї) як об'єкти права власності.
- •19. Народна, державна та комунальна власність на землю та їх суб'єктний склад: право державної власності на землю та право територіального верховенства держави.
- •20. Юридичні та фізичні особи як суб'єкти права приватної власності на землю та їх земельно-власницька праводієздатність.
- •21. Право власності на землю іноземних громадян, іноземних юридичних осіб та іноземних держав.
- •22. Право спільної часткової та спільної сумісної власності на земельну ділянку та особливості їх здійснення.
- •24. Підстави, умови та порядок припинення права державної, комунальної та приватної власності на землю.
- •25. Умови та порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням вимог земельного законодавства.
- •26. Правове регулювання викупу земельних ділянок для суспільних потреб, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.
- •27. Юридичні засади конфіскації земельної ділянки за цивільним, адміністративним та кримінальним законодавством.
- •28. Зміст права власності на землю: основні права і обов'язки власників земельних ділянок
- •30. Поняття, особливості, види та принципи права землекористування.
- •31. Право постійного землекористування.
- •32. Право орендного землекористування: умови та порядок укладення договорів оренди земельних ділянок.
- •33. Право концесійного землекористування: особливості укладення та змісту концесійного договору на землекористування.
- •34. Основні права та обов'язки землекористувачів та межі належного здійснення своїх прав і обов'язків землекористувачами.
- •35. Визначення та зміст земельного сервітуту: його юридичне походження та засади правового регулювання в українському земельному законодавстві
- •36. Види земельних сервітутів за чинним земельним і цивільним законодавством та порядок їх встановлення.
- •37. Правове регулювання і зміст добросусідства в земельному законодавстві та його юридичне значення.
- •38. Поняття обмеження у використанні земельних ділянок та обтяження прав на земельну ділянку.
- •40. Правові засади включення земель у цивільно-правовий обіг.
- •41. Види цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.
- •42. Умови та порядок продажу земельних ділянок: правові вимоги щодо укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.
- •43. Законодавчі вимоги щодо укладання договорів міни, дарування та застави земельних ділянок: зміст угод про перехід права власності на земельні ділянки.
- •44. Умови продажу земельних ділянок та прав на них на конкурентних засадах і законодавче забезпечення порядку їх проведення.
- •45. Порядок проведення земельних торгів: підготовка лотів для продажу на земельних торгах; оголошення про проведення земельних торгів.
- •46. Законодавчі гарантії прав на землю та земельно-правові способи захисту прав на земельні ділянки: гарантованість права власності на землю.
- •47. Правове забезпечення відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам як юридична гарантія прав на землю.
- •48. Органи, які вирішують земельні спори та їх компетенція.
- •49. Категоріальний розподіл земель за їх основним цільовим призначенням та його юридичне значення.
- •50. Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання, їх фактичний склад та особливості правового режиму.
- •51. Суб'єктний склад власників та користувачів земель сільськогосподарського призначення: пріоритетність надання земель для сільськогосподарських потреб.
- •53. Визначення, склад та види пріоритетного і допустимого використання земель житлової та громадської забудови.
- •54. Правові вимоги щодо використання земельних ділянок для індивідуального житлового, господарського і гаражного будівництва.
- •Правові засади використання земельних ділянок для кооперативного житлового і гаражного будівництва.
- •56. Умови та порядок надання і використання земельних ділянок для зведення багатоквартирних жилих будинків.
- •57. Правовий режим земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.
- •58. Основні ознаки та особливості правового режиму земель оздоровчого призначення.
- •59. Правовий режим земель рекреаційного призначення та особливості їх використання і охорони.
- •60. Правовий режим земель історико-культурного призначення: вплив історико-культурних об'єктів на правовий режим зайнятих ними земель.
- •61. Визначення земель лісогосподарського призначення: співвідношення понять лісові та нелісові землі, «земельна лісова ділянка» та «лісова ділянка».
- •62. Правові форми використання земель лісогосподарського призначення: особливості загального і спеціального використання лісогосподарських земель.
