39

знань і умінь до умов нового завдання; при невдачі на першій стадії здійсню-

ється аналіз, зіставлення умов нового завдання з тими умовами, в яких було

сформовано уміння; на перший план виступає аналіз відмітних ознак вказаних

умов з активною переробкою наявних знань і умінь внаслідок чого виникає

спочатку узагальнення, а потім уявлення того, що конкретизується, про необ-

хідних для нових умов практичних дій; практичне здійснення перенесення.

Тема 9. Психологія професійної орієнтації

Традиційно періодом самовизначення є підлітковий вік. Проте перше

знайомство зі світом професій і опанування деяких трудових навичок

відбувається ще в дошкільному дитинстві. А вибір професії тільки відкриває

нескінченну чергу самовизначень на шляху професіоналізації особистості. То-

му об'єктом профорієнтації і профконсультування є не лише старшокласник, що

вибирає професію, а особистість, яка самовизначається упродовж усього трудо-

вого життя.

Насправді формування суб'єкта праці на допрофесійних етапах розвитку

підтримується учбово-освітнім процесом, в який, частково, включений і

психологічний супровід. Проте специфіка освітніх програм далеко не завжди

сприяє розвитку здатності особистості до самовизначення. А систематичний

психологічний супровід професіонала, що розвивається, проживає періоди

підйому, криз і спаду, відсутній взагалі.

У зв'язку з цим підготовка спеціаліста-профконсультанта, що

розбирається в широкому спектрі питань, пов'язаних з трудовим вихованням, з

формуванням особистісної і інформаційної готовності до вибору професії, з

плануванням і реалізацією кар'єри, стає особливо актуальною.

Професійна орієнтація поняття багатовимірне. Так називають і розділ

науки про працю, і комплексну роботу з молодими людьми або з безробітними,

спрямовану на їх працевлаштування. Профорієнтацію доцільно розглядати як

одну з сфер діяльності психолога. Це психологічний супровід особистості, що

40

самовизначається.

На сьогодні психологи мають у своєму арсеналі велику кількість тестів

профорієнтацій, технологій і стратегій. Вони по-різному можуть здійснювати

роботу профорієнтації залежно від того, хто є замовником психологічних по-

слуг, на якому етапі життєвого шляху знаходиться клієнт, у рамках якої

психологічної парадигми вважає за краще працювати сам психолог.

Професійна орієнтація як напрям в науці про працю виникла близько ста

років тому. Деякі автори зв'язують її народження з ім'ям засновника

психотехніки американського психолога Гуго Мюнстерберга, який на початку

XX століття уперше став розробляти і використовувати психологічні тести для

оцінки професійних здібностей людини. В цей же час з'явився новий розділ

психологічної науки - психологія професій. Але загальноприйнятою точкою

відліку історії профорієнтації є створення Френком Парсонсом першого

кабінету профорієнтації в 1903 р. в Страсбурзі (Франція) і бюро по вибору

професій в Бостоні (США) в 1908 р.

Принципово новим на початок XX століття (до часу виникнення перших

лабораторій профорієнтації) було те, що з проблемами вибору професії

зіткнулося значне число людей, які стали мігрувати в міста у пошуках роботи,

що було пов'язано з бурхливим зростанням промислового виробництва у ряді

країн. Впровадження нової, складнішої техніки і технологій привело до того,

що не усі виявилися здатними з ними працювати. З цією проблемою зіткнулися,

передусім, самі працедавці, перед якими реально виник ринок робочої сили,

тобто можливість вибирати найбільш гідних. Та і самим працівникам в умовах

різноманітності видів діяльності і конкуренції за робочі місця ставало все

складніше. Таким чином, до кінця XIX - початку XX ст. склалася необхідність в

розвитку спеціальних служб профорієнтацій, які обслуговували б безліч людей

і відповідали б потребам як претендентів на нові робочі місця, так і

підприємців, що пропонують ці місця і, що важливо, готових оплачувати по-

слуги профорієнтацій.

