33 Значення порядку народження, статі та різниці у віці між дітьми у сім’ї.

Моделі поведінки людей багато в чому визначаються тим, були Чи вони старшими, середніми, молодшими або єдиними дітьми в сім'ї. Люди, що займають однакове положення в батьківській родині по порядку народження, мають вельми близькі патерни поведінки у власній родині. Існує обмежене число можливих рольових позицій в сім'ї залежно від кількості дітей, їх статі і проміжку між їх народженням. І хоча в даний час моделі поведінки, пов'язані з порядком народження, зазнають змін внаслідок соціальних змін, контролю над народжуваністю, жіночих рухів, великого числа сімей, повторно вступають у шлюб, можна говорити про деякі стійких відмінностях між рольовими позиціями дітей. Опишемо коротко ці характеристики та їх вплив на моделі подружніх взаємин. Найстаршій дитині в сім'ї зазвичай більше інших дітей властиві відповідальність, сумлінність, прагнення до досягнень, честолюбство. Він часто бере на себе частину батьківських функцій, піклуючись про молодших дітей у сім'ї. Він може відчувати себе відповідальним за сімейний добробут, продовження сімейних традицій, часто стає лідером. Народження наступної дитини призводить до позбавлення його виключного права на любов і турботу матері і часто супроводжується ревнощами до суперника . Для молодшого дитини більше властиві безтурботність, оптимізм, готовність приймати чуже заступництво. Для членів своєї сім'ї він може так і залишитися назавжди малі-i шом. До його досягнень батьки, як правило, відносяться менш вимогливо. Якщо старші діти в сім'ї не вмирають або серйозно не захворюють, він менше присвячує себе продовженню справи сім'ї. Середня дитина може показувати характеристики як молодшого, так і старшого або їх комбінації. Часто, однак, середня дитина, якщо тільки він не єдина дівчинка чи єдиний хлопчик в сім'ї, змушений боротися за те, щоб бути поміченим і отримати свою роль у сім'ї. Єдина дитина виявляється одночасно найстаршим і наймолодшою ??дитиною в сім'ї. У результаті ці діти мають багато властивостей старшого дитини, але можуть зберегти в собі дитячі якості до зрілого віку. Більш, ніж якась інша дитина, єдина дитина успадковує характеристики свого батька тієї ж статі. Оскільки батьки схильні покладати великі надії на свою єдину дитину, як і на старшого, він зазвичай відрізняється в школі і в наступних областях докладання зусиль. Будучи винятковим фокусом уваги, єдині діти часто мають дуже тісний прихильність до батьків протягом усього життя. Маючи менше можливостей для гри з іншими дітьми, він може походити вже в дитинстві на маленького дорослого. Крім того, він досить комфортно відчуватиме себе на самоті. Дитина з особливими властивостями може змінити типово очікувані характеристики. Друга дитина може стати функціонуючим як перший, якщо має особливі таланти або якщо старший хворий. З іншого боку, порядкова позиція дитини може бути посилена, якщо його батько тієї ж статі має таку ж порядкову позицію.

Велике значення мають установки батьків щодо статі дитини. У більшості культур сім'ї зазвичай надають перевагу синам. Старша сестра в сім'ї може приймати участь у вихованні молодших дітей і брати на себе частину батьківських функцій, в той час як наступний за нею брат буде отримувати славу .

34 Особливості співпадіння життєвих подій та їх вплив на ситуацію у сім’ї

1.На протязі всього життєвого циклу сім’я постійно стикається з важкими ситуаціями, які або об’єктивно порушують життєдіяльність людини або її сім’ї, або суб’єктивно сприймаються нею як складні і тому не можуть бути подолані самостійно. В одних ситуаціях такі ситуації бувають наслідком несприятливого впливу соціальних процесів. В інших – результатом дії горизонтальних і вертикальних стресорів.

До першої групи можна віднести наступні фактори:

1) глобальні: війни, тероризм, екологічні катастрофи, природні лиха, техногенні катастрофи;

2) макросоціальні: національні і етнічні протиріччя, економічні кризи, культурне протистояння, міграція;

3) мікросоціальні: конфліктні стосунки з сусідами, навчальними і виробничими закладами, армією, правовими інститутами.

До другої групи відносяться такі:

1) труднощі, які виникають при переході від однієї стадії життєвого циклу до іншої (реєстрацію шлюбу і пристосування до сімейного життя; поява дитини і її виховання);

2) труднощі, які пов’язані з необхідністю паралельного вирішення одразу декількох проблем на певній стадії життєвого циклу (одночасне введення домашнього господарства, виховання дитини, освоєння професії);

3) труднощі, пов’язані з несприятливими варіантами життєвого циклу (відсутність в сім’ї одного з членів, поява вітчима, народження позашлюбної дитини).

Багаточисельні труднощі, які виникають перед сім’єю і загрожують її життєдіяльності, по силі і тривалості свого впливу поділяють нагострі і хронічні.Прикладом першихможе служити смерть одного з членів, інформація про подружню зраду, раптові зміни в долі, матеріальному або соціальному статусі, важке захворювання.Хронічні труднощі: надзвичайне фізичне або психічне навантаження в побуті і на виробництві, труднощі при вирішенні житлових проблем, неможливість мати дитину.