- •63. Визначення складу земель водного фонду шляхом закріплення їх переліку у законодавчому порядку.
- •64 Правовий режим земель промислових підприємств: порядок надання та вилучення промислових земель.
- •65.Правовий режим земель транспорту: правова регламентація землекористування для різних видів транспорту.
- •66.Законодавче визначення та правовий режим земель, зайнятих об'єктами повітряного і кабельного зв'язку та засобами супутникового зв'язку.
- •67 Правовий режим земель, зайнятих об'єктами енергетичної системи: електрогенеруючими об'єктами та об'єктами транспортування електроенергії.
- •68. Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
- •69. Правовий режим земель, наданих для оборони країни і постійної діяльності військових частин, установ, підприємств та організацій Збройних Сил України.
- •71. Функції органів державного управління в сфері икористання та охорони земель.
- •72. Поняття і зміст правової охорони земель: основні завдання та юридичні способи охорони земельних ресурсів.
- •73. Законодавчі вимоги щодо консервації деградованих, малопродуктивних та техногенно-забруднених земель.
- •74. Правові засади контролю за використанням та охороною земель: поняття та види.
- •75. Законодавчі вимоги щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень.
- •76. Планування використання і охорони земель країни: розробка і затвердження загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель.
- •77. Правові вимоги щодо природно-сільськогосподарського районування земель та зонування земель.
- •78. Визначення поняття, головна мета і основні завдання землеустрою та їх значення для реалізації державної політики щодо обґрунтованого перерозподілу земель
- •79. Землевпорядний процес: порядок здійснення землеустрою, складання проектів відведення земельних ділянок та встановлення їх меж в натурі (на місцевості).
- •80. Спеціальні вимоги Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» та засоби їх реалізації на практиці.
- •81. Правові засади ведення моніторингу за станом земельних ресурсів та значення його відомостей для використання і охорони земель.
- •82. Визначення поняття, головне призначення та основні завдання ведення державного земельного кадастру.
- •83. Склад відомостей державного земельного кадастру: об'єкти земельного кадастру та вимоги до відомостей про них.
- •84. Правові засади економічного стимулювання раціонального використання й охорони земель.
- •85. Порядок здійснення відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
- •86. Земельне правопорушення та його склад як підстава застосування юридичної відповідальності.
- •87. Застосування цивільно-правової відповідальності за порушення вимог земельного законодавства шляхом визнання недійсності угод щодо земельних ділянок.
- •88. Особливості застосування адміністративної відповідальності за порушення земельного законодавства.
- •89. Особливості застосування кримінальної відповідальності за порушення земельного законодавства.
- •90. Допустимість застосування дисциплінарної та матеріальної відповідальності за порушення вимог земельного законодавства.
7. Історія становлення земельного законодавства і права на сучасних українських землях.
Земельні відносини на території сучасної України здійснюються з давніх часів. Регулювання земельних відносин нормами звичаєвого права на терирорії України здійснювалось багато віків і було наділено наступними особливостями:
1. Феодальні відносини розвівалися нерівномірно (У Київськ, Черніг, Галиц землях процес ішов швидше).
2. Феодальна землевласність породжувала в середні віки систему васальних відносин типу васалітету - сюзеренітету.
3. Високий авторітет церкви віки сприяв становленню її як великого землевласника.
4. Розвитку феодальних відносин сприяло двостолітнє панування на Русі Золотої Орди.
5. Феодальна роздробленість була гальмом економічного розвитку регіонів, оскільки стримувала обмін між ними, що впливало і на розвиток землеробства.
