Описова (розуміюча) психологія

У період відкритої кризи про новий підхід до вивчення духовного світу людини заявив німецький філософ Вільгельм Дільтей (1833-1911), засновник “філософії життя”. Він виступив із критикою академічних філософських шкіл і з домаганнями на новий світогляд, заснований на самому житті, цієї єдиної реальності, що осягається за допомогою творчих інстинктів і геніальної інтуїції. Свої психологічні погляди учений виклав у роботі “Описова психологія” (1894). Протиставлення розуміння і пояснення - центральний методологічний принцип описової психології. Розуміння як метод розуміючої психології принципово відмінно від інтроспекції. Інтроспекція обмежує свідомість, закриваючи вихід у сферу об'єктивного. Розуміння не тотожне і раціональному пізнанню в поняттях. Зрозуміти - значить оцінити суб'єктивні переживання як осмислені, включити суб'єктивні переживання в більш широкі значеннєві зв'язки, що визначають їх. Ці зв'язки знаходяться поза суб'єктом, у духовній культурі, втіленій в мистецтві, релігії, моралі, праві. Спроба Дільтея піти в психології по лінії співвіднесення структури окремої особистості з духовними цінностями суспільства не створювала адекватних методичних і методологічних засобів для вивчення психіки людини. Його думки про те, що всякий період життя має самостійну цінність, співзвучні сучасним уявленням про якісну своєрідність і неминучу цінність окремих періодів дитинства, унікальних можливостей, створюваних ними для формування відповідних психічних процесів і якостей. За оцінкою С.Л.Рубінштейна, на противагу глибинній психології Фрейда, психологія Дільтея може бути охарактеризована як вершинна психологія. Ідеї В.Дільтея одержали розвиток у духовно-науковій психології Е.Шпрангера (1882-1963). Її задачею є дослідження відносин індивідуальної духовної структури суб'єкта до структури об'єктивного духу.

Описова (розуміюча) психологія відкрито протиставляє себе природничим наукам і носить умоглядний характер. Її висновок про неможливість природно-наукового пояснення в психології звучить поверненням до старої ідеалістичної психології як науки про душу.

Таким чином, період відкритої кризи привів до досить широкого розвитку варіантів інтерпретації сутності і задач психологічного пізнання. Багато напрямків психології згодом змінили свої вихідні підстави, трансформувавшись в наукові теорії з префіксом нео-: неофрейдизм, необіхевіоризм і т.д. У той же час, наприклад гештальтпсихологія, ще один з важливих напрямків психологічної думки першої третини XX сторіччя, що сформувалася в рамках вивчення проблем мислення, згодом трансформувалася в теорію особистості, зберігши і розширивши вихідні постулати.

Питання для самоперевірки

1. Періодизація кризи психології.

2. Структуралізм Е. Тітченера.

3. Вюрцбургська школа.

4. Функціоналізм Ч. Дарвіна.

5. Вплив поглядів Дарвіна на розвиток психології.

6. Ф. Гальтон: індивідуальні відмінності.

7. Вільям Джеймс: новий погляд на свідомість.

8. Теорія рекапітуляції С. Холла.

9. Альфред Біне: діагностика інтелекту.

10. Джеймс Кеттел: тести розумових здібностей.

11. Індустріальна психологія Х. Мюнстерберга.

12. Судова та клінічна психологія Х. Мюнстерберга.

13. Виникнення біхевіоризму.

14. Коннекціонізм Е. Торндайка.

15. Дослідження І.П. Павлова.

16. Дослідження В. Бехтерєва.

17. Методи і предмет дослідження Дж. Уотсона.

18. Дослідження емоцій і мислення Дж. Уотсоном.

19. Теорія оперантної поведінки Скіннера.

20. Схема підкріплення Скіннера.

21. Наукові погляди Альберта Бандури.

22. Загальна характеристика розвитку гештальтпсихології.

23. Дослідження М.Вертгеймера.

24. Принципи організації сприймання в гештальттерапії.

25. Психологічні погляди В. Керела.

26. Психологічні погляди Курта Кофки.

27. Психологічна «теорія поля» Курта Левіна.

28. Дослідження мотивації людської поведінки Курта Левіна.

29. Періоди становлення класичного психоаналізу.

30. Фактори, що лягли в основу формування психоаналізу,основні поняття психоаналізу.

31. Психоаналіз як метод лікування.

32. Психоаналіз як теорія особистості.

33. Рівні тривоги та стадії розвитку особистості за Фрейдом.

34. Індивідуальна психологія Адлера.

35. Почуття неповноцінності та стиль життя за Адлером.

36. Аналітична психологія Карла Юнга.

37. Особистісне і колективне несвідоме в теорії Юнга.

38. Поняття архетипу в теорії Юнга .

39. Еміль Дюркгейм – засновник французької соціологічної школи.

40. Типи мислення за Леві-Брюлем.

41. Описова психологія Дільтея.