19. Складові чинники педагогічної майстерності -

МАЙСТЕРНІСТЬ ВИКЛАДАЧА ВНЗ МОЖНА РОЗГЛЯДАТИ ЯК НАЙВИЩИЙ РІВЕНЬ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ЯК ВИЯВ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ ПЕДАГОГА, КОМПЛЕКС ВЛАСТИВОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЄ САМООРГАНІЗАЦІЮ ВИСОКОГО РІВНЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

ДО ЦИХ ВАЖЛИВИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ МАЙСТЕРНОСТІ ВИКЛАДАЧА ВНЗ НАЛЕЖАТЬ:

-ГУМАНІСТИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ;

-ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ;

-ПЕДАГОГІЧНІ ЗДІБНОСТІ;

- ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНІКА.

ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕРЕДБАЧАЄ БЕЗПОСЕРЕДНІ КОНТАКТИ ЗІ СТУДЕНТАМИ, ТОБТО ВПЛИВ ВИКЛАДАЧА НА АУДИТОРІЮ НЕ ЛИШЕ СВОЇМИ ЗНАННЯМИ, А Й ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВИМИ ЯКОСТЯМИ ТА СВІТОГЛЯДОМ.

20. «Педагогічна техніка» та її групи

У ПОНЯТТЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНІКИ ВХОДЯТЬ ТРИ ГРУПИ УМІНЬ:

- ПЕРША ГРУПА ПОВ’ЯЗАНА З УМІННЯМ ПЕДАГОГА КЕРУВАТИ СОБОЮ

- ДРУГА І ТРЕТЯ – З УМІННЯМИ КЕРУВАТИ ІНШИМИ.

ДО ПЕРШОЇ ГРУПИ НАЛЕЖАТЬ:

- СОЦІАЛЬНО-ПЕРЦЕПТИВНІ УМІННЯ (УВАГА, СПОСТЕРЕЖЛИВІСТЬ, УЯВА);

- КЕРУВАННЯ СВОЇМ ОРГАНІЗМОМ (ЦІЛЬНІСТЬ ТА ВИРАЗНІСТЬ ПОЗИ, МІМІКИ, ЖЕСТІВ);

- ТЕХНІКА І КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ (ДИХАННЯ, ПОСТАНОВКА ГОЛОСУ, ДИКЦІЇ, ОРФОЕПІЯ, ЛОГІЧНІСТЬ І ВИРАЗНІСТЬ МОВЛЕННЯ).

ДРУГА ГРУПА КОМПОНЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНІКИ ПОВ’ЯЗАНА З УМІННЯМИ ВПЛИВАТИ НА ОСОБИСТІСТЬ ТА КОЛЕКТИВ. ВОНА РОЗКРИВАЄ ТЕХНОЛОГІЧНУ СТОРОНУ ПРОЦЕСІВ ВИХОВАННЯ ТА НАВЧАННЯ.

ДО НЕЇ ВІДНОСЯТЬСЯ: ДИДАКТИЧНІ, ОРГАНІЗАТОРСЬКІ, КОМУНІКАТИВНІ ВМІННЯ, ВОЛОДІННЯ ЧАСОМ, УМІННЯ ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ.

А. С. МАКАРЕНКО ГОВОРИВ, ЩО ВСІ ПИТАННЯ ВИРІШУЄ МАЙСТЕРНІСТЬ, ЯКА ҐРУНТУЄТЬСЯ НА ВМІННІ, КВАЛІФІКАЦІЇ. «ТАКІ ДРІБНИЦІ СТАЛИ ВИРІШАЛЬНИМИ: ЯК СТОЯТИ, ЯК СИДІТИ, ЯК ПІДНЯТИСЯ ЗІ СТІЛЬЦЯ, ЯК ПІДВИЩИТИ ГОЛОС, ПОСМІХНУТИСЯ, ЯК ПОГЛЯНУТИ. МИСТЕЦТВО ПОСТАНОВКИ ГОЛОСУ, МИСТЕЦТВО ТОНУ, ПОГЛЯДУ, ОБЕРТУ – ВСЕ ЦЕ НЕОБХІДНЕ, І БЕЗ ЦЬОГО НЕ МОЖЕ БУТИ ХОРОШОГО ВИХОВАННЯ.»

