12. Новітні форми організації навчання у внз.

ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ – ЦЕ МЕТОДИ, ЩО ПЕРЕДБАЧАЮТЬ АКТИВНУ СПІВПРАЦЮ СТУДЕНТІВ ТА ВИКЛАДАЧІВ У ПРОЦЕСІ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПІЗНАВАЛЬНИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ПРОБЛЕМ. ОСНОВОЮ ЇХ Є АКТИВНІСТЬ ТА СПІВПРАЦЯ МІЖ СУБ’ЄКТАМИ НАВЧАННЯ. ВИКЛАДАЧ У ЦЬОМУ ВИПАДКУ Є ОРГАНІЗАТОРОМ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ, ЩО ВПЛИВАЄ НА ГЛИБИНУ ТА ЯКІСТЬ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМ ТА МЕТОДІВ АКТИВНОГО НАВЧАННЯ ПОЛЯГАЮТЬ У ТОМУ, ЩО ВОНИ РОЗВИВАЮТЬ АНАЛІТИЧНЕ МИСЛЕННЯ ТА НАВЧАЮТЬ ПЕРЕКОНЛИВО І ЧІТКО ВИКЛАДАТИ ДУМКИ, АКТИВІЗУЮТЬ ДІЇ УЧАСНИКІВ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ, РОЗВИВАЮТЬ ЗДАТНІСТЬ СТАВИТИ ТА ВИРІШУВАТИ ПРОБЛЕМИ. ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯ ЗАСТОСОВУЮТЬ У БУДЬ-ЯКИХ ВИДАХ НАВЧАННЯ, АЛЕ ЧАСТІШЕ НА ПРАКТИЧНИХ ТА СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТТЯХ. ПРИКЛАДОМ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ МОЖУТЬ БУТИ: МЕТОДИ ДИСКУСІЇ, «МОЗКОВОГО ШТУРМУ» ТА «СНІГОВОЇ КУЛІ». РОЗШИРЕНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ ПЕРЕДБАЧАЄ ЗБІЛЬШЕННЯ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ЧАСТИНИ СЕМІНАРСЬКИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ, ВИМАГАЮТЬ ВІД ВИКЛАДАЧА УМІННЯ: СТАВИТИ ЗАПИТАННЯ, ЩО ВИКЛИКАЮТЬ ІНТЕРЕС У СТУДЕНТА; МОБІЛІЗУВАТИ ЇХ ВИРІШЕННЯ; СТВОРЮВАТИ ПРОБЛЕМНУ СИТУАЦІЮ ТА СПРИЯТИ САМОСТІЙНОМУ ЇЇ ВИРІШЕННЮ СТУДЕНТАМИ; ОПЕРАТИВНО КЕРУВАТИ ПІЗНАВАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ СТУДЕНТІВ ТА НАДАВАТИ ЇМ ДОПОМОГУ У ВИРІШЕННІ НАВЧАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ.

13. Методи навчання та вимоги до контролю знань студентів внз -

ПОДІЛЯЮТЬСЯ НА: СЛОВЕСНІ, НАОЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ.

МЕТОД НАВЧАННЯ СКЛАДАЄТЬСЯ З БАГАТЬОХ ДИДАКТИЧНИХ ПРИЙОМІВ НАВЧАННЯ, ПОЄДНАНИХ МІЖ СОБОЮ В ПЕВНУ СИСТЕМУ.

МЕТОД - СПОСІБ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧА ТА СТУДЕНТА З МЕТОЮ ВИРІШЕННЯ ЗАВДАНЬ. 

МЕТОД НАВЧАННЯ – СПОСІБ СПІЛЬНОЇ, СТРУКТУРОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧІВ ТА СТУДЕНТІВ, СПРЯМОВАНОЇ ДОСЯГНЕННЯ ЦІЛЕЙ, ОЗНАЧЕНИХ ГАЛУЗЕВИМИ (ТА ВИЩИХ НА­ВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ) СТАНДАРТАМИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ.

НАЙЧАСТІШЕ МЕТОДИ НАВЧАННЯ КЛАСИФІКУЮТЬ ЗА ТАКИМИ ОЗНАКАМИ:

А) ДЖЕРЕЛОМ ОТРИМАННЯ ПОВІДОМЛЕНЬ (СЛОВЕСНІ, НАОЧНІ, ПРАКТИЧНІ);

Б) ЛОГІКОЮ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ (ІНДУКТИВНІ, ДЕДУКТИВНІ, АНАЛІТИЧ­НІ, СИНТЕТИЧНІ, ТРАДУКТИВНІ);

В) РІВНЕМ САМОСТІЙНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА КРЕАТИВНОСТІ СТУДЕНТІВ (ПОЯСНЮВАЛЬНО-ІЛЮСТРАТИВНІ, РЕПРОДУКТИВНІ, ПРОБЛЕМНО-ПОШУКОВІ, ЧАСТКОВО ПОШУКОВІ, ЕВРИСТИЧНІ (ДОСЛІДНИЦЬКІ).

