39.Міжнародний рух капіталу. Транснаціональні корпорації

Міжнародний рух капіталу в кінці 19 століття активно розвивається, причина- намагання знати ту країну, де більше прибутку.

2 форми руху капіталу: підприємницький ( прямі, портфельні), позичковий капітал ( кредити ).

Вивезення капіталу – експорт вартості в грошовій чи товарній формі фірмами і державами в інші країни з метою одержання більшого прибутку, для зміцнення економічних і політичних позицій у боротьбі за світові ринки, за утвердження конкурентоспроможності.

До основних причин вивезення капіталу відносять такі:

1) відносно надлишковий капітал у даній країні, який шукає більш вигідного вкладення коштів;

2) більша ємність ринків збуту продукції;

3) можливість одержання вигоди і пільг у процесі реалізації продукції.

Досить широкий діапазон митних зборів, різні курси валюти, різні транспортні витрати – усе це відображається на витратах руху і вкладенні капіталу;

4) бажання окремих фірм і корпорацій використати менш жорстке законодавство щодо охорони навколишнього середовища;

5) наявність у країнах, куди експортується капітал, дешевшої сировини і робочої сили. Так, німецький робітник в обробній промисловості “коштує” в 4 рази більше від тайванського, в 9 раз більше від бразильського і 50 разів більше від українського;

6) бажання менш розвинутих країн використати науковий потенціал і управлінський досвід розвинутих країн;

7) стабільна політична ситуація і в цілому сприятливий інвестиційний клімат у приймаючій країні, пільговий інвестиційний режим у спеціальних вільних економічних зонах;

8) несприятлива соціально-політична і економічна ситуація в будь-якій країні, різке погіршення фінансової кон'юнктури та ін. Вивезення капіталу в такому випадку набуває характеру відтоку, втечі та ін.

Капітал вивозиться у двох формах – підприємницькій і позичковій. У першому випадку капітал розміщується у виробничі підприємства, а в другому надається у вигляді позики підприємцям чи уряду країни-імпортера.

Розрізняють дві головні форми міжнародних інвестицій – портфельні та прямі.

Портфельні інвестиції – це винятково фінансові активи у вигляді облігацій та акцій, які деномінуються в національну валюту. Переважного розвитку ця форма міжнародних економічних відносин набула ще до Першої світової війни. Головним інвестором виступала Англія, яка була

зацікавлена в отриманні у такий спосіб додаткових природних ресурсів із менш розвинутих держав і колоній. Купуючи акції та облігації, інвестор претендував тільки на чистий дохід фірми. Портфельні, або фінансові, інвестиції здійснювалися насамперед за допомогою банків чи інвестиційних фондів. Після Першої світової війни портфельні інвестиції занепали й відновилися лише в 60-і роки.

Значно більше поширені в наш час прямі інвестиції, які є реальними капіталовкладеннями в підприємства, землю чи реманент або ж здійснюються за допомогою експортних інвестиційних товарів чи передачі технологій, досвіду управління, коли інвестор зберігає контроль над інвестованим капіталом. Прямі інвестиції використовуються, як правило, при створенні нових фірм (спільних підприємств) або ж для встановлення контролю над діючою фірмою шляхом закупівлі контрольного пакета акцій. У міжнародній практиці прямі інвестиції використовуються транснаціональними корпораціями у виробництві готових промислових виробів, видобутку сировини, розширенні сфери послуг. Вони є важливим каналом міжнародного переміщення приватного капіталу.

Міжнародна корпорація - форма структурної організації великої корпорації, що здійснює прямі іноземні інвестиції в різні країни світу. Домінують такі види міжнародних корпорацій. Транснаціональна корпорація (ТНК) - корпорація, в якій головна компанія належить капіталу однієї країни, а філії знаходяться в багатьох країнах. Багатонаціональна корпорація (БНК) - її головна компанія належить капіталу двох і більше країн, а філії також знаходяться в різних країнах. У сучасних умовах більше значення має не те, капіталу скількох країн належить головна компанія корпорації, а глобальний характер її діяльності, інвестування й отримання прибутку.

Основні риси ТНК: інтернаціональний характер функціонування і застосування капіталу; величезний матеріальний і фінансовий потенціал; можливість здійснювати значні витрати на НДДКР; є багатоно-менклатурними фірмами, діяльність яких дуже диверсифікована; їм притаманна висока незалежність руху власного капіталу порівняно з процесами, що відбуваються в національних межах.

Переваги ТНК:

- доступ до додаткових джерел засобів виробництва;

- уникнення митних бар'єрів

- долання обмеженості внутрішнього ринку країни базування;

- використання відмінності в економічному становищі країн за рахунок швидких господарських маневрів із зосередженням виробництва в країнах з дешевою сировиною і низькою оплатою праці;

- одержання більш високого прибутку в країнах з низьким рівнем оподаткування;

- оптимізація виробничих і збутових програм у специфічних умовах національних ринків;

- маніпулювання балансами закордонних філій з підпорядкуванням політики доходів і витрат інтересам центральної штаб-квартири.

