• Четверта стадія: «Яке дерево, такі й віти, які батьки, такі й діти »

У молодої сім’ї народжується перша дитина. Дітонародження покликане підтримувати біологічну неперервність суспільства, задовольняти потреби сім’ї у продовженні свого роду, емоційні потреби подружжя у батьківстві та материнстві. Це кризовий період у житті родини, бо одночасно відбувається зміна статусів всіх без виключення членів сімейної системи, а також черговий перерозподіл сімейних ролей між тими, хто фактично піклується про новонароджену дитину. Історично в нашій країні склалося так, що велику роль у вихованні дітей відіграє старше покоління, які або проживають в одній квартирі з молодими батьками, або вважають за потрібне постійно допомагати (а ще краще – контролювати!) їх. Саме тому бабуся може оточити внука такою увагою, що стає незрозумілим, хто наразі є справжньою мамою дитини. Часто ці ролі надто переплутані, і дитина мимоволі втягується у складну сімейну динаміку. З іншого боку, з появою третьої особи сімейна система стає більш стійкою, а відносини між її членами більш врівноваженими. Завдання батьків полягає в тому, щоб виховати у своєї дитини довіру до життя, до людей і світу, підтримувати дитину своєю любов’ю та повагою, закласти надійний фундамент майбутнього дорослого життя.

• П’ята стадія: «Один син — не син, два сини — півсина, три сини — ото тільки син!»

У сім’ї народжуються наступні діти — в українській сім’ї завжди було прихильне ставлення до багатодітності. Цей період не вважається кризовим і зазвичай проходить досить спокійно. Старші діти, як правило, наділяються більшою відповідальністю, більшими правами та обов’язками. Інколи старші діти стають для наступних дітей нянькою, і перекладають на себе відповідальність за менших дітей, підсвідомо піклуючись за честь і репутацію сім’ї. Від молодших дітей батьки очікують значно менших результатів, але середні та менші діти виростають більш гнучкими та дипломатичними, оскільки змушені навчитися спілкуватися та домовлятися зі своїми братами та сестрами в різних життєвих ситуаціях. Бувають прояви дитячих ревнощів, виникають коаліції матері з дітьми проти батька, або матері з однією дитиною проти батька з іншою дитиною, і саме в цих ситуаціях батьки часто проектують свій особистий дитячий досвід на взаємовідносини в сім’ї.

• Шоста стадія: «Умієш дітей родити – умій же їх вчити»

   На цьому етапі життєвого циклу діти, що підростають, включаються у різні непрості соціальні відносини з однолітками та вчителями в школі, представниками протилежної статі, іншими дорослими людьми поза межами сім’ї. Діти навчаються сприймати зовнішній світ через свої органи чуття (зір, слух, нюх, смак, дотик), розвивають конструктивне мислення, формують своє особисте відношення до природи, до людей, до Бога. Якщо дитина з раннього віку вміє дослухатися свого внутрішнього голосу і довіряти йому, то вона виростає підготовленою до випробувань дорослого життя. При цьому норми та правила зовнішнього світу, яких необхідно дотримуватись в соціумі, не завжди співпадають з внутрішніми сімейними установками. Але дітям набагато легше дається навчання, спілкування та навички самостійності, якщо вони відчувають від оточуючих повагу до своїх сімейних цінностей. В такому випадку школа, релігія, соціум не протиставляють себе сім’ї, а доповнюють та збагачують світогляд дитини.