МЕТОДИ «МОЗКОВОЇ АТАКИ» (ПРЯМА МОЗКОВА АТАКА, МАСОВА МОЗКОВА АТАКА, МОЗКОВИЙ ШТУРМ); МЕТОД БАГАТОВИМІРНИХ МАТРИЦЬ; МЕТОД ВІЛЬНИХ АСОЦІАЦІЙ; МЕТОД ІНВЕРСІЇ; МЕТОД ЕМПАТІЇ; МЕТОД СИНЕКТИКИ.

МЕТОДИ «МОЗКОВОЇ АТАКИ» ПОБУДОВАНІ НА КОЛЕКТИВНОМУ ЕВРИСТИЧНОМУ ДІА­ЛОЗІ (ПОЛІЛОЗІ), СПРЯМОВАНОМУ НА ПРОДУКУВАННЯ НОВИЙ ІДЕЙ.

МЕТОД ЕВРИСТИЧНИХ ЗАПИТАНЬ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДЛЯ СПРЯМУВАННЯ ТВОРЧОГО ПОШУКУ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПЕВНОЇ ПРОБЛЕМИ.

МЕТОД БАГАТОВИМІРНИХ МАТРИЦЬ Є МЕТОДОМ МОРФОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ СИСТЕМ З МЕТОЮ ВИЯВЛЕННЯ НЕВІДОМИХ ЕЛЕМЕНТІВ, ПІДСИСТЕМ. СКЛАДНІСТЬ ЙОГО ВИКОРИС­ТАННЯ ПОЛЯГАЄ В НАЯВНОСТІ ЗНАЧНОГО ЧИСЛА ВАРІАНТІВ, ЯКІ НЕОБХІДНО ПРОАНАЛІЗУ­ВАТИ ДЛЯ ОДЕРЖАННЯ ОПТИМАЛЬНОГО РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ.

МЕТОД ВІЛЬНИХ АСОЦІАЦІЙ ПОЛЯГАЄ У ПОБУДОВІ МНОЖИНИ НОВИХ АСОЦІАЦІЙ, ОКРЕ­МІ З ЯКИХ МОЖУТЬ ПОСЛУГУВАТИ ВЕКТОРОМ ПОШУКУ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ.

МЕТОД ІНВЕРСІЇ (ПЕРЕСТАНОВКА, ПЕРЕВЕРТАННЯ) СПРЯМОВАНИЙ НА РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ У НОВІТНІХ НАПРЯМКАХ (ЗМІНА МОВИ ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ, ПЕРЕХІД ВІД ПЛОЩИННОГО ПРЕДСТАВЛЕННЯ ОБ’ЄКТІВ ДО ПРОСТОРОВОГО, ПОБУДОВА МІРКУВАНЬ У ЗВО­РОТНОМУ НАПРЯМКУ, ТОЩО).

МЕТОД ЕМПАТІЇ Є МЕТОДОМ ОСОБИСТІСНИХ АНАЛОГІЙ.

МЕТОД СИНЕКТИКИ – ХАРАКТЕРИЗУЄТЬСЯ ОЗНАЙОМЛЕННЯМ СТУДЕНТІВ ЗІ СТРАТЕ­ГІЄЮ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМ, СПОНУКАННЯМ ЇХ ДО САМОСТІЙНОЇ ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ ДЛЯ ЗНАХОДЖЕННЯ ШЛЯХУ ЇЇ РОЗВ’ЯЗАННЯ.

ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ – СКЛАДОВА МЕТОДУ, ПЕВНІ РАЗОВІ ДІЇ, СПРЯМОВАНІ НА РЕАЛІЗАЦІЮ ВИМОГ РІЗНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ.