Але виникнення профорієнтації пов'язане не лише з соціально-

41

економічними передумовами. У людини виникає нова психологічна проблема -

проблема професійного самовизначення. Особливістю нового часу стала реаль-

но виникла перед людьми проблема свободи вибору. У психологічному сенсі ця

проблема не менш складна, ніж проблеми, пов'язані з обмеженням свободи лю-

дини. Оскільки перебувати в стані свободи вибору для багатьох людей вияви-

лося дискомфортно, то на цьому грунті стали навіть виникати неврози, яких не

було раніше.

Хоч на Україні та в Росії аж до 1917 року зберігалася жорстка традиція

спадкоємства "сімейної професії", що сильно обмежувало людей у виборі про-

фесій, ідеї оцінки придатності і прогнозування професійної успішності розви-

валися дуже активно. Причому, на відміну від зарубіжних психотехніків вітчи-

зняні автори вважали, що ідея підбору робіт гуманніша, ніж ідея відбору людей

за принципом профпридатності. Перша служба по підбору роботи в Росії

з'явилася в 1897 р., але державний статус подібні служби придбали тільки в ро-

ки Першої світової війни.

Найбурхливіше на Україні та в Росії професійна орієнтація розвивалася в

20-і роки. У травні 1924 р. з'явилася перша Лабораторія профконсультації,

організована за ініціативою А.Ф. Кларка при Ленінградському інституті по

вивченню мозку. У квітні 1927 р. по клопотанню Інституту мозку і завдяки

енергійній підтримці його директора В. М. Бехтерєва Наркомтруд відкрив при

Інституті мозку перше в СРСР Бюро профконсультації. За 1927-1928 рр. було

обстежено 2700 підлітків, а за наступні 10 років - 7 млн. 600 тис. осіб.

Після сумнозвісної постанови ЦК ВКП(б) 1936 року "Про педагогічні

збочення в системі наркомпросов" мережа профконсультаційних бюро була

ліквідована. а роботи по професійній орієнтації і профвідбору практично

згорнуті.

І тільки в 60-70-х роках професійна орієнтація в СРСР була реабілітована.

У 1988 році було визнано необхідним прискорити створення розгалуженої

державної служби професійної орієнтації молоді, важливими ланками якої

повинні виступити територіальні центри, загальноосвітні школи, базові

42

підприємства (об'єднання), сім'я, громадськість, ЗМІ, спеціальні служби і так

далі. В умовах підвищеної динаміки зміни змісту, умов і способів праці систе-

матична оперативна і довготривала професійна орієнтація стає найважливішою

характеристикою безперервної освіти. 80-і роки ознаменувалися появою

центрів профорієнтації молоді в більшості великих міст СРСР. Це були

спеціалізовані міжгалузеві науково-методичні центри, які управлялися і

фінансувалися Міністерством освіти і Міністерством праці. Центри

профорієнтації об'єднували висококваліфікованих психологів, що вирішували

практичні завдання. Це був один з найбільш серйозних у той час запитів

суспільства по відношенню до психологічної науки.

Розпад Радянського Союзу у 90-х років привели до того, що проблема

профорієнтації молоді стала ігноруватися. У зв'язку з переходом на ринкову

економіку держава відмовилася від планування і гарантій у сфері освіти і пра-

цевлаштування своїх громадян, з'явилося безробіття, була створена державна

служба зайнятості. Увага уряду зосередилася на сприянні працевлаштуванню.

Виникла гостра потреба в професійному перенавчанні, профорієнтації і психо-

логічній підтримці дорослих людей, які втратили роботу і не могли знайти собі

нове робоче місце по наявній спеціальності. Бюджетне фінансування центрів

профорієнтації було зведене до мінімуму. Безробітних стали тестувати для оці-

нки профпридатності при напрямі на перенавчання за рахунок служби зайнято-

сті, учити методам ефективного пошуку роботи і працевлаштування за допомо-

гою спеціальних тренінгових програм. Більшість найбільш кваліфікованих пси-

хологів з центрів профорієнтації стали обслуговувати безробітних із служби

зайнятості, підбирати персонал по замовленнях працедавців, йти на роботу в

інші організації, у тому числі в ту ж службу зайнятості, в комерційні фірми,

словом, заробляти гроші.

