6. Показникі діяльності серцево-судинної системи

Основними індикаторами активності серцево-судинної системи є: частота серцевих скорочень (ЧСС), сила скорочень серця; хвилинний об'єм кровотоку; артеріальний тиск (AT). У психофізіологічних дослідженнях реєстрація показників роботи серцево-судинної системи може знаходити застосування, оскільки ці показники здатні досить відчутно реагувати на зміни в ПФС людини під впливом різних факторів.

Поширений також метод обробки кардіоінтервалів за допомогою гістографічного аналізу: обчислюється мода розподілу, її амплітуда і варіаційний розмах, і на підставі цих параметрів обчислюється інтегральний показник - індекс напруги (ІН) за P.M. Баєвським.

Методи оцінки характеристик серцево-судинної системи:

1. пульсометрія

2. Електрокардіографія (ЕКГ)

3. Вимірювання артеріального тиску

4. Плетизмографія.

Пульсометрія- найдавніший метод, його ще використовував Гален, Гіппократ, довгий час це був єдиний метод, застосовувався і в Китаї. Пульс - періодичні коливання обсягу судин, пов'язані з серцевими циклами. Найважливішою характеристикою пульсу є частота серцевих скорочень (ЧСС). Норма ЧСС в спокої від 60-90 уд / хв. ЧСС у жінок вище, ніж у чоловіків (на 7-8 ударів). У дітей СС вище дорослих (70-130 уд / хв). Під час емоційних переживань пульс зростає. Електрокардіографія (ЕКГ) реєстрація електричної активності серця. В. Ейнтховен в 1903 році сконструював прилад реєстрації електричної активності серця. У 1906 році вперше використовував ЕКГ в діагностичних цілях. Нобелівська премія з фізіології і медицині 1924 року. Варіабельність серцевого ритму (ВСР). Серце не б'ється з постійною частотою. Тривалість серцевого циклу постійно змінюється. При активації відбувається стабілізація серцевого ритму (за рахунок центральної регуляції). Артеріальний тиск - тиск, що розвивається кров'ю в артеріальних судинах організму. Розрізняють систолічний і діастолічний тиск. Норма - 120/80 мм.рт.ст. Систола - викид крові з шлуночків. Діастола - розслаблення серця. Н.С. Коротков в 1905 році винайшов неінвазивний метод вимірювання систолічного і діастолічного тиску за допомогою тонометра (сфигмоманометра). Плетизмографія. Анджелло Моссо, 1887, Е.Н. Соколов (1958 рік) показав, що:

1. При орієнтовній реакції судини голови розширюються, а судини рук ссужаются

2. При оборонної реакції звужуються судини голови, і рук.

Плетизмографія - вимір змін обсягу органу (або частини тіла), що відображають динаміку кровонаповнення його судин.

7. Показники активності м’язової системи, показники активності дихальної системи

Електроміографія (ЕМГ) – це реєстрація сумарних коливань потенціалів, що виникають як компонент процесу збудження в зоні нервово-м’язових з’єднань і м’язових волокон під час надходження до них імпульсації від мотонейронів спинного і довгастого мозку. Користуються як біполярним, так і уніполярним відведеннями. За біполярного відведення електроди розташовуються: один − над серединою м’яза (над руховою точкою), другий − на 1-2 см дистальніше (дальше від центру тіла). За уніполярного – один датчик накладається над руховою точкою м’яза, що досліджується, а інший − над її сухожиллям або на віддаленій точці (на мочці вуха, грудині тощо). Під час підготовки до руху, мисленнєвому його виконанні, емоційній напрузі та в інших подібних випадках, тобто у ситуаціях, що не супроводжуються зовнішньо вираженими рухами, тонічна ЕМГ зростає як за амплітудою, так і за частотою. Наприклад, читання про себе, подумки супроводжується збільшенням ЕМГ нижньої губи, причому, чим складніший і безглуздіший текст – тим виразніше ЕМГ. Під час мисленнєвого писання у праворуких підсилюється м’язова активність поверхневих згиначів правої руки. Довільний рух супроводжується певною послідовністю активації різних м’язів: амплітуда ЕМГ одних збільшується до початку руху, інших – у процесі. У стані стресу багато м’язів напружуються мимовільно і зберігають цю напругу тривалий час, що може призводити до больового синдрому і хвороби. У спорті, мистецтві, програмах релаксації та реабілітації, психології праці ЕМГ надає незамінну інформацію для розробки правильних тренувань, способів виконання складних рухових дій, програм корекції.

Методи оцінки дихальної системи: 1. Спирометрія - вимірювання об'єму повітря, що видихається і частоти видихів. Метод дослідження функції зовнішнього дихання, що включає в себе вимір об'ємних і швидкісних показників дихання. Виконуються наступні види спирометрических проб:

• спокійне дихання;

• форсований видих;

• максимальна вентиляція легенів;

• функціональні проби

Прилад, за допомогою якого здійснюється спірометричний дослідження, називається спірометром.

 2. пневмометрію - вимірювання частоти і глибини дихання по руху живота і / або грудної клітки. Вимірювання ємності легень. Застосування: в психофізіології використовується, як правило, при детекції брехні. Зазвичай разом з іншими показниками.