- •Передмова
- •Тема1. Історія психології: теоретичні і методологічні засади
- •1.1. Характеристика предметної сфери історії психології
- •1.2. Принципи історико-психологічного дослідження
- •1.3. Методи історико-психологічного дослідження Література
- •1.1. Характеристика предметної області історії психології
- •1.2. Принципи історико-психологічного дослідження
- •1.3. Методи історико-психологічного дослідження
- •2.1. Причини зародження раціональних наукових ідей про психіку в період античності
- •2.2. Основні етапи розвитку античної психологічної думки Література
- •2.1. Причини зародження раціональних наукових ідей про психіку в період античності
- •Тема 2. Психологічні погляди в античну епоху
- •2.2. Основні етапи розвитку античної психологічної думки
- •Тема3. Розвиток психологічної думки періоду середньовіччя
- •3.1. Хронологічні рамки й особливості культури Середньовіччя
- •3.2. Особливості християнської антропології Література
- •3.1. Хронологічні рамки й особливості культури Середньовіччя
- •3.2. Особливості християнської антропології
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 4. Арабомовна середньовічна психологічна думка
- •Література
- •4.1. Культура арабомовних народів у період Середньовіччя
- •4.2. Антропологічна думка в провідних ідейних течіях арабомовної культури Середньовіччя
- •4.3. Загальні ідейно-теоретичні основи арабомовної перипатетики
- •4.4. Антропологічне і психологічне вчення Ібн Сіни (Авіценна)
- •4.5. Психологічні погляди Ібн Рушда
- •4.6. Психологічні погляди Альгазена
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 5. Психологічна думка періоду відродження (кінець XV - початок XVII ст.Ст.) План.
- •Література
- •5.1. Історичні та соціально-культурні передумови появи нових поглядів на людину в період Відродження
- •5.2. Основні напрямки розвитку антропологічних і психологічних ідей у культурі Відродження
- •5.3. Розвиток сенсуалістичних ідей у рамках натурфілософської думки періоду Відродження. Натурфілософські ідеї Бернардино Телезіо і Джіроламо Фракасторо
- •5.4. Ідеї Ренесансу в руслі схоластики. Психологічні погляди п’єтро Помпонацці
- •5.5. Концепція людини Леонардо да Вінчі
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 6. Філолофсько-психологічна думка нового часу (період наукової революції XVII ст.) План
- •Література
- •6.1. Загальна характеристика культурних тенденцій періоду
- •6.2. Декарт - засновник сучасної філософії і психофізіології
- •6.3. Томас Гоббс – засновник сенсуалізму
- •6.4. Філолофсько-психологічне вчення Бенедикта Спінози
- •6.5. Емпірична психологія і сенсуалізм Джона Локка
- •6.6. Г.В. Лейбніц як творець ідеалістичної традиції в німецькій філософії і психології
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 7. Психологічна думка XVIII століття ( епоха просвітництва) План
- •Література
- •7.1. Соціально-економічні і ідеологічні передумови розвитку європейської психологічної думки XVIII століття
- •7.2. Розвиток філолофсько-психологічної думки Англії
- •7.3. Розвиток французької філолофсько-психологічної думки
- •7.4. Філолофсько-психологічна концепція і. Канта
- •7.5. Психологічна думка Росії XVIII ст.
- •Питання для самоперевірки
- •Тема8. Розвиток психології в романтичний період (перша половина XIX ст.) План
- •8.1. Загальна характеристика розвитку наукового пізнання на початку XIX ст
- •8.2. Розвиток філолофсько-психологічних поглядів
- •8.3. Досягнення в сфері фізіології, які здійснили вплив на розвиток психологічного знання Література
- •8.1. Загальна характеристика розвитку наукового пізнання на початку XIX ст.