Можна виділити наступні види труднощів:1) за інтенсивністю (пов’язані із різкою зміною способу життя, та пов’язані із накопиченням труднощів); 2) за джерелом виникнення ( пов’язані із етапами життєвого циклу та із ситуаційними впливами на сім’ю); 3) за частотою виникнення (одноразові та повторні); 4) за тривалістю (коротко та довготривалі). Охарактеризуємо їх.

За інтенсивністю:пов’язані із різкоюзміною способу життя – вступ до шлюбу тощо;пов’язані із накопиченням труднощів - одночасне виникнення і відповідно потреба вирішення цілого ряду проблем (народження дитини тягне за собою, виникнення матеріальних затрат, потреби у догляді, у власному житлі).

За джерелом виникнення: пов’язані із етапами життєвого циклу – зближення ідеології молодого подружжя на основі різних ідеології батьківських сімей;із ситуаційними впливами на сім’ю– землетрус, війна, хвороба одного із членів подружжя.

Ці порушення неминуче впливають на благополуччя членів сім’ї, не дозволяють їм задовольнити свої потреби, викликають стан внутрішнього напруження і дискомфорту, є джерелом соматичних, нервово-психічних і поведінкових розладів, гальмують розвиток особистості. Значимість ситуації для сім’ї в цілому і кожного її члена, насамперед, залежить від того, наскільки несприятливі наслідки вона має. Наприклад, бездітність для жінки, яка вийшла заміж, щоб в шлюбі народити дитину, а потім виявила, що її чоловік не може мати дітей, призведе до більш катастрофічних результатів, ніж для жінки, яка вийшла заміж на основі кохання.

Всі сім’ї по-різному протистоять життєвим трудностям. Для одних наслідком несприятливих впливів буде зростання порушень у функціонуванні сім’ї.Інші, навпаки, збільшать свою згуртованість і збільшать зусилля для подолання кризи і збереження сім’ї.

Неоднакова стійкість сім’ї до труднощів пояснюється по-різному. Частіше всього говорять про певний механізм, який забезпечує досягнення успіху – про копінг-стратегію „вирішення проблеми”,про сім’ю, яка вміє вирішити проблему. Психологічні дослідження і психотерапевтичний досвід підтвердили, що розвиток здатності сім’ї вирішувати проблеми, підготовка до них підвищують її стійкість до стресу. Одночасно з цим конструктивне вирішення проблеми залежить не лише від інтелектуальних можливостей членів сім’ї, але також і від їх особистісних особливостей: здатність до самообмеження, вольових якостей, прагнення до компромісу.

Більшість дослідників розглядають сімейний стресяк критична життєва подія, яка порушує гомеостаз сім’ї. Така подія вимагає тривалих зусиль по пристосуванню і навіть зміні сімейної системи. Однак, сімейний стрес можна також розглядати як послідовність щоденних фруструючих подій, з якими людина повинна справитися в повсякденному життю, щоб зберегти сім’ю в цілісності. Виділення конкретних мікро епізодів і уявлення про механізми подолання такого стресу допомагають точніше зрозуміти причини наступних стратегій сім’ї у життєво важких ситуаціях. Наприклад, в групах сімей, які включають хворих неврозами, основними мікростресорами були: у батьків – лайки з дружиною, дітьми, колегами; у матерів – власна хвороба, лайки з дитиною, їх власне майбутнє; у їхніх дітей - лайки з батьками, братом чи сестрою, другом чи подругою.

Латентне сімейне порушення- це таке порушення, яке суттєво негативно не впливає на життя сім’ї в звичайних умовах, однак відіграє суттєву роль у важких життєвих ситуаціях, визначають нездатність сім’ї їм протистояти. У звичайних умовах певні порушення у всіх цих сферах допустимі і не впливають негативно на життя сім’ї у цілому. Однак, у важких ситуаціях характерної для сім’ї міри взаєморозуміння, прив’язаності і стійкості до стресу виявляється недостатньо. Ось і тут проявляється різниця в реакціях на проблеми. У сім’ях, де латентних порушень або немає або вони мінімальні, виявляється можливою внутрішня мобілізація. Там, де є порушення, це важко здійснити. В результаті формуються передумови для виникнення сімейно-обумовлених психотравмуючих станів.

Латентні сімейні порушення можуть бути обумовлені дією двох факторів:

1) особливостями внутрішньосімейних стосунків;

2) індивідуально-психологічними особливостями членів сім’ї.

У першому випадку в якості латентнихможна виділити наступні ускладнення: порушення уявлень родичів про сім’ю і особистості один одного; порушення між особистісних комунікацій в сім’ї; порушення механізмів інтеграції сім’ї; порушення структурно-рольового аспекту життєдіяльності сім’ї.

У другому випадкув їх основі лежать: сексуальна дисгармонія подружжя, психологічна несумісність, несумісність рівня духовності і культури.