До 1917 р. Україна була складовою Рос Імперії, тому не мала власної правової системи і земельного законодавства. Правовий режим земель України визначався у відповідності з рос законодавством. Після революції 1905 р. на земельні відносини мала вплив столипінська аграрна реформа, яка внесла істотні зміни в правовий режим земель, але не змінила основи земельного ладу Росії. Виникнення в Рос Імперії земель різної форм власності, землеволодіння і землекористування привело до створення в системі рос права особливої галузі - земельне право. Після перемоги Жовт Соц революції в земельному зак-ві Рос, України, а згодом і СРСР відбулись докорінні зміни. Перший земельний законодавчий акт радянської держави "Про землю" скасував назавжди право приватної власності на землю. У 1929 р. прийнята перша законодавча база для створення земельного права в Україні - Земельний кодекс УРСР, який закріпив націоналізацію землі, скасування приватної власності на неї, заборонив купівлю-продаж, оренду та інші правовідносини, пов'язані з відчуженням земель. Новий земельний код було прийнято у 1970 р., де підкреслювалося, що земля являється державною власністю і надається лише в користування. Основи зак-ва СРСР і союзн республік в новій редакції були прийняті у 28.02.1990 р., а з урахуванням Декларації про державний суверенітет України 18.12.1990 Земельний кодекс УРСР, де земля, її надра, повітряний простір, ресурси, що знаходилися в межах України, проголошувалися власністю народу України. З цього часу почала формуватися правова система України і галузь земельного права України.
8. Поняття й особливості джерел земельного права: класифікація джерел земельного законодавства і права.
Норми земельного права містяться у джерелах земельного права — нормативно-правових актах, які регулюють земельні суспільні відносини.
За своєю юридичною силою джерела земельного права поділяються на закони і підзаконні нормативно-правові акти.
Серед законів особливе місце належить Конституції України, яка була ухвалена 28 червня 1996 р. Вона має найвищу юридичну силу і є джерелом усіх галузей права України, в тому числі й земельного.
У Конституції врегульовані лише найважливіші земельні відносини, зокрема, щодо власності на землю. Так, у ст. 13 зазначено, що земля та інші природні ресурси є об'єктами права власності українського народу; ст. 14 закріплює, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
До інших законів — джерел земельного права — можна віднести Земельний кодекс України, Закони України "Про оренду землі", "Про плату за землю", "Про охорону земель", "Про землеустрій", "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та ін.
Оскільки земельні відносини регулюються не тільки нормами земельного права, а й інших галузей, то до джерел земельного права можна віднести й значну кількість нормативно-правових актів суміжних галузей законодавства — цивільного, адміністративного, аграрного тощо.
Ядром усієї системи джерел земельного права є Земельний кодекс України, який був ухвалений 25 жовтня 2001 р. та набув чинності 1 січня 2002 р.
Земельний кодекс України є нормативно-правовим актом кодифікованого характеру, основою розвитку всього земельного законодавства України. Він конкретизує положення Конституції України щодо регулювання земельних відносив, визначає основний зміст практично всіх інститутів земельного права.
Земельний кодекс розпочинається із загальних положень, які визначають завдання та принципи земельного законодавства. Детально окреслено в кодексі повноваження Верховної Ради України, органів місцевого самоврядування, виконавчої влади в галузі земельних відносин.
Кодексом закріплено основи правового режиму всіх категорій земель, порядок державного управління в галузі використання та охорони земельних ресурсів, врегульовано порядок виникнення, реалізації та припинення права власності та інших прав на землю.
Право власності на землю
Інститут права власності на землю є одним із основних правових інститутів земельного права. Більшість земельних правовідносин є похідними від відносин права власності на землю.
Право власності на землю в об'єктивному розумінні, тобто як правовий інститут земельного права, є сукупністю правових норм, що регулюють особливу сферу відносин із приводу володіння, користування та розпорядження землею.
Право власності на землю можна розглядати не тільки як правовий інститут, а й як суб'єктивне право у вигляді сукупності повноважень власника щодо володіння, користування та розпорядження землею.
Загальні, найбільш важливі положення, що стосуються регулювання відносин власності на землю, відображені в Конституції України. Конституція гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою винятково відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності на землю, які є рівними перед законом.
Специфіка відносин права власності на землю відображена у земельному законодавстві, зокрема, у Земельному кодексі України.
Земельний кодекс України (ст. 78) розкриває зміст права власності на землю як сукупність повноважень володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.