- •8.2. Розвиток філолофсько-психологічних поглядів
- •8.3. Досягнення в сфері фізіології, які здійснили вплив на розвиток психологічного знання
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 9. Передумови формування й оформлення психології як самостійної науки (друга половина XIX ст.) План
- •9.1. Загальна характеристика стану суспільного розвитку і стану наукового знання в середині і другій половині XIX століття
- •9.2. Розвиток філософських ідей і суспільно-історичної думки і їх значення для розвитку психологічного знання
- •9.3. Передумови формування наукової психології в різних областях природничонаукового знання Література
- •9.1. Загальна характеристика стану суспільного розвитку і стану наукового знання в середині і другій половині XIX століття
- •9.2. Розвиток філософських ідей і суспільно-історичної думки і їх значення для розвитку психологічного знання
- •9.3. Формування і розвиток експериментальних розділів і прикладних сфер психології
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 10. Програма розвитку психології як наукової дисципліни План
- •Література
- •10.1. Програма "фізіологічної психології" в.Вундта як науки про безпосередній досвід
- •10.2. Програма психології та дослідження пам’яті Германа Еббінгауза
- •10.3. Програма психології і.М.Сєченова як вчення про здійснення психічної діяльності на рефлекторній основі
- •10.4. Програма психології к.Д.Кавеліна як науки про зовнішні (культурні) прояви людського духу
- •10.5. Програма психології ф.Брентано як вчення про інтенціональні акти свідомості
- •10.6. Програма психології як науки про еволюційні зв'язки між свідомістю і зовнішнім середовищем г. Спенсера
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 11. Період "відкритої кризи" у психології. Основні напрямки розвитку психології на початку хх ст. План
- •11.1. Загальна характеристика ситуації в суспільстві, науці і психології на початку XX сторіччя
- •11.2. Періодизація кризи в психології
- •11.3. Основні наукові школи в психології періоду кризи Література
- •11.1. Загальна характеристика ситуації в суспільстві, науці і психології на початку XX сторіччя
- •11.2. Періодизація кризи в психології
- •11.3. Основні наукові школи психології періоду кризи Структуралізм
- •Освальд Кюльпе і вюрцбургська школа психології
- •Функціоналізм
- •Френсіс Гальтон: спадковість генія та індивідуальні відмінності.
- •Хьюго Мюнстерберг: індустріальна, судова, клінічна психологія.
- •Біхевіоризм
- •Гештальтпсихолгія
- •Класичний психоаналіз
- •Французька соціологічна школа
- •Описова (розуміюча) психологія
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 12. Гуманістична психологія План
- •Література
- •12.1. Особистість і мотивація в теорії Гордона Олпорта
- •12.3. Теорія особистості Абрахама Маслоу
- •12.2. Теорія особистості Еріка Еріксона
- •12.4. Особистісно-орієнтована терапія Карла Роджерса
- •Тема 13. Російська психологія на початку хх століття
- •13.1. Загальна характеристика російської психології передреволюційного періоду
- •13.2. Проблема методу в російській психології
- •13.3. Основні наукові течії в російській психології
- •Експериментальна психологія
- •Емпірична психологія
- •Російська богословська психологія
- •13.4. Підсумки розвитку психологічної думки в дореволюційний період (до 1917 року)
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 14. Радянська психологія План
- •14.1. Розвиток радянської психології в передвоєнний період (наприкінці 30-х рр.)
- •14.2 Розвиток радянської психології в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.
- •14.3. Розвиток радянської психології в післявоєнні роки (50-90-і рр. XX століття) Література
- •14.1. Розвиток радянської психології в передвоєнний період (наприкінці 30-х рр.)
- •1. Психіка як функція, властивість високоорганізованої матерії – людського мозку.
- •2. Еволюційно-стадійний характер розвитку психіки.
- •3. Визнання людини як активного діяча в навколишньому середовищі (принцип діяльності у психології).
- •4. Визнання культурно-історичної обумовленості процесу розвитку психіки.
- •14.2 Розвиток радянської психології в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.
- •14.3. Розвиток радянської психології в післявоєнні роки
- •14.3.1. Розвиток психологічної науки в період із другої половини 40-х до кінця 60-х рр.
- •14.3.2. Розвиток психологічної науки в період із другої половини 60-х до кінця 80-х рр.
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 15. Українська психологічна думка План
- •15.1. Культурно-історичні передумови розвитку психології на Україні
- •15.2. Психологія на Україні в хх столітті Література
- •Культурно-історичні передумови розвитку психології на Україні
- •15.2. Психологія на Україні в хх столітті
- •Питання для самоперевірки
- •Орієнтовний перелік питань з курсу «Історія психології»
Тема3. Розвиток психологічної думки періоду середньовіччя
План.
3.1. Хронологічні рамки й особливості культури Середньовіччя
3.2. Особливості християнської антропології Література
Абеляр П. История моих бедствий. М., 1959.
Августин А. Исповедь… // Богословские труды. М., 1978. Т. 19.
Августин А. О бессмертии души // Творения Блаженного Августина.
Киев, 1880. Т. 2.