«Я СТАВ СПРАВЖНІМ МАЙСТРОМ ТІЛЬКИ ТОДІ, КОЛИ НАВЧИВСЯ ГОВОРИТИ «ЙДИ-НО СЮДИ» 15-20 ВІДТІНКАМИ, КОЛИ НАВЧИВСЯ ДАВАТИ 20 НЮАНСІВ У ПОСТАНОВЦІ ОБЛИЧЧЯ, ФІГУРИ, ГОЛОСУ. І ТОДІ Я НЕ БОЯВСЯ, ЩО ХТОСЬ ДО МЕНЕ НЕ ПІДІЙДЕ ЧИ НЕ ВІДЧУЄ ТОГО, ЩО ПОТРІБНО.»

А.С. МАКАРЕНКО РОЗРОБИВ СПОСОБИ ОВОЛОДІННІ ПЕДАГОГІЧНОЮ ТЕХНІКОЮ, СЕРЕД ЯКИХ:

- РЕФЛЕКСІЯ Й ЕМПАТІЯ;

- ВПРАВИ;

- ПОСТІЙНА РОБОТА НАД СОБОЮ;

- ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНТЕЛЕКТУ, ВОЛІ ТА ПОЧУТТІВ.

21. Типи спілкування викладачів зі студентами-

- ПРИМІТИВНИЙ – АМБІЦІЇ ВИКЛАДАЧА НА ДИСТАНЦІЇ (ВИКЛАДАЧ САМ СОБОЮ ЗАДОВОЛЕНИЙ, СТУДЕНТИ ДЛЯ НИХ Є РОБОЧОЮ СИЛОЮ). СТАВЛЕННЯ ДО СТУДЕНТА ҐРУНТУЄТЬСЯ НА ПРИМІТИВНИХ ПРАВИЛАХ ТА РЕАКЦІЯХ ПОВЕДІНКИ, АМБІЦІЯХ, ЗВЕРХНЬОМУ СТАВЛЕННІ ТА ЗАСОБОМ ДОСЯГНЕННЯ МЕТИ;

- МАНІПУЛЯЦІЙНИЙ – ГРА ЗІ СТУДЕНТСТВОМ, МАНІПУЛЯЦІЯ АУДИТОРІЇ, ДОМІНУВАННЯ. ВЗАЄМИНИ ҐРУНТУЮТЬСЯ НА ГРІ, ЗУМОВЛЕНІЙ БАЖАННЯМ ВЗЯТИ ГОРУ (ДОМІНУВАТИ), ЗАСТОСОВУЮЧИ ПОХВАЛУ, ЛЕСТОЩІ, ЗАЛЯКУВАННЯ, МАНІПУЛЯЦІЇ;

- СТАНДАРТИЗОВАНИЙ ПІДХІД – ФОРМАЛЬНА СТРУКТУРА СПІЛКУВАННЯ, НА СТУДЕНТІВ БАЙДУЖЕ. У СТОСУНКАХ ДОМІНУЄ ФОРМАЛЬНА СТРУКТУРА СПІЛКУВАННЯ, СЛАБКА ОРІЄНТАЦІЯ НА ОСОБИСТІСТЬ СТУДЕНТА, ДОТРИМАННЯ СТАНДАРТІВ ЕТИКЕТУ, ПОВЕДІНКА Є НЕЗАЦІКАВЛЕНОЮ В НАДАННІ ЗНАНЬ, ПОВЕРХНЕВОЮ. СТУДЕНТ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ОБ’ЄКТОМ МАНІПУЛЯЦІЇ, ВІДЧУВАЮЧИ БАЙДУЖІСТЬ ВИКЛАДАЧА, ЯКИЙ РЕАЛІЗУЄ СВОЮ ДІЯЛЬНІСТЬ НА РІВНІ МАСОК;

- ДІЛОВИЙ – ОРІЄНТУЮЧИСЬ НА СПРАВУ ВИКЛАДАЧ ВРАХОВУЄ ОСОБИСТІСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СТУДЕНТІВ ЛИШЕ В КОНТЕКСТІ ЕФЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ДОТРИМУЮЧИСЬ СТАНДАРТІВ ЕТИКЕТУ, ВИЗНАЧАЄ ПРАВО СТУДЕНТА НА САМОСТІЙНІСТЬ, ФОРМУЮЧИ У НЬОГО ДІЛОВІ ПРИНЦИПИ МАЙБУТНЬОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ;

- ОСОБИСТІСНИЙ – СПІЛКУВАННЯ ҐРУНТУЄТЬСЯ НА ГЛИБОКІЙ ЗАЦІКАВЛЕНОСТІ СТУДЕНТОМ, ВИЗНАННІ САМОСТІЙНОСТІ ЙОГО ОСОБИСТОСТІ.