Висновки

Народна іграшка належить до унікальних явищ традиційної народної культури українців. Вона є предметом народної гри, засобом виховання та розвитку дитини, об’єктом творчості, реліктом автентичної культури, художнім витвором, національним сувеніром. Народна іграшка є культурною спадщиною народу, подібно до рідної мови, казки та пісні. Застосування народної іграшки у виховній практиці дітей є потужним знаряддям формування в них почуттів любові до Батьківщини, поваги до свого народу, його традицій, сприяє пробуд­женню фантазії та спонукає до творчості.

В українській народній іграшці знайшли відображення явища історичного буття, етичні й естетичні уявлення. Вона засвідчує своєрідні мистецькі риси, виявляє художню обдарованість народу, його прагнення до краси, творчу фантазію, мудрість етнопедагогіки. У тому полягає її культурно-історичне та виховне значення. Однак до нині українська народна іграшка залишається маловивченою, її традиції не мають належного використання у художній та освітньо-виховній практиці. Це значною мірою обумовлює актуальність даної проблеми, яка передбачає отримати істотні знання про мистецьку спадщину та шлях розвитку українського забавкарства. Результати дослідження народної іграшки повинні заповнювати існуючу прогалину в теоретичних та практичних сферах педагогічної діяльності, допомагати зберігати її традиції у соціально-культурних умовах сучасності.

Українська іграшка є більш духовною, ніж зразки, що нав’язуються сьо­годні сучасними виробниками дитячих забав, і які є втіленням певних еталонів західної моралі, ринкових, прагматичних відносин. За народною іграшкою сто­їть величезний досвід взаємодії наших предків з природним середовищем, ба­гатство культури, практика високоморальних та гуманних стосунків між лю­дьми. У сучасних іграшок, що в більшості своїй є копіями західних розробок, немає такого високого духовно-культурного статусу. Вони є плодом комерцій­ного підходу до забав дітей, в більшості своєї розвивають у них тільки інтелек­туальну сфери, спонукають до отримання прагматичних навичок майбутньої професійної діяльності, формують індивідуалістичний підхід в сфері спілку­вання та взаємодії з іншими людьми. Однак розвиток цих здібностей без фор­мування привабливого та багатого внутрішнього світу обумовлює однобічний розвиток ди­тини, виховання в ній тільки "приземлених", практичних рис і властивостей.

На жаль, проведене дослідження ігрової діяльності старших дошкільників виявило разючу необізнаність дітей з елементами української культури. Діти мало освічені і практично не знають нічого про народні іграшки: їх сутність, історію, призначення, правила користування. Знання про народну іграшку, можна вважати, знаходяться на рівні нижче середнього. Історію виникнення української народної іграшки діти не знають взагалі, але як треба гратися, які іграшки бувають (українські музичні інструменти, дерев’яні яворівські іграшки, глиняні опішнянські) діти знають посередньо.

Разом з тим, спостереження показали, що народна іграшка не відкидається дітьми у їх ігровій діяльності, вона продовжує бути затребуваною в дитячому середовищі. Частота її використовування, прихильність до неї залежить від педагогічної активності вихователів, батьків, які наполегливо повинні проводити в свідомість дитини пріоритет національного, народного елементу культури. Це вимагає проведення більш продуктивної роботи у повсякденному житті дітей удома та дитячому садку.

Реалії сучасного процесу виховання та навчання дітей у дошкільних нав­чальних закладах вимагають активізації процесів національного виховання, збіль­шення обсягу виховних заходів із залученням зразків культурної спад­щини українського народу. Проведене обстеження показало, що в старшому дошкільному віці дитина практично залишається не обізнаною з духовно-теоретичними осно­вами української народної іграшки, а використання її в грі пов'язується з звичайним праг­ненням будь-якої дитини до гри, використовуючи всі наявні засоби, виключа­ючи при цьому пріоритет народного, національного.