Ждан А.Н. История психологии: от античности к современности. М.,1997.
Ждан А.Н. история психологии. От античности до наших дней: Учебник
для вузов. М.2004.
Ждан А..Н. История психологии: Учебник,М.1990.
Жуков С. Історія психології: Навч. Посіб, К.:2005.
Корольчук М.С. Криворучко П.П.Історія психології. Нав. посіб. К.: 2004.
РоменецьВ.А.Історія психології. Стародавній світ, Середні віки,
Відродження. Навч.пос. К. «Либідь» 2005.
Ярошевский М.Г. История психологии. М., 1997.
3.1. Хронологічні рамки й особливості культури Середньовіччя
Історія Середньовіччя охоплює тривалий період - від IV до початку XVII ст. Цей період збігається з епохою виникнення, розквіту й занепаду феодального ладу.
Епоха Середньовіччя характеризується занепадом культури й освіти, що наступив після катастрофи античного світу: зникали міста і великі осередки культури; була втрачена значна частина досягнутих у грецькій цивілізації знань, що утратили своє ціннісне значення; різко знизився освітній ценз населення. У IV в. був знищений науковий центр в Олександрії. На початку VI ст. імператор Юстініан закрив Афінську школу античної філософії, що проіснувала біля тисячі років.
Новим фактором культурного розвитку стають світові релігії - буддизм, іслам, християнство, що зародилися ще в давньому світі, але в цей час набули світового масштабу. Зростає їхній вплив на всі сторони культури і духовного життя суспільства. Світогляд середньовіччя стає теологічним. Його основа - церковна догма. Авторитет Церкви був незаперечним.
Невірно оцінювати епоху середньовіччя як “перерву в ході історії”, як період культурного застою. Незважаючи на занепад природничих наук у цілому, елементи природно-наукової, емпіричної думки зберігаються і поповнюються; розвиваються гуманітарні області знання; створюються унікальні твори мистецтва. Епоха середньовіччя представлена цілою плеядою видатних мислителів, діячів культури: П.Абеляр, Р.Бекон, Авіценна, Аверроес, Дж.Бруно, Н.Коперник, Петрарка, В.Шекспір, Леонардо да Вінчі, А.Рубльов, М.Грек, Ніл Сорський і багато інших.
Християнство приносить у суспільну свідомість і європейську культуру систему загальнолюдських цінностей, що стають основою нової духовності і моралі.
3.2. Особливості християнської антропології
У середньовічній Європі пануючою релігією було християнство, у рамках якого складається специфічна картина людини і її душі. Основним джерелом християнської антропології є Новий Завіт, що є законом життя християн. Час його виникнення - I ст. Новий Завіт - це воля Бога, передана людям. Будучи словом Божим, Біблія є не об'єктом знання, а джерелом віри. Її не можна пізнати раціональним розумом. Через віровчення людина одержує новий фактор регуляції своєї поведінки, ірраціональної за своєю природою.
У Біблії і працях Батьків церкви ставляться і розглядаються фактично усі фундаментальні проблеми буття людини.
1. По-новому розуміється і трактується сутність Божественного. Бог - єдиний і унікальний. Відкидається політеізм і затверджується монотеїстичний підхід.
Бог розглядається як нескінченний, трансцендентний. Він протистоїть усьому, закритий для почуттєвого сприйняття.
На відміну від греків, у яких Бог виступав як закон, Логос, доля, провидіння, Біблійний Бог має особистість, не безпристрасний, навпаки, він - уособлення вищої любові до людей. Він править і світом, і кожною людиною, його справами, визначає його майбутнє.
Затверджується ідея створення. Бог розглядається як творець усього, який створює все “із нічого”, вільно, актом своєї чистої волі. Він дарує життя. Тому Бог - це єдине буття, сутність, у той час як усе, створене ним, включаючи людину, не має самостійного буття, а лише володіє їм, одержуючи його від Бога. Тим самим затверджується теоцентризм як основа світогляду середньовіччя. Грецька думка: людина - міра усього - переглядається; затверджується новий принцип: Бог - усе, а людина - його творіння.
2. На відміну від античної традиції визначається місце людини у світобудові. Греки розглядали людину і космос у єдності; космос виступав у них як живий, подібний до людини. Вище космосу людина не піднімалася.
У Біблії місце людини кардинально міняється. Вона вже - не частина космосу, а істота привілейована, створена Богом “по образу і подобі своїй”; пан усього, що створено до неї. І людина повинна прагнути Богоподібності. У той же час підкреслюється протилежність Творця і природи людини; кульмінацією цієї протилежності є гріхопадіння.