Основним повноваженням власника є володіння землею, яке створює необхідні юридичні передумови для здійснення двох інших повноважень — користування та розпорядження. Володіти землею може і не власник, але тільки згідно з законом. Володіння землею здійснюється шляхом перенесення на місцевість проектів землеустрою з закріпленням меж земельної ділянки в натурі.
Право користування землею — це закріплена законом можливість господарської експлуатації землі і використання ІЗ корисних властивостей. Право користування тісно пов'язане з легітимністю володіння.
Право розпоряджатися землею — це встановлена законом можливість визначати юридичну долю земельної ділянки (право продавати земельну ділянку, дарувати її тощо).
Найбільш поширеним об'єктом права власності на землю є земельна ділянка — частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній розміщуються.
Земельний кодекс України визначає і суб'єктів права власності — осіб, яким земельні ділянки можуть належати на правах власності. Ними є:
а) громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності;
б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо (через місцеві референдуми або через органи місцевого самоврядування (місцеві ради) — на землі комунальної власності;
в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, — на землі державної власності.
Земельний кодекс України закріплює три форми власності на землю: приватну, комунальну і державну. Суб'єкти різних форм власності на землю є рівноправними.
Досить поширеною є приватна власність на землю, яка була запроваджена Законом України "Про форми власності на землю" від 30 січня 1992 р. Земельний кодекс України визначає особливості права приватної власності на землю. Найбільш чисельною групою суб'єктів права приватної власності на землю є громадяни. За Земельним кодексом України 1992 р., тільки громадяни України могли бути приватними власниками земельних ділянок. Нині й іноземні громадяни, й особи без громадянства в низці визначених законом випадків можуть теж бути власниками земель в Україні.
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
б) безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності;
в) приватизації земельних ділянок, які раніше були надані їм у користування;
г) прийняття спадщини;
ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Особливістю права приватної власності на землю громадян України є те, що вони мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок у власність тільки для конкретних цілей і не більше визначених законом розмірів, зокрема:
а) для ведення фермерського господарства;
б) для ведення особистого селянського господарства — не ! більше 2-х гектарів;
в) для ведення садівництва — не більше 0,12 гектара;
г)для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25, у селищах — не більше 0,15, в містах— не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 гектара.
Для вказаних цілей і не більше зазначених розмірів земельні ділянки громадянам України передаються безоплатно.
Суб'єктами права приватної власності на землю є також юридичні особи, але не всі, а тільки засновані громадянами України, та юридичні особи України. Вони можуть набувати земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;
в) прийняття спадщини;
г)за іншими підставами, передбаченими законом.
Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності тільки на землі несільськогосподарського призначення у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні, а також за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна.
Землі сільськогосподарського призначення, отримані у спадщину іноземними громадянами та іноземними юридичними особами, протягом року підлягають відчуженню.
Право комунальної власності на землю як окрема форма власності Земельним кодексом України закріплена вперше.
Її суб'єктами є територіальні громади сіл, селищ, міст (жителі відповідного населеного пункту).
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, окрім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Земельний кодекс визначає перелік земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, зокрема, землі загального користування населених пунктів, землі під залізницями, автомобільними шляхами, під об'єктами природно-заповідного фонду та ін.
Територіальні громади сіл, селищ, міст реалізують своє право власності на землі через відповідні органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські ради. Бони набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності; примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності; прийняття спадщини; придбання за цивільно-правовими угодами.
Право державної власності на землі набувається і реалізується державою в особі органів державної виконавчої влади — Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, районних державних адміністрацій.
У державній власності перебувають усі землі України, окрім земель приватної та комунальної власності.
Держава набуває права власності на землю у разі:
а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
б) придбання за цивільно-правовими угодами;
в) прийняття спадщини;
г) передачі у власність держави земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;
ґ) конфіскації земельної ділянки.
У виняткових випадках іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій. Правовий режим таких земель визначається міжнародними договорами.
Право власності на земельну ділянку виникає після отримання її власником документа, що засвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації.
Право власності на земельну ділянку засвідчується державними актами.