40.Міжнародна міграція робочої сили та її роль у розвитку світової економіки

Міжнародна міграція робочої сили – форма міграції населення, яка полягає в переміщенні працездатного населення в межах світового господарства в пошуках роботи, кращих умов життя відповідно до економічних законів. Як і будь-яка форма міжнародних економічних відносин,міжнародна міграція робочої сили має позитивні й негативні наслідки.

Позитивним для країн-експортерів робочої сили є зменшення безробіття,набуття емігрантами нових знань і досвіду, поліпшення їхніх (та членів їхніх сімей) умов життя, отримання країною-експортером додаткового джерела валютних доходів у формі грошових переказів від емігрантів, а отже, поліпшення й платіжного балансу (крім того, повертаючись із еміграції, наймані працівники привозять із собою цінності та заощадження на суму, яка приблизно дорівнює їхнім грошовим переказам).

До негативних наслідків країни-експортера відносять насамперед відплив високоосвічених та висококваліфікованих кадрів («втеча умів»).

Міграційні зв'язки України з країнами зарубіжжя останнім часом пожвавилися. Згідно з законодавством, громадяни України здобули право самостійно вибирати країну працевлаштування, а іноземці – з різних мотивів в’їжджати в Україну.

Масова еміграція з України спричинюється такими обставинами:

- зростанням безробіття;

- величезною різницею в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні і країнах Заходу;

- відсутністю перспектив професійного зростання для багатьох обдарованих людей;

- економічною нестабільністю в країні і невизначеністю шляхів виходу з неї;

- гуманітарними мотивами;

- відсутністю безпеки громадян.

41.Міжнародні валютно-фінансові відносини та їх розвиток

В процесі реалізації взаємозв'язків на світовому ринку виникають і міжнародні валютно-фінансові відносини. Їх поява пов'язана з рухом грошей у міжнародному платіжному обороті. Саме валютні відносини опосередковують рух товарів та послуг і створюють умови, необхідні для загальної організації функціонування міжнародної економіки.

Об'єктом міжнародних валютно-фінансових відносин насамперед є валюта та її рух. Валюта в широкому розумінні цього слова - це національна грошова одиниця тієї чи іншої країни. У процесі свого руху національна валюта однієї країни постійно прирівнюється до валюти іншої країни. їх співвідношення утворює валютний курс. Його можна визначити так: валютний курс - це ціна грошової одиниці країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни або в міжнародній грошовій одиниці.

Фіксований валютний курс - це такий курс, який на певний термін (від місяця до кількох років) установлюється як незмінний, незалежний від поточних змін у попиті і пропозиції валюти. Як правило, центральний банк встановлює офіційний курс до якоїсь провідної валюти або до колективної (наприклад, євро). Фіксований курс може мати певні різновиди. Це фіксований курс, який може коливатись у певних дозволених межах, різнофіксований курс, залежно від операцій. Наприклад, курс рубля в СРСР для зовнішньоторговельних операцій був один, а для обміну в разі туристичних поїздок - зовсім інший.

Плаваючий валютний курс - це такий режим валютного курсу, за якого він змінюється під впливом попиту й пропозиції. Плаваючий курс має певні різновиди. Це може бути режим вільного плавання. Він визначається співвідношенням попиту і пропозиції на дану валюту. У режимі вільного плавання знаходяться валюти кількох найбільш економічно могутніх країн світу. Різновидом плаваючого курсу є так званий валютний коридор, коли центральний банк встановлює верхню і нижню межі можливих коливань курсу. В Україні перший валютний коридор щодо долара було введено в 1997 р. (1,7 - 1,9 грн. за 1дол. СІНА). Різновидом плаваючого курсу є режим спільного плавання (коли кілька держав разом змінюють свої курси за певних обставин) і режим регулюваного плаваючого курсу.

Неконвертованою є та валюта, яка не обмінюється на іноземну або ж має суттєві обмеження в конвертації. Це, як правило, валюта слаборозвинених країн.

Валютна система окремої країни має тісний зв'язок з міжнародною валютною системою, яка теж являє собою впорядковану міжнародними угодами правову форму організації валютних відносин. Процес розвитку міжнародних економічних відносин призвів до виникнення й поступової еволюції світової валютної системи. У сучасних умовах як найбільш важливі складові вона включає:

o визначення правил розрахунків між суб'єктами міжнародних економічних відносин;

o розробку механізмів балансування обсягів торгівлі, співвідношення експорту та імпорту;

o формування механізму балансування міжнародних платежів;

o утворення й функціонування міжнародних валютно-фінансових установ на зразок Міжнародного валютного фонду (МВФ) або Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР).

42.Суть, передумови та цілі міжнародної інтеграції

Міжнародна економічна інтеграція - це процес зближення, взаємопристосування і поступового об'єднання національних економічних систем.

