Тема 10. Міжнародний трансфер технологій та інноваційна політика в системі пріоритетів міжнародної економічної діяльності

1. НТП як структуроутворюючий чинник розвитку сфери міжнародних послуг.

2. Інформаційні та електронні послуги.

3. Суть, види, форми, процес створення інновацій.

4. Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні.

5. Характеристика інноваційного процесу.

6. Фінансове забезпечення інновацій.

Короткі відомості з теоретичної частини

Науково-технічний прогрес не тільки «поглиблюється» — веде до подальшого збільшення інтелектуальної місткості продукції традиційно «підпорядкованих» йому галузей, а й «поширюється» — охоплює ті сфери економіки, які раніше були малочутливими до нього.

Науково-технічні послуги за самою своєю сучасною природою не можуть не вносити радикальних змін до системи міжнародної кооперації, розподілу суспільних ресурсів, передусім робочої сили та капіталів. Причому такі зміни є взаємно пов’язаними: потреба в збільшенні послуг у сферах комп’ютерно-інформаційних технологій, телекомунікацій, кредитно-фінансовому, страхувальному секторах, торгівлі, автосервісі зумовили приплив до них як додаткової робочої сили, так і інвестицій.

Специфіка та функціональна роль саме міжнародної торгівлі послугами особливо тісно пов’язані з сучасним характером економічного, науково-технічного прогресу, зростанням значення інформаційного обміну, збільшенням інтелектуальної компоненти у ВВП. У результаті цих перетворень кардинально змінюється уявлення про послуги як про щось таке, що передусім стосується побутової сфери та потребує від того, хто їх надає, не вельми високої кваліфікації. Відтепер навпаки: сфера послуг потребує великого «інтелектуального навантаження», передусім завдяки таким своїм компонентам, як електронні програмні розробки, телекомунікації, ділові, наукомісткі, кредитно-фінансові та страхові послуги, охорона здоров’я, інші групи наукомістких галузей. А частка традиційних колись послуг — продажного сервісу, виконання побутових замовлень, ремонту й обслуговування автотранспорту, розважальних заходів — зменшується. Крім того, автоматизація та інформатизація конторської праці витісняє зі сфери послуг канцелярських працівників, а така особливість сфери послуг, як можливість працювати в ній неповний робочий день або тиждень, збільшує можливості залучення до неї молоді, зокрема студентської, осіб пенсійного віку, жінок.

Найдинамічнішою формою послуг, що визначає характер розвитку не тільки усієї системи міжнародної економічної діяльності, й саму парадигму прогресу, є комерційна діяльність в інформатизаційній, програмувальній сфері. Справді, сучасні прояви науково-технічного прогресу виявляються у радикальній зміні змісту продукту сфери послуг на основі інформаційних технологій і комп’ютерної техніки.

Відтак нові технології у сфері послуг «зближують» їх виробників і споживачів, допомагають долати часові та географічні бар’єри для контактів, надають змогу розширювати міжнародні ринки збуту. Використання комп’ютерних систем та інформаційних мереж відкриває доступ як для виробників, так і для споживачів до безпрецедентного масиву інформації. Причому інформаційні послуги дають змогу в режимі реального часу контактувати з потенційними партнерами, оперативно формувати економічну стратегію, здійснювати торговельні і фінансові операції. За допомогою сучасних інформаційних мереж виникає можливість надавати навіть освітні та медичні послуги, інколи безвідносно національної належності сторін.

Цю сферу інколи називають «новою економікою». Вона дедалі більше поширюється у світі, про що, зокрема, свідчить і постійне зростання витрат на технології. Лідером у цій сфері протягом останніх десятиліть ХХ ст. та на початку ХХІ ст. є США та інші провідні ринкові держави. У 1999—2001 рр. такі витрати західноєвропейців становили 200—250 млрд дол.

Згідно закону України „Про інноваційну діяльність” інновації – це новостворені (застосовані) і (або) удосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

В цілому, у відношенні змісту цього поняття у фахівців існують два підходи: широкий та вузький. Класичною позицією широкого підходу вважають викладене австрійським економістом І. Шумпетером ще у 1913 р. в роботі «Теорія економічного розвитку» розуміння цього процесу як такого, що складається з п'яти основних варіантів:

1. введення нового товару (товару, з яким не знайомий споживач, або товару нового виду);

2. впровадження нового методу виробництва продукції (раніше не використовувався в даній галузі промисловості);

3. відкриття нового ринку, на якому дана галузь промисловості даної країни не була представлена;

4. завоювання нового джерела сировини та напівфабрикатів;

5. впровадження нової організаційної структури в будь-якій галузі.

Головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науковотехнічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсоощадних технологій, виробництва та реалізації нових видів продукції.

Згідно чинного законодавства України основними принципами державної інноваційної політики є:

• орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

• визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

• формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

• створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

• забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

• ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у наукововиробничій сфері;

• здійснення заходів на підтримку міжнародної науковотехнологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

• фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

• сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

• інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;

• підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності .

Система фінансування інноваційного розвитку являє собою дуже складний механізм, що постійно розвивається. За останні десять років він зазнав істотних змін. Природно, що всі ці зміни мали дуже важливе значення. У наш час основними джерелами коштів, що використовують для фінансування інноваційної діяльності, є:

• бюджетні асигнування, що виділяються на державному і регіональному рівнях;

• кошти спеціальних позабюджетних фондів фінансування НДДКР, що утворюються інноваційними підприємствами, регіональними органами управління;

• власні кошти підприємств (промислові інвестиції з прибутку й у складі витрат виробництва);

• фінансові ресурси різноманітних типів комерційних структур (інвестиційних компаній, комерційних банків, страхових товариств, ФПГ тощо);

• кредитні ресурси спеціально уповноважених урядом інвестиційних банків;

• конверсійні кредити для інноваційних підприємств оборонного комплексу;

• іноземні інвестиції промислових і комерційних фірм і компаній;

• кошти національних і закордонних фондів;

• приватні накопичення фізичних осіб.