Розділ 2. Орфоепія

Тема 1. Основні поняття української орфоепії

1. Поняття мовної норми.

2. Вимова голосних та приголосних звуків.

3. Лексична тема. Дні тижня. Місяці року.

• Орфоепія – це розділ науки про мову, що вивчає систему норм літературної вимови.

Послуговуючись офіційно-діловим стилем, треба дотримуватися загальноприйнятих мовних норм, стандартів, певних взірців, адже унормованість – головна ознака літературної мови.

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, що закріплюються в процесі суспільної комунікації.

Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків, звукосполучень та наголошування слів. Орфоепічні норми складаються історично разом із формуванням загальнонаціональної мови, коли в житті суспільства збільшується значення усного мовлення. Володіння орфоепічними нормами сприяє швидшому порозумінню людей, які спілкуються усно. Крім того, дотримання орфоепічних норм має значення для засвоєння правопису, адже в українській мові є слова, які пишуться на основі вимови: калина, школа, книжка. Є й слова, вимова і написання яких відрізняються, наприклад: [зе^имл´а́] – земля, [рожчи^ешча́йу] –розчищаю.

Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед виділяються фонематичні та фонологічні. Фонематичні помилки – це порушення, пов'язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад: вимова [с] замість [з]: вести – везти, каска – казка; вимова [т] замість [д]: гатка – гадка. Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї із фонем, наприклад: плутати – путати, плутаю – путаю.

Дуже часто у мовленні замість фонеми [ф] вживають поєднання фонем [хв], а замість [хв] – фонему [ф]: факт – хвакт, фарба – хварба, фахівець – хвахівець, феномен – хвеномен, форматний – хворматний, функціонувати – хвункціонувати, хвала – фала, хвороба – фороба.

Фонетичні помилки – це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: вимова [і] замість [и] у словах іншомовного походження: директор – директор, тираж – тіраж, симпозіум – симпозіум, циркулярний – циркулярний.

• Норми вимови голосних звуків в українській літературній мові пов'язані з їх наголошеною чи ненаголошеною позицією.

Основні норми правильної вимови звуків

Види звуків	Основні правила вимови голосних і приголосних звуків	Приклади
Вимова голосних	Усі голосні в наголошеній позиції вимовляються чітко	[йалина], [бузок] [клен], [кушч]
	[а], [у], [і] вимовляються чітко у будь-якій позиції – наголошеній і ненаголошеній	[рак], [ром], [курс]
	Ненаголошений [е] завжди вимовляється із наближением до [и]	[веисна], [сеило]
	Ненаголошений [и] у вимові завжди наближається до [е]	[жиеве],[зиема]
	Ненаголошений [о] в українській мові ніколи не наближається до [а]	[молоко], [коровай]
	Ненаголошений [о] вимовляється як [оу] в корені українських слів перед складом із наголошеними [у], [і]	[коужух], [роузумник], [тоубі]
Вимова приголосних	Усі приголосні звуки чітко вимовляються між голосними, на початку слова перед голосним	[читати], [ходити]
	Дзвінкі приголосні в будь-якій позиції не втрачають дзвінкості (крім звука [г] перед глухими в середині слова)	[стежка], [дуб], [кіхті], [ніхті]
	Глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються дзвінким	[проз'ба], [молод'ба]
	З вуки [дж], [дз], [дз’] вимовляються неподільно у корені слова	[ джміл'], [гедз'], [кукурудза]
	Тверді приголосні звуки, що не мають парних м’яких [б], [п], [в], [м], [ф], [ж], [ч], [ш], [дж], [г], [к], [х], [ґ] перед і напівпом’якшуються, а перед іншими голосними вимовляються завжди твердо	[в’ік], [г’ід] [х’ід] [ш’ість], [м’іф]
	Однакові приголосні подовжуються	[жит':а]
Вимова буквосполучень	Буквосполучення -ться у дієсловах вимовляється як [ц':а]	[с’м’ійец':а]
	Буквосполучення -шся у дієсловах вимовляється як [с':а]	[вмивайес':а]
	Буквосполучення -жці, -шці, -чці в іменниках у місцевому відмінку вимовляються як [з'ц'і], [с'ц'і], [ц':і]	на доріжці – на [доріз'ц'і], мишці – [мис'ц'і], ручці – [руц':і]

Характернішим для української мови є звук [г], звук [ґ] вживається значно рідше – у деяких запозичених словах та українських, давніх за походженням: аґрус, ґава, ґазда, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґирлиґа, ґніт, ґрати, ґрунт, ґудзик, ґуля, ґелґіт, ремиґати, дзиґа, ґедзь.

[г] і [ґ] – два різні звуки, які здатні розрізняти значення слів: гніт (утиск) – ґніт (у свічці), грати (на скрипці чи іншому інструменті) – ґрати (залізні на вікнах).