Об'єктивною економічною основою міжнародної інтеграції є високий ступінь інтернаціоналізації господарського життя, за якого визначальними характеристиками міжнародних економічних зв'язків стають комплексність, довгостроковість і масштабність взаємодії країн-учасниць, інтернаціональний механізм регулювання. В результаті відбувається зближення, взаємопристосування та переплетення усіх структур національних економік, які по суті утворюють міжнародний господарський комплекс. Об'єктивний процес інтеграції національних економік, який ґрунтується на ринкових механізмах, водночас вимагає свідомих, узгоджених і цілеспрямованих дій держав, є регульованим міжнародними угодами, міждержавними та наддержавними інституціями.

Інтеграційні процеси пов'язані з економічною регіоналізацією — зближенням господарств певного регіону, передусім тих, в яких склалися об'єктивні та суб'єктивні передумови для об'єднання.

Об'єктивними передумовами міжнародної економічної інтеграції виступають:

- близькість рівнів економічного розвитку та ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються, - здебільшого інтеграційні процеси інтенсивно розвиваються поміж країнами, котрі мають приблизно однаковий рівень економічного розвитку, оскільки значні розбіжності в національних рівнях продуктивності праці, кваліфікації робочої сили, конкурентоспроможності продукції країн, що інтегруються, можуть призвести до одержання односторонніх переваг, однобокої спеціалізації окремих національних економік, загострення протиріч та появи відцентрових тенденцій;

- географічна близькість країн, що інтегруються, - практично усі інтеграційні угрупування зароджувались в результаті об'єднання країн, які мали спільний кордон, і до яких надалі приєднувалися інші країни, розташовані у тому ж регіоні;

- наявність усталених економічних зв'язків - тривалі господарські відносини і досвід економічного співробітництва близьких країн регіону, що історично склалися, підвищують імовірність їх подальшого розвитку в умовах інтеграції;

- наявність спільних економічних, соціальних, науково-технічних та інших проблем розвитку виступає спонукальним чинником об'єднання країн з метою їх вирішення;

- чинники економічної кон'юнктури як країн-учасниць, так і всього регіону - посилення інтеграційних тенденцій, як правило, припадає на роки стійкого економічного зростання, у періоди економічних спадів посилюються дезінтеграційні тенденції.

Вплив об'єктивних чинників міжнародної економічної інтеграції доповнюється впливом суб'єктивних факторів, котрі можуть суттєво прискорювати чи гальмувати інтеграційний процес.

Суб'єктивними передумовами міжнародної економічної інтеграції слугують:

- діяльність державних органів влади, політичних партій, неформальних об'єднань та ін., спрямована на розвиток інтеграційних процесів;

- „ демонстраційний ефект " - ефект впливу позитивних економічних зрушень (прискорення темпів економічного зростання, зниження рівня інфляції, підвищення рівня зайнятості, доходів, прогресивні структурні зміни та ін.) в інтегрованих країнах на інші, який може спонукати до прагнення якомога швидше увійти в інтеграційне об'єднання, навіть за відсутності об'єктивних передумов для такого входження;

- „ ефект доміно " - ефект погіршення умов розвитку, що виникає для країн регіону, які не увійшли до інтеграційного об'єднання; пов'язаний з переорієнтацією економічних зв'язків членів угрупування і непоширенням переваг інтеграції на інші країни; прагнення уникнути ризиків втрат слугує спонукальним мотивом приєднання до інтеграційного об'єднання.

Створення інтеграційного об'єднання переслідує ряд цілей, найважливішими з яких є наступні:

- використання переваг ефекту масштабу — збільшення розмірів ринку та об'єднання виробничих потужностей різних країн в єдиному міжнародному господарському комплексі дозволяє скористатися перевагами великого виробника та продавця товарів і великого покупця ресурсів, тобто знизить витрати на одиницю продукції, у т.ч. за рахунок концентрації фінансових матеріальних ресурсів, зменшення трансакційних витрат, доступу до новітні технологій, якими володіють партнери, усуненню дублювання у проведеш пошукових на науково-дослідних робіт тощо;

- розширення інвестиційних можливостей задля економічного розвилку — забезпечується, по-перше, більшим потенціалом фінансових ринків ( граційного об'єднання, по-друге, підвищенням привабливості для прями іноземних інвестицій з „третіх" країн;

- забезпечення підтримки національних виробників - здійснюється, по-перше, за рахунок виникнення великого регіонального ринку і відповідного збільшення попиту на їх продукцію, по-друге, за рахунок торговельних о( межень щодо доступу товарів „третіх" країн на інтегрований ринок;

- забезпечення прогресивних структурних зрушень — структурні відміни економік, що інтегруються, поступово нівелюються завдяки використанню досвіду країн-лідерів та переорієнтації на пріоритети постіндустріального та соціально-орієнтованого розвитку;

- укріплення взаємодопомоги і співробітництва країн-учасниць у політичній, військовій, соціальній, культурній та інших неекономічних сферах.