3. Історія розвитку психофізіології

Мислителів у різні часи хвилювало те, яким чином матеріальне, фізичне (головний мозок), може породжувати ідеальне, духовне (думки, почуття, потяги тощо). Згодом це питання, одне із ключових та традиційних для психофізіології, отримало назву психофізіологічної проблеми. Психофізіологічна проблема - це проблема характеру співвідношення психічної діяльності людини та діяльності Ті головного мозку.

За часи розвитку наукового знання існувати! різні підходи до її вирішення. Спочатку її намагались вирішувати як психофізичну проблему. При вирішенні психофізичної проблеми розглядалось питання включення душі (свідомості, мислення) у загальну механіку світобудови, її зв'язок з Богом, винайдення власного місця для психічного (свідомості, мислення) у цілісній картині світу. Так, Р. Декарт розглядаючи душу і тіло як дві самостійні,

незалежні субстанції, став родоначальником паралелізму (методологічної позиції, що заперечує взаємодію психіки і мозку). Вчення Декарта, що виходить у поясненні сущого з наявності двох протилежних початків - матеріального і духовного, дістало назву дуалізму Декарта. Подібних поглядів дотримувалися багато послідовників Декарта. Наприклад, відповідно до уявлень Г. Лейбница, душа і тіло діють незалежно й автоматично в силу своєї внутрішньої будови, але діють узгоджено і гармонійно, подібно до пари точних годинників, що завжди показують той самий час.

Значну роль у подоланні психофізіологічного паралелізму відіграв І.М. Сеченов, який підкреслював, що не можна ні ототожнювати психічне та фізіологічне, ні розділяти їх. Певним чином погляди І.М. Сеченова отримали розвиток у працях І.П. Павлова, психофізіологічна концепція якого, пояснюючи фізіологічні основи психічної діяльності, створювала умови для пояснення самої психічної діяльності.

Серед зарубіжних психофізіологічних концепцій XX ст., які пов'язані із вирішенням психофізіологічної проблеми, виділяються три основні напрямки: 1-й - дуалістичні концепції, які виходять з принципової різнорідності двох протилежностей - матерії та духу; 2-й - концепції паралелізму, які намагаються синтезувати матеріалістичні та ідеалістичні підходи; 3-й - концепції, в яких виражаються ідеї залежності свідомості від матеріальної організації людини. І остання, четверта концепція, у межах якої психофізіологічна проблема вирішується найбільш повно, базується на теорії функціональної системи П.К. Анохіна. На думку цілого ряду

видатних учених: Б.Ф. Ломова, В.Б. Швиркова, К.К. Платонова, Є.П. Ільїна, К.В. Судакова та інших, підхід до вирішення проблеми співвідношення психології та фізіології став можливим саме на основі теорії функціональної системи і пов'язаний з вивченням загальних принципів цілісної діяльності організму.

Перша спроба виділити психофізіологію в самостійний розділ психології пов’язана з ім’ям німецького психолога В.Вундта, який увів до психології метод експерименту. Він поділив психологію на два напрямки: фізіологічну психологію та психологію народів.

Після цього термін «фізіологічна психологія» швидко поширюється. Наприклад, у 1909 році на російській мові в Санкт-Петербурзі бив виданий переклад книги «Фізіологічна психологія» німецького психолога Т.Цигена. Найбільш популярними підручниками з фізіологічної психології ХХ століття стали підручник «Фізіологічна психологія» П.Мілнера, 1970, та підручник «Вступ до фізіологічної психології» Р.Томпсона, 1975.

У 70-ті роки в США з’явився журнал «Психофізіологія» (Psychophysiology) - видання американського Суспільства психофізіологів, в якому публікуються праці, пов’язані водночас з психологією та з фізіологією.

Офіційно психофізіологія як новий напрямок психології отримала свій статус в травні 1982р., коли в Монреалі відбувся Перший міжнародний конгрес психофізіологів. На ньому була створена Міжнародна психофізіологічна асоціація (InternationalOrganizationofPsychophysiology- IOP) і закладений початок міжнародним конгресам з психофізіології. На першому конгресі був започаткований новий журнал – «Міжнародний журнал психофізіології» (InternationalJournalofPsychophysiology).

Психофізіологія активно розвивається. Зараз у світі існують десятки, а мабуть вже і сотні, психофізіологічних лабораторій, відділень, науково-практичних центрів, суспільств та журналів. Проводяться десятки конференцій. Наприклад, в 2008 році в Санкт-Петербурзі створена Міжнародна наукова психофізіологічна співдружність, яка видає журнал «Вісник психофізіології», проводить дві різні щорічні конференції: «Актуальні аспекти сучасної психофізіології» та «Психофізіологія ХХІ ст.».