Таким чином, в сучасних умовах більшість психологов-

профконсультантів і психологічних служб реалізують так званий підхід частко-

вих послуг. Тобто профорієнтація є не систематичною підтримкою суб'єкта

праці, а мають місце одноразові консультації по запиту клієнта (підлітка, його

43

батьків, людини, що втратила роботу, і так далі)

Сучасна профорієнтація – це система підготовки людини до вільного,

самостійного вибору або зміни професії з урахуванням її схильностей,

інтересів, можливостей, наявних громадських потреб, перспектив розвитку, а

також з урахуванням необхідності повноцінного розподілу трудових ресурсів

на користь господарства країни, окремої галузі, економічного регіону.

У сучасному суспільстві професійна орієнтація є процесом динамічного

узгодження "людини з професією". Професійна орієнтація - складне і багатоп-

ланове явище, в якому поєднуються економічні процеси з соціальними, освітні

з психологічними.

Початкові принципи, обов'язки для будь-якого соціального інституту, що

бере участь в профорієнтації, передбачають облік трьох основних складових

вибору професії: "хочу", "можу" і "потрібно".

1-й принцип. Безумовне дотримання права на вільний вибір професії

відповідно до інтересів, що склалися, схильностей, спрямованості особистості.

Людина сама має право вирішувати, якій діяльності присвятити своє життя, яку

освіту вона хотіла би здобути, де хотіла би працювати, який спосіб життя вона

хотіла би вести Таким чином, одне з основних питань, на яке відповідає для се-

бе людина, що вибирає професію: "Чого я хочу"?

2-й принцип. Опора на потенційні і актуальні ресурси людини: її

здібності і таланти; стан здоров'я і особливості функціонування організму;

психофізіологічні особливості і особові якості; знання. уміння і навички, що

визначають професійну підготовку. Людина далеко не завжди може оцінити

свої можливості з достатньою повнотою і об'єктивністю, а буває, що і зовсім не

бере до уваги свої особливості. Тому друге питання, яке ставить

профорієнтатор перед особистістю, що самовизначається: "Що я можу"?

3-й принцип. Облік потреб суспільства і особливостей ринку праці. Яким

би сильним не було бажання і яких би унікальних здібностей не мала людина,

вона навряд чи професійно займатиметься діяльністю, на яку немає попиту.

Професія рибалки, швидше за все, не буде затребувана в пустелі (як це сталося

44

на узбережжі Аральського моря). З розвитком суспільства помирають одні

професії і народжуються нові. Так, професією XXI століття стає професія ме-

неджера. Таким чином, вибираючи професію, людина повинна чітко розуміти,

"кому це треба".

4-й принцип. Розумне узгодження інтересів і можливостей особистості і

суспільства при визначенні трудового шляху. Здоровий глузд і доцільність

повинні урівноважувати, робити життєздатнішою професійну мрію. Оскільки

вибір професійного шляху - процес творчий, самокритика оптанта і обмеження,

що диктуються консультантом, небажані на початкових етапах (професійного

інформування і виявлення професійних переваг) і потрібні на етапі ухвалення

рішення.

5-й принцип. Тривалість і многоетапність роботи профорієнтації.

Професійне самовизначення починається не з виникнення проблеми

професійного вибору і не закінчується у момент ухвалення рішення про вибір

професії, воно переходить на інший рівень (самовизначення у рамках

спеціальності, формування індивідуального стилю діяльності, професійного

світогляду). Відповідно потреба в підтримці профорієнтації може виникнути на

будь-якому етапі професійного становлення особистості.

6-й принцип. Забезпечення єдності цілей і дотримання послідовності,

спадкоємності і безперервності дій профорієнтації усіма учасниками діяльності

профорієнтації. Цей принцип є закономірним наслідком п'ятого принципу при

організації системної роботи профорієнтації.

7-й принцип. Діяльнісний характер професійної орієнтації. Діяльнісний

підхід у вітчизняній психології знайшов своє віддзеркалення і в профорієнтації:

розвиток особистості, формування трудових, а потім і професійних переваг

відбувається саме в діяльності. Практична діяльність є джерелом досвіду, знань

про власні можливості. професійного зростання, способом вступити в

професійні взаємини, стати членом професійного співтовариства.