3. Інакше, порівняно з античною традицією, описується шлях духовного удосконалення людини. Греки бачили тільки один шлях досягнення Богоподібності, вдосконалення людини - через розвиток інтелекту, пізнання. Біблія ж у цьому питанні наголошує на волі. Стати святим, відповідно до Біблії, - значить виконувати волю Бога, коритися його заповідям, хотіти того ж, що хоче Бог, прийняти Божу волю як свою. На зміну античному інтелектуалізму приходить волюнтаризм. Витісняючи інтелект, воля перетворюється в центральне особистісне утворення, системотворючу характеристику душі.
4. Біблія відкидає фаталізм, властивий більшості течій античної філолофсько-психологічної думки.
5. Ідеалом грецької філософії було пізнання, наука, розум. Біблія дає інше трактування цієї проблеми. Науці вона протиставляє віру, визначаючи її як єдину цінність для віруючої людини. Віра в істинність положень Священного Писання займає місце логічних доказів, обґрунтування, дослідження.
Антагонізм віри і знання найбільш яскраво був виражений карфагенським проповідником II-III ст. К.Тертулліаном: “Вірую, в те що це абсурдно”. Він доводив, що сила істинної віри зворотно пропорційна доводам людського розуму.
6. З цього випливає нова орієнтація пізнання, відповідно до якої предметом вивчення повинен бути не зовнішній природний світ, а Бог і душа людини. Визнається пріоритет самоспостереження над пізнанням зовнішнього світу. Тим самим вводиться дихотомія внутрішнього і зовнішнього. Вважалося, що знання відкрите тільки чистій душі, тобто пізнавальна здатність містить у собі моральну складову.
7. У цих умовах природно-наукове пізнання припиняється. Емпірічне пізнання заміщається релігійною догматикою. Особливу роль здобуває тлумачення Біблійних текстів як методу пізнання душі. По суті, відбувається підміна наукового знання реальності вербальними конструкціями.
8. По-новому оцінюється морфологічна будова людини. В античності існувала двоскладна людина (душа і тіло). Християнство ввело третю, вищу підструктуру, і людина стала триєдиною: тіло - душа - дух.
9. Душа розумілася як форма, сутність, яка веде подвійне життя - у Бога й у тілі. Перший спосіб буття є істинним. Проголошується безсмертя душі.
10. Роль почуттєвої сфери применшується; підкреслюється помилковість почуттів і пагубний вплив емоцій і пристрастей на розвиток людини.
Після Біблійного послання усі філолофсько-психологічні вчення розділяються на 3 групи:
1) шукаючі розходження двох сфер: розуму і віри;
2) філософи “поза вірою і проти віри”;
3) філософи “у вірі”.
Філософствування “у вірі” було найбільш розвинутим вченням в період середньовіччя, що втілилося в схоластику. Схоластика зароджується в VIII ст. і є філософією, спрямованою на обґрунтування догматів богослов’я. Її ціль полягає в тому, щоб надати Священному Писанню вид раціонального вчення. Загальним для всіх течій схоластики був зв’язок з богослов’ям і залежність від нього, а також використання таких методів пізнання як коментування й інтерпретації текстів.
У схоластиці виділяються дві основні течії: реалізм і номіналізм. Вододіл між ними – це рішення гносеологічного питання про відношення загального до індивідуального. Реалісти відстоювали положення про об'єктивне існуванні загальних понять у божественному розумі. Вони доводили первинність буття Бога і виражали теологічну точку зору в схоластиці. Номіналісти (від “номен” - ім'я) вважали, що загальні поняття не мають самостійного існування і є словами, звуками, іменами.
Найбільш відомий схоласт, найбільш радикальний представник реалізму – Фома (Томас) Аквінський (1225-1274), вчення якого була канонізоване (1879) як істинно католицька філософія (і психологія) і одержало назву “томізм”, а сам Ф.Аквінський був прилічений до лику святих (1323). Він доводив безсмертя душі, говорив про залежність людини від Божої милості, про особисту відповідальність перед Усевишнім. Душа розглядалася ним як посередник між матеріальним світом і Творцем. Свідомість і самосвідомість абсолютизуються, і психіка людини протиставляється всім іншим формам життєдіяльності, визначається як самостійна сутність, що перебуває в надтілесному світі. Описуючи духовне життя, Фома Аквінський розташовував різні форми душі у вигляді своєрідних щаблів - від нижчих до вищого. Кожному явищу в цій ієрархії приділялося своє, строго визначене і відмежоване від інших явищ місце. В ієрархічній послідовності розміщалися душі (рослинна, тваринна, людська); усередині кожної з них - здатності і далі - їхні продукти (відчуття, представлення, поняття).