ПРИ КОНТРОЛІ ЗНАНЬ, НАВИЧОК ТА ВМІНЬ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ РІЗНІ МЕТОДИ І СПОСОБИ, ЗА ДОПОМОГОЮ ЯКИХ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ ТА РІВЕНЬ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧА. ЩОДО ВИМОГ ПО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ ВИКЛАДАЧ ПОВИНЕН ВРАХОВУВАТИ НАСТУПНІ ОЗНАКИ КОНТРОЛЮ:

1.ОБ’ЄКТИВНІСТЬ ПЕРЕВІРКИ ТА ОЦІНКИ (БЕЗ УПЕРЕДЖЕНОСТІ);

2. ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР КОНТРОЛЮ (ВРАХУВАННЯ ЗНАНЬ КОЖНОГО ОКРЕМОГО СТУДЕНТА, ЙОГО ДОСЯГНЕННЯ, ТРУДНОЩІ РОБОТИ, ЩО ДОЗВОЛЯЄ ВИЯВИТИ ФАКТИЧНИЙ СТАН ЗНАНЬ ТА УМІНЬ СТУДЕНТА, А ТАКОЖ ХАРАКТЕР ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ, ЯКУ СЛІД ЙОМУ НАДАТИ);

3. СИСТЕМАТИЧНІСТЬ ТА РЕГУЛЯРНІСТЬ КОНТРОЛЮ (АЛЕ НЕ РИТМІЧНІСТЬ);

4. ГЛАСНІСТЬ КОНТРОЛЮ (СТУДЕНТАМ НЕОБХІДНО ПОВІДОМИТИ РЕЗУЛЬТАТИ ПЕРЕВІРКИ, ПОЯСНЮЮЧИ КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ, СИЛЬНІ ТА СЛАБКІ АСПЕКТИ ЙОГО РОБОТИ, МОТИВУВАТИ ОЦІНКУ ЧИ КІНЦЕВИЙ РЕЗУЛЬТАТ). ЦЕ СПОНУКАЄ ДО ВИХОВАННЯ НАВИЧОК САМОКОНТРОЛЮ ТА САМООЦІНКИ;

5. ВСЕБІЧНІСТЬ ПЕРЕВІРКИ МАЄ ОХОПЛЮВАТИ УСІ РОЗДІЛИ ПРОГРАМИ, АБИ НЕ ПЕРЕКРИВАТИ ПОЗИТИВНОЮ ОЦІНКОЮ З ОДНОГО РОЗДІЛУ ПРОГРАМИ НЕЗАДОВІЛЬНУ ОЦІНКУ З ІНШОГО РОЗДІЛУ;

6. ДИФЕРЕНЦІЙОВАНІСТЬ НАВЧАННЯ (ВРАХУВАННЯ СПЕЦИФІКИ ПРОГРАМНОГО МАТЕРІАЛУ ЧИ ПРЕДМЕТУ, ОСОБЛИВОСТЕЙ СТУДЕНТА);

7. РІЗНОМАНІТНІСТЬ ФОРМ КОНТРОЛЮ СТВОРЮЄ УМОВИ ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ КОНТРОЛЮ, ПІДВИЩЕННЯ ІНТЕРЕСУ ДО ЙОГО ПРОВЕДЕННЯ ТА РЕЗУЛЬТАТІВ.

У ПЕДАГОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ ВИКОРИСТОВУЮТЬ МЕТОДИ УСНОГО, ПИСЬМОВОГО, ПРАКТИЧНОГО, КОМП’ЮТЕРНОГО КОНТРОЛЮ ТА САМОКОНТРОЛЮ.

ВИДИ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ: МОДУЛЬНО-РЕЙТИНГОВА СИСТЕМА ОЦІНЮВАННЯ (НАКОПИЧЕННЯ БАЛІВ ЗА РІЗНІ ВИДИ РОБІТ, ЩО ПІДСУМОВУЮТЬ І ВИЗНАЧАЮТЬ РІВЕНЬ ЗНАНЬ, УМІНЬ, НАВИЧОК СТУДЕНТІВ):

1. ПОТОЧНИЙ КОНТРОЛЬ (ПОВСЯКДЕННА НАВЧАЛЬНА РОБОТА);

2. ПЕРІОДИЧНИЙ КОНТРОЛЬ (ПІСЛЯ ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ ПРОГРАМИ З УРАХУВАННЯМ ДАНИХ ПОТОЧНОГО КОНТРОЛЮ);

3. ТЕМАТИЧНИЙ КОНТРОЛЬ – РІВЕНЬ ЗНАНЬ З ОКРЕМИХ ТЕМ;

4. ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ – ФІНАЛЬНИЙ РЕЗУЛЬТАТ (ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ НАПРИКІНЦІ НАВЧАЛЬНОГО РОКУ ЧИ СЕМЕСТРУ – ЗАЛІК, ІСПИТ).