У роботах Ф.Аквінського одержало подальший розвиток вчення про інтроспекцію, що зародилася у Плотина і Августина і яке стало основою теологічної психології. Робота душі описується в такий спосіб: спочатку відбувається акт пізнання, результатом чого є виникнення образу об’єкта (відчуття чи поняття); потім душа усвідомлює зроблений акт; на останньому етапі душа повертається до себе, пізнаючи вже не образ і не акт, а саму себе як унікальну сутність. Тобто мова йде про замкнуту у собі свідомість, що існує поза зв'язком із зовнішнім світом і тілесним організмом. У зв'язку з цим нове трактування одержує психічний образ.
Найбільш сильні позиції в номіналізмі були в Англії і Франції, де криза феодалізму проявилася особливо гостро і раніш, ніж в інших країнах. Найбільш послідовним проповідником номіналізму був професор Оксфордського університету Вільям Оккам (1300-1350). Відкидаючи томізм, він відстоював вчення про подвійну істину; стверджував, що філософія, що спирається на логічні міркування, і релігія, що черпає свої істини у Священному Писанні, мають різні предмети дослідження. Предмет філософії - пізнання природи, а релігії - моральна сфера людського життя. В.Оккам заперечує теорію образів, дискредитовану Ф.Аквінським, і заміняє її ідеєю про знаковий характер розумових і почуттєвих образів. Слово - знак мови. Відчуття - знак предмета (як дим - знак вогню, посмішка - знак веселощі). Діяльність волі Оккам ставив вище розуму. Відстоюючи ідею єдності душі, він заперечував наявність у ній безліч душевних здібностей (сил), але вказував на різні акти, функції душі. Вчення В.Оккама, що носило антисхоластичний характер, одержало назву “бритва Оккама”. Це вчення стало основою закону економії в психології. Оккам доводить, що існування душі не може бути доведено ні дослідним шляхом, ні на основі розуму; у душу можна тільки вірити. З цього робиться висновок, що “душу” як пояснювальне поняття треба вивести за межі філософського і наукового дослідження і помістити в область релігійних істин.
Авторитетним представником номіналізму був також шотландський учений Дунс Скотт (1270-1308). Він виступав за розмежування розуму і віри, філософії і теології. На перше місце він висував вольове начало яке лежить в основі створення світу. Відстоював свободу волі людини, розглядаючи її як сутнісну характеристику душі. Розвивав ідею про те, що індивідуальне вище загального.
До числа помірних номіналістів відноситься П’єр Абеляр (1079- 1142), автор роботи “Історія моїх нещасть”, сповіді, що представляє собою глибокий аналіз психології життєвого шляху людини. Абеляр доводив перевагу знань перед сліпою вірою, порівнюючи людину, що читає Божественні тексти і не розуміючого їх, з ослом, що грає на лірі. Висловлював сумнів в істинності багатьох інтерпретацій Священного Писання. Розум відокремлюється ним від віри і стає її умовою (“розумію, щоб вірити”). Абеляр доводить, що мораль не знаходиться цілком у руках Бога; людина сама вершить свою долю і відповідає за свої діяння. Підкреслюється, що вчинок людини сам по собі - не злий і не добрий. Його характер визначається наміром людини.
Англійський учений Роджер Бекон (1214-1292) першим ужив поняття “дослідна наука”. Пріоритетне місце відводив природничим наукам, що використовують експеримент і математику. У своїх філософських побудовах Бекон спирався на Арістотеля, відновлюючи зміст його вчення. Говорив про душу як про єдність форми і матерії. Високо цінував Ібн Сіну. Висунув ідею про «перспективу», узявши це поняття з оптики. Відчуття (насамперед зорове) розглядається їм як основа пізнання, тому що за допомогою зору людина встановлює розходження між предметами, а це складає суть усіх знань про світ.
Таким чином, у період Середньовіччя продовжувався розвиток психологічної думки, активно йшов процес переосмислення і творчого розвитку ідей попередників, формувалися паростки нового